Грузин Роберт Натрошвілі живе в Ужгороді і називає себе українцем грузинського походження
Роберт Натрошвілі народився у Грузії, а побувавши в Україні, зрозумів, що ця країна припала йому до душі. Тут він здобув освіту і одружився. Тут все життя викладав в університеті і називає себе українцем грузинського походження. У Києві зустрів і війну, але попри прохання родичів повернутися до Грузії, вважає, що це було б зрадою. Тож поступився лише тим, що переїхав у більш безпечне місто — Ужгород, де допомагає ЗСУ та реалізував свою мрію — співати.
Родом чоловік з Авдіївки. Через початок війни переїхав до Краматорська, а звідти в Ужгород. Роберт Натрошвілі засновник грузинської діаспори Закарпаття. “Як економіст-міжнародник, я мав навчати студентів міжнародним економічним відносинам. Але я навчаю дітей грузинським пісням. Я почав займатися тим, до чого прагнув усе життя”, — розповідає чоловік, пише Суспільне
“Бути грузином — велика честь. Це означає бути мудрим, мужнім, добрим, гостинним, мати родину і бути відданим їй. Понад 42 роки я проживаю в Україні. Я завжди залишаюсь грузином, але в душі, справді, став українцем. Народи України і Грузії об’єднує, безумовно, дружба, гостинність, доброта, щирі, добрі, дружні люди. Вони дуже схожі з грузинами”, — розповідає Роберт Натрошвілі.
Фото: Суспільне Ужгород
Вперше чоловік потрапив до України у 1979 році. “Нас водили містом Києвом і мені сподобався червоний корпус університету. Після армії у військовій формі я склав іспити і став студентом університету. Чим більше часу минало, тим більше я захоплювався саме Україною, українською культурою. Я почав вивчати українські пісні. Неможливо було не закохатися і в Україну, і в український народ”, — каже переселенець.
Роберт каже, зустрів російську агресію двічі. Вперше це було у Грузії, в 1991 році. Це була війна в Абхазії. “Двадцять п’ятого лютого я на власні очі бачив війну. Страшно було, що там молоді солдати гинуть. У мене є рідна сестра, яка проживає в Грузії, у Тбілісі. Коли вона побачила, що відбувається в Україні, то дуже просила, щоб я покинув Київ, і приїхав до Грузії. Я пообіцяв, що Київ покину, але Україну не покину ніколи. І я обрав більш безпечне місце — Закарпаття. Так потрапив до Ужгорода”, — ділиться чоловік.
Фото: Суспільне Ужгород
“Коли йду Ужгородом, центром міста, ужгородська бруківка дуже нагадує тбіліську, нагадує мою Грузію. Це старий Тбілісі. Це надзвичайно надихає, і ти закохуєшся у це місто. Справді, Ужгород став моєю другою Грузією. Це нове відкриття для мене, яке дає впевненість у тому, що Україна назавжди у моєму серці. Тут відкриваються для мене нові можливості реалізувати своє внутрішнє, до чого я прагнув усе життя. Ужгородці надають мені таку можливість. Українська мова, українська культура, українська ментальність зробили мене іншою людиною. Зробили мене українцем грузинського походження. Це повага іншого народу, повага тієї країни, тієї нації, хліб якої ти їси все своє життя, тому українська мова зробила мене цікавішим і багатшим”, — каже Роберт.
Фото: Суспільне Ужгород
Чоловік переклав один основний куплет пісні “Ой у лузі червона калина” на грузинську мову. “Я хочу створити таку команду, з якою буду їздити до Європи, проводити спільні концерти. Маю намір поїхати до Грузії, аби вся Грузія почула як українці співають грузинські пісні. Сподіваюсь, це стане ще одним кроком для зміцнення наших теплих, дружніх взаємин”, — розповідає Роберт Натрошвілі.
