Василь Кузан доступно пояснив, що означає пісня «Батько наш Онуфрій», яка днями облетіла соцмережу
Допис у соцмережі оприлюднив відомий поет та письменник, голова Закарпатського обласного осередку Національної спілки письменників України Василь Кузан. Текст цитуємо без змін.
ДУХОВНА ПОРНОГРАФІЯ І ПРОСТИТУЦІЯ
Оце облетіла мережу пісня «Батько наш Онуфрій» і наробила багато шуму, викликавши неоднозначне сприйняття та прямий осуд значної частини тих, хто щиро вірує в Бога і ходить до церкви. Народ відчув щось недобре у лицемірній пісеньці і відмежувався від неї. Хоча пояснити причину свого несприйняття може далеко не кожен.
Більшість українців довіряють своїй інтуїції, а вона їх ніколи не підводить. Та і взагалі, як довіра, так і віра не потребують доказів. Ти або сприймаєш існування вищої сили та правди і розчиняєшся у ній, або не сприймаєш її, покладаючись у такому випадку виключно на свої можливості та на свій розум. Наш народ не сприйняв витвору московських попів і відверто поглузував із «батька».
Перед тим, як іти далі, зупинимося на основних засадах християнства. Тобто, нагадаємо собі про них. А вони стверджують, що Батьком для усіх вірян є Бог, а матір’ю – пресвята Марія, матір Христа. Отже, називати батьком якогось живого і в тій чи іншій мірі грішного чоловіка – це неспасенний гріх. Бо нема серед живих жодного, кому варто поклонятися. Бо поклоніння живому – це творення кумира. А одна із заповідей каже: «Не сотвори собі кумира!». Той, хто створює його – іде проти Бога.
А пісеньку про батька-Онуфрія виконує хор церковнослужителів московської церкви Мукачівської єпархії. Чоловіки із таким завзяттям співають, що нагадують мені чомусь хор піонерів із бойовою «Смєло ми в бой пойдьом за власть совєтов і как одін умрьом в борьбє за ето!». Хоча… Ми живемо у вільній країні і співати у нас дозволяють усе підряд – СБУ заплющує на таке очі. Але потрібно спочатку визначитися: або ви артисти розважального жанру, або ви духовні пастирі. Якщо перше – то зніміть ряси. Якщо ж друге – співайте пісні во славу Божу, а не сійте марнославство і розбрат серед братів та сестер во Христі. Бо ваша пісенька аж ніяк не сприяє єдності нації у часи великої війни.
Ще хочу звернути вашу, шановні читачі, увагу на те, що в Україні, у храмах, побудованих нашими предками на нашій землі, виконується не божа пісня-молитва «Боже великий єдиний», а бойова пісня, яка закликає боротися і воювати не за Україну, а за московську церкву. Тобто – пісенька закликає воювати на стороні ворога проти України. Хіба такі слова мають іти з вуст священнослужителя? Хіба не до смирення повинен закликати він і перший подавати приклад такого смирення. Бо, «якщо тебе вдарили у одну щоку – підстав другу». Але ж ні. У пісеньці «артисти і кадебісти у рясах» закликають до боротьби проти української влади, яка воює із московськими загарбниками. Хоча, хіба може московська церква захищати інтереси України, якщо її шеф кирило благословляє війну проти України? Звичайно ні!
А тепер ще кілька слів на тему: для чого це потрібно і кому це вигідно.
Як нам відомо, хор православних московських піонерів із гастролями виступив уже у кількох місцях, зокрема і в Приборжавському жіночому монастирі Серафима Саровського. Для чого це потрібно? Керівник хору-підрозділу ворожого пропагандистського війська провів огляд володінь та активізував підлеглих. Адже путіноїди розпочали у світі новий етап війни проти України. Номер із переслідуванням за мову не пройшов, то тепер вони хочуть переконати світ, шо в Україні переслідують людей за віру. Тобто, православних московського патріархату гноблять. А оскільки ніяких переслідувань за віру нема, то треба їх спровокувати. Пісенька про Онуфрія створена саме для цього. Гастролі хору теж проводяться з цією метою.
Дуже вигідно нашим ворогам створити образ церкви-страдниці. Але світ далеко не такий дурний, як здається короткозорим із-за кремлівської стіни. Московська церква в Україні має проблеми через попів-наводчиків, попів-колаборантів, попів, які перетворили монастирі на склади зброї для окупантів, через попів, які прихистили і покривають содомітів, через попів, які відмовляються відспівувати загиблих Героїв, через попів, які не називають ворога ворогом, які жодного разу не допомогли вимушеним переселенцям… Наші люди все бачать. Але якщо чогось і не побачать, то відчувають і знають, що за свої гріхи відповість колись кожен.
Наш народ не сприйняв пісеньки про Онуфрія ще і тому, що, маючи ідеальний музичний слух, люди під лицемірною вивіскою «батько наш Онуфрій» почули «батько наш кирило і москва нам мати…»
Ось такі невеселі та далеко не святкові роздуми у професійного поета-пісняра викликав хор «піонерів-колаборантів».
