Як закарпатські бібліотеки позбуваються російського духу?
Вилучаючи із бібліотек ворожу літературу, ми позбавляємося її можливості впливати на нашу свідомість.
Незважаючи на те, що ми вже понад три десятки літ живемо в Незалежній Україні, російськомовні видання продовжують залежуватися у наших бібліотеках. Тільки тепер, коли вже окупант опинився на нашому порозі ми почали приступати до вилучення цих книг.
Про це наша розмова на сторінках Письменники Закарпаття із відомим українським письменником Василем Кузаном із Довгого.
− У країні, не зважаючи на війну, активно проводиться дерусифікація та деімперіалізація. Як закарпатські бібліотеки та Довжанська зокрема, позбуваються російського духу?
− Останнім часом активізувалися всі процеси, які мали пройти в Україні тридцять років тому. І спілка письменників, і активний і потужний тоді Народний Рух України, наголошували на цьому кожного дня. Але колонізація нашої країни московією зайшла так далеко, засіла так глибоко у масовій свідомості, що потрібно було повномасштабне вторгнення 24 лютого, щоб більшість народу прозріла. Та, як кажуть, краще пізніше, ніж ніколи. Жаль тільки, що все це оплачується життями наших кращих людей.
− Пане Василю! Але ти не занадто далеко заходиш?
− Ні. Це тісно пов’язані між собою процеси. Вилучення російськомовної літератури із бібліотек – це те саме, що вилучення москальських назв із переліку вулиць та площ наших населених пунктів. Це очищення від скверни. Це змивання чужого лайна із наших душ та свідомості, це позбавлення комплексу меншовартості та відрубування прив’язок до чужої історії та культури. Цю енергетична залежність, як залежність від монополії на газ, потрібно руйнувати. До 24 лютого ми продовжували жити у системі координат, побудованій окупантом, одвічним ворогом України, ордою, яка ставить собі за мету стерти українську націю з лиця землі. У чужій кислотній системі наші люди дезорієнтувалися, втрачали відчуття не тільки правди-брехні, але і відчуття добра-зла. Бо що для кацапського окупанта добре, для українця добром бути не може. Що ворог видає за правду, користуючись усіма засобами пропаганди, то для нас бомба заповільненої дії, яка вибухне пізніше. Нам треба навчитися розрізняти міни, замасковані під дитячі іграшки, від хліба, завдяки якому зможемо рости та йти до процвітання. Нам потрібно вибудувати свою Україно центричну систему координат, у якій кожен буде почуватися комфортно, безпечно та любитиме свою націю, своїх героїв, своїх артистів та своїх письменників.
− Тобто, у бібліотеці мають бути тільки книги українських письменників?
− Ми ж не у москальському середньовіччі живемо. Книг спалювати не будемо. Але вилучати ворожу літературу та позбавлятися її впливу на нашу свідомість потрібно. Я б ще отак сказав: зняти російську книгу з полиці легко, важко викинути її з голови. А у головах у нас твердо сидять, бо туди їх цілеспрямовано запхали, усі пушкіни, толсті, достоєвські… Міф великої російської літератури спотворює наше уявлення про світову літературу. Бо польська, наприклад, література нічим не менша російської. Навпаки, поляки мають більше Нобелівських лауреатів. Але поляки цивілізовані сусіди – вони не ведуть нахабної інформаційної війни та не нав’язують своєї зверхності ближньому. Москалі ж звикли диктувати умови, загарбувати території, але перед тим пускати п’яту колону: пісні, книги, московський патріархат…
− Хіба церкву можна ставити у цей ряд?
− Церкву не можна, а церкву московського патріархату потрібно. Бо це не просто релігійна організація – це спецрозділ ФСБ, який веде інформаційну війну так само, як кацапське телебачення. Систематично, професійно, жорстко, поступово стискаючи петлю на горлі твоєї душі. Ці мої слова підтверджують факти співробітництва московських попів із окупантами, склади зброї у московських монастирях, арешти наводчиків у рясах… Та, врешті, заборона діяльності ворожої церкви на законодавчому рівні. Жаль, що виконавча влада зволікає із конкретними діями.
− Хіба на часі це?…
− «Не на часі» – це вигадка ворожої пропаганди, на яку багато хто ведеться. Якщо у нас іде гібридна війна, якщо ворог наступає на всіх фронтах, у тому числі і на духовному, то ми що? Маємо складати зброю на духовному чи інформаційному фронтах? Навпаки, успіх на інформаційному фронті забезпечує 95% успіхів на передовій. І найкраще це знають журналісти, адже на вашому факультеті був спецкурс, що стосувався саме цих питань, питань пропаганди, контрпропаганди та інших, далеко не очевидних для переважної кількості пересічних громадян, воєн.
− Погоджуюся. Але продовжимо розмову по темі. Списання москальських книг уже почалося?
− Уже є рекомендації Кабінету Міністрів. Обласна бібліотека уже провела нараду, на якій методичний відділ роз’яснив порядок обліку та списання застарілої ідеологічно та зношеної морально літератури. Адже самодіяльність добра тільки на сцені. У будь-якій професійній діяльності потрібно керуватися інструкціями та протоколами, які регламентують роботу та забезпечують порядок у відповідній сфері. Тому ми тільки починаємо процес. Переглядаємо та відкладаємо те, що на наш погляд не має права стояти поруч із класиками української та світової літератури, із книгами сучасних українських авторів.
− Проблеми якісь виникають?
− Так. Окупаційна совіцько-москальська влада дуже постаралася щоб їхня мова твердо всілася на шию українцям. У нас є дуже багато перекладної літератури, перекладеної саме російською. І, треба сказати, дуже добре перекладеної. Багатьох із цих текстів українською не перекладали – вважалося, теж із подачі тої ж таки кацапської пропаганди, що на «общєпонятном» зрозуміють усі. Така політика у радянському союзі призвела до того, що більше половини націй, переважно на території московії, перестали існувати взагалі. Лишилася назва і все. Мови повмирали, а без мови немає нації. Така сама участь була заготована і українцям. Кремль сьогодні живе тими самими імперськими установками, що ними жила одна шоста світу за часів СРСР. Не змінилося у них нічого… Тільки сталін переродився у путлера. А так… Усе те саме.
− Пане Василю. Що плануєте робити з російськими книгами?
− Списані згідно Закону та відповідних інструкцій книги підуть на макулатуру. З тої макулатури зроблять якісний папір, на якому надрукують наші з тобою книги (сміється).
− А перекладну літературу будете списувати також? Маю на увазі, перекладену російською.
− Не всю одразу, але будемо. Інститут книги обіцяє за кожну списану російськомовну книгу дати бібліотеці нову українську книгу. З такою політикою ми швидко очистимося від московського сміття. Нові покоління українців будуть виховуватися, рости і перемагати в українській системі координат, в національній системі цінностей, у вільному світі з демократичними законами.
Розмову записав Василь ШКІРЯ
