Микола Тищенко каже, що «поставив закарпатських контрабандистів та їхнє політичне лобі у регіоні на місце»
Народний депутат України Микола Тищенко пояснив в в інтерв’ю Українським Новинам, що причиною його відсторонення від керівництва Закарпатського обласного осередку партії «Слуга народу» стали внутрішньопартійні обставини та розширення сфери його діяльності далеко за межі Закарпаття.
Розкажіть, чим ви займалися у перші дні війни і чому опинилися на Закарпатті?
Почну з другої частини питання. Згідно з розпорядженням голови нашої фракції, всі заступники повинні були прибути в області, за якими закріплені. Я тоді очолював партійну організацію Закарпатської області, тож виїхав туди. Завдання стояло налагодити гуманітарні коридори. Стояло завдання забезпечити взаємодію керівництва областей із партією та парламентом. Стояло завдання також не допустити паніки на місцях. Загалом завдань було багато, часу мало. Іноді здавалося, що все це ми не «вивеземо». Але завдяки командній роботі «вивезли».
Звичайно, постійно хотілося до Києва. Я не приховую – вся моя команда з Києва і сам я киянин. Але була чітка заборона, а в умовах війни дисципліна – це головне. Я завжди дотримуюсь чітко командної гри – у цьому випадку команди Президента. Що вдалося зробити за перші тижні війни? Давайте на прикладах. Вже 27 числа приїхав перший гуманітарний вантаж, який одразу ж був відправлений до Київської області. Я вважаю, що це гідний результат. Ще кілька днів і ми з командою розуміємо, що запитів про допомогу та головне бажання допомогти – просто величезна кількість. Звідси народжується ідея створення логістичного центру гуманітарної допомоги «Дорога Миру». Назва, до речі, теж не змусила себе довго чекати, тому що цілком очевидно, що у всіх нас одна мета – дорога миру на своїй землі. Волонтерів стає дедалі більше, але їхній функціонал і продуктивність, як у будь-якій компанії, потрібно налаштувати. Наш центр допомагав організувати логістику, юридичну допомогу та й просто робочі руки. Зібрати, так би мовити, це все у єдиний робочий механізм. З початку моєї парламентської діяльності я активно почав займатися групами дружби та вибудовувати (як я зрозумів, до речі, вперше за 30 років парламенту) дипломатичні відносини з парламентарями інших країн. І саме це допомогло в найкоротший термін налагодити регулярне постачання гуманітарних вантажів до України. Крім цього, ми вивезли дітей-сиріт із Артеку під Пуще-водицею. В умовах активних бойових дій це, варто розуміти, дуже велика відповідальність та досить трудомісткий процес. Ти маєш прорахувати найкритичніші варіанти та передбачити їх. Так як я заступник голови транспортного комітету, вдалося швидко організувати евакуаційний потяг, привезти діток до Ужгорода. Підібрали комфортне житло для них та вихователів, налагодили постачання харчування. І звичайно, далі почався величезний потік переселенців із різних куточків країни. Саме цими завданнями, які поставив перед нами Президент, я зайнявся. Ми всі освоїли нову професію – волонтера. Зараз, через 5 місяців війни легко сказати «та що він там робив?» Але тільки говорить це найчастіше диванний вояка-критик, який крім посту написати нічим великим не відзначився. А серед волонтерського середовища – всі ми один одного знаємо та розуміємо скільки насправді зроблено.
Які були проблеми з гуманітаркою в перші дні війни, а які зараз?
Проблеми були на кожному етапі. Починаючи з митниці, яка в перші дні війни не розуміла, як оформляти підакцизні товари. Вирішували цю проблему і на місці і із залученням керівників служби. Були проблеми з іноземними водіями. Якраз почалася паливна криза і водіям фур потрібні були гарантії, що їх заправлять. Були проблеми із документами провезення гуманітарних вантажів, але не на нашому боці. Знову ж таки, якщо Словаччина та Угорщина відразу пішли нам назустріч і тут зіграли особисті контакти з угорською стороною, то Румунія трохи згодом внесла правові зміни, щоби вантажі проходили без проблем. Далі склади. Куди вести де зберігати, щоб туди не прилетіла ракета рашистів. Тут на допомогу прийшла «Укрзалізниця». Завдяки контактам з Олександром Камишевим (директор «Укрзалізниці») та Олександром Кубраковим (міністр інфраструктури) ми налагодили логістичні ланцюжки. Вони молодці. Окремою проблемою були блокпости та пробки на дорогах. Довелося вводити систему сигналів та паролів, яку впровадили у всій країні. Щодо вирішення проблем логістики я вдячний голові ОВА Закарпаття Віктору Микиті. Разом із ним ми розгорнули систему складів у областях.
Були проблеми і з блокпостами. Пам’ятаєте, коли в кожному селі стояв блокпост і кожному треба було доводити, що десь там на цей вантаж чекають люди. Були факти вилучення вантажів. Хоча простіше це назвати мародерством, коли у глибокому тилу на такому блокпосту могли щось забрати собі. У таких випадках поліція дуже адекватно реагувала. Одразу багато стало шахраїв. Ви нам привезіть, допоможіть, а потім ця продукція на полицях магазинів з’являлася. До речі, я був серед ініціаторів закону про посилення аж до кримінальної відповідальності за шахрайство з гуманітаркою. Ми цей закон ухвалили серед перших.
Наразі все це систематизовано і головною проблемою, мабуть, є те, щоб дістати цю гуманітарку. Зрозуміло, що в Європі не можуть нам постійно її постачати. Тому ми входимо до колаборації з іншими фондами та волонтерськими рухами. Займаємось цільовим збором грошей на благодійних вечерях.
Усунення від керівництва Закарпатського осередку партії – це наслідок конфлікту?
Ні. Це довга історія зміцнення влади на місцях. Географічно моя діяльність зараз уже ширша, ніж Закарпаття. Перебувати там постійно фізично я не міг. Так, певні внутрішньопартійні обставини прискорили передачу Закарпатської партійної організації. Але ці обставини ніяк не пов’язані з Безуглою та конфліктами всередині команди.
Загалом, як ви оцінюєте свою діяльність на Закарпатті?
Однозначно успішно. Якщо я почну перераховувати скільки було зроблено до війни і після, то у нас не вистачить часу. Але скажу так, що Закарпаття за рік повернуло собі лаври провідного регіону. Ми досягли збільшення інфраструктурного фінансування. Ми поставили на місце контрабандистів та їхнє політичне лобі в регіоні. Цього не вдавалося зробити 30 років. Чого варті аеропорт, який нарешті зв’язав Київ та Ужгород у повітрі. Так, війна все змінила, але гуманітарна артерія, яка йде із Закарпаття по всій країні, забезпечує життєдіяльність усієї держави. Із важливого політичного – я домігся, щоб українська партія угорців КМКС підтримала центральну владу. Це важлива співпраця. Вони прийняли політику нашого президента. Як наслідок, на Закарпатті я створив універсальну та стійку систему взаємодії місцевих партій, громадських організацій, яка ефективно працювала та працює. Я передаю її у надійні руки. Якщо взяти цифри, то підтримка нашої команди рік тому в області становила 11,5%. Нині понад 30%.
Повне інтерв’ю журналіста Олександра Мазура читайте на сайті Українські Новини
