Священика із Закарпаття проголосять блаженним: 39 років місце поховання отця Петра КДБ зберігало у найсуворішій таємниці
Папа Франциск затвердив декрети Дикастерії в справах визнання святих, між якими визнання мучеництва священика Мукачівської греко-католицької єпархії.
5 серпня, Папа Франциск прийняв на аудієнції кардинала Марчелло Семераро, Префекта Дикастерії в справах визнання святих, під час якої затвердив для проголошення декрети цього відомства, що стосуються деяких беатифікаційних процесів. Про це повідомляє vaticannews.va
Першим у цьому переліку є декрет про визнання мучеництва Слуги Божого о. Петра Павла Ороса, священика Мукачівської греко-католицької єпархії, який народився 14 липня 1917 року в Бірі (Угорщина) та був убитий з ненависті до віри 27 серпня 1953 року в селі Сільце, тепер село в Кам’янській сільській громаді Берегівського району Закарпатської області.
Біографічна довідка
Слуга Божий Петро Орос народився 14 липня 1917 р. у селі Бірі (Угорщина) в сім’ї греко-католицького священика. У 1919 році родина переїжджає на Закарпаття. 1937 р. Петро вступив до Ужгородської духовної семінарії, а 28 червня 1942 р. прийняв ієрейські свячення. Свою душпастирську діяльність розпочав у с. Великі Ком’яти Виноградівського р-ну. 1946 р. призначений на вільну парохію у с. Білки Іршавського р-ну. У 1948 р. місцеві органи влади вдаються до різних методів впливу, щоб схилити отця Петра на перехід до православ’я. Йому, як і всім іншим священикам, які не поступилися своїми переконаннями, заборонили виконувати душпастирську роботу. Але він залишився вірним своєму покликанню, продовжував разом з іншими священиками підпільно обслуговувати греко-католицьких вірників Іршавщини й Виноградівщини.
Непокірність священика дратувала комуністичну владу. На початку 1953 р. його заарештували й відправили до Ужгорода, у слідчий ізолятор КДБ, де він перебував під арештом понад два тижні. Влітку 1953 р. поблизу Імстичівського мосту міліціонер намагався заарештувати отця Петра, але йому пощастило зникнути між верболозом. У постійній небезпеці, без відпочинку, сну та надійного притулку для отця Петра наближався трагічний день мученицької смерті.
Напередодні празника Успіння Пресвятої Богородиці, 27 серпня 1953 р., в с. Великі Ком’яти він відслужив велелюдну Святу Літургію, сповідав, причащав. Того самого дня вирушив пішки на залізничну станцію в с. Сільце. Тут його заарештував міліціонер і повів у напрямку с. Заріччя. Поблизу хреста пролунали два постріли. Тіло розстріляного відвезли до моргу Іршавської лікарні, через кілька днів потай від людей закопали між терням поблизу с. Кам’янське Іршавського р-ну. Пізніше останки відкопали працівники міліції та КДБ і вивезли в напрямку Іршави. 39 років місце поховання отця Петра зберігалось у найсуворішій таємниці. Тільки після легалізації греко-католицької Церкви знайшлися очевидці, які під присягою розказали правдиву історію тих трагічних днів.
(За матеріалами сайту Мукачівської єпархії)
Декрети про геройський вимір чеснот
Інші п’ять декретів проголошують геройський вимір чеснот кандидатів на прославу, для беатифікації яких у подальшому потрібне визнання чуда. В цьому переліку колумбійський священик Хесус Антоніо Ґомес (1895-1971), італійський капуцин Уміле з Ґенуї, в миру – Джованні Джузеппе Бонці (1898-1969), іспанський священик Хуан Санчес Ернандес (1902-1975), бразильський редемпторист о. Вітор Коельйо де Алмейда (1899-1987) та індійська черниця с. Селін Каннанайкал, Згромадження Сестер Урсулянок Непорочної Марії (1931-1957).
