В УжНУ досі мешкає 573 переселенців
Коли перед повномасштабним вторгненням в Україну до УжНУ надійшов запит щодо того, скільки людей зможуть прийняти університетські гуртожитки, відповідь була – близько 200. Врешті в студентські помешкання одночасно поселилося до 2000 людей, яких росіяни «асвабаділі» від домівок і загалом від нормального життя у їхніх населених пунктах. Наразі в чотирьох гуртожитках на постійній основі мешкає 573 ВПО.
Директор студмістечка Василь Кепич розповідає: «Через наші гуртожитки за час повномасштабної війни пройшло понад 4000 людей. Хтось зупинявся на кілька днів чи тижнів, хтось залишався на місяці. На тепер багато хто повернувся додому, на деокуповані території, хтось виїхав за кордон, ще дехто перебрався в центр країни до родичів чи просто ближче до рідних міст і сіл», пише Медіацентр УжНУ
Ясна річ, ніхто в країні, та й у світі, не був готовий до такої хвилі людей, що рятуються від війни. Тому спочатку, зі слів Василя Кепича, бракувало ліжок, матраців, подушок, ковдр, постільної білизни. Відчутним був і брак побутової техніки. Нині питання з пральними машинами, холодильниками, мікрохвильовками, прасками, фенами на 100% вдалося вирішити за допомогою волонтерів, громадських організацій, благодійних фондів, ресурсів університету та приватних підприємців.
«Спочатку нам привозили дуже багато гуманітарної допомоги: їжі, одягу, засобів гігієни тощо. Такої масовості вже давно немає. І це виправдано, бо ті 573 людини, що в нас проживають, здебільшого знайшли роботу в місті і можуть закривати базові потреби самостійно, — каже Василь Кепич. — Якщо до нас звертаються волонтери з пропозиціями надання гумдопомоги, то, звісно, ми лише за — серед мешканців гуртожитків є люди, які не можуть влаштуватися на роботу за станом здоров’я чи за сімейними обставинами, як-от догляд за малолітніми дітьми».
Серед ВПО є чимало проактивних громадян: то пропонують допомогу з упорядкування території гуртожитків, то ініціюють ремонти в кімнатах, то розвантажують і розподіляють гуманітарку між тими, кому вона потрібна.
«Капітальні ремонти в гуртожитках почалися у 2016 році. За цей час ми зробили багато, але треба розуміти, що той же 4 гуртожиток здали в експлуатацію у 1974 році й відтоді і аж до 2016-го його, як і інші гуртожитки, майже не ремонтували капітально, — зауважує директор студмістечка. — Дуже серйозна проблема зі стояками для подачі гарячої та холодної води, каналізацією, гідроізоляцією у санвузлах. Через це в коридорах і кімнатах вогко. Вже виконали чимало так званої невидимої роботи: на 95% усунули критичні проблеми з комунікаціями у підвалах. Поступово робили капітальні ремонти поверхів, дахи — у 2-му та 3-му гуртожитках студенти раніше тазики в кімнатах підставляли, аби не текло, а тепер там сухо. Так, у 3-му гуртожитку на 3 з 5 поверхах зробили євроремонти, у 2-му — на двох з п’яти, у 4-му — на 2 поверхах, у фоє та облаштували спортмайданчик. Найбільш критична проблема зі стояками — їх всіх потрібно замінити, відповідно й санвузли. Там косметичним ремонтом не обійтися, проблему слід вирішувати глобально. Тож тепер комусь із наших вимушених переселенців дісталися блоки з дуже пристойними умовами, а комусь гірші. І коли люди пропонують зробити ремонт власними силами чи залучають до допомоги волонтерів — ми лише підтримуємо це, адже повномасштабна війна внесла суттєві корективи у наші плани щодо ремонтів».
Одні з таких волонтерів, що допомогли з ремонтом у санвузлі одного з блоків 4 гуртожитку, — ГО «Будуємо Україну Разом». У ці вихідні молодь влаштувала тут БУРчик — дводенну акцію, у рамках якої відремонтували вбиральню.
Адміністраторка БУР Закарпаття Валерія Попович розповіла: «Ми робили ремонт для сім’ї з Одещини. Там мешкає мама з двома дітьми. Раді, що до акції долучилося навіть більше волонтерів, ніж ми очікували — це свідчить про те, що ужгородська молодь спрагла до допомоги і готова відгукуватися на такі запити. За два дні ми поміняли крани, встановили новий унітаз та раковину, обробили стелю і стіни розчином від грибка, обшили стелю ламберією, а стіни пофарбували. Також встановили витяжку, нові світильники, змінили ручки на дверях, встановили новий замок для блоку. А щоб вбиральня була цілком готовою до користування, повісили нове дзеркало й полички. Важливо, що ця допомога буде корисною і для сім’ї, яка ділить блок із нашими одеситами й мешкає по сусідству, а результат залишиться й буде слугувати будь-кому, хто тут житиме».
Водночас Василь Кепич ділиться радісною звісткою: «У 4-му гуртожитку почалися роботи в рамках ґранту від Nefco, який наш університет чекав кілька років. Передбачено й капітальний ремонт стояків і санвузлів у всьому гуртожитку. Тоді проведемо оновлення всієї сантехніки, у тому числі поставимо й нові ванни. За виконану роботу бурівцям хвилюватися не варто: навіть якщо під час капітального ремонту конкретно цього санвузла, ми замінимо тут унітаз і раковину на ті, які отримаємо в рамках ґранту, волонтерські встановимо в одному з інших гуртожитків».
Окрім вимушено переміщених сімей, у гуртожитках проживає і близько 2300 студентів, серед яких також чимало ВПО. Зі слів директора студмістечка, близько 700 осіб — першокурсники, 60 із яких — ВПО.
«Тут залишилися ті, хто вже облаштувався в Ужгороді, кому нема куди повернутися й нема змоги винайняти окреме житло чи виїхати за кордон. Переважно це люди з Донецької, Луганської, Харківської та Запорізької областей. Для багатьох із них це вже друга втрата житла. Благодійні фонди й громадські організації підтримують цих людей медичною й психологічною допомогою», — резюмує Василь Кепич.
Ксенія Шокіна
