Від тероборони до 128 Закарпатської бригади: історія Героя Андрія «Копйо»
Про Героя у соцмережі розповіла 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада в обличчях
Андрій, позивний «Копйо», боєць розвідувального підрозділу
«На війні я засвоїв одне правило: хочеш жити – вчися»
– Раніше я не мав бойового досвіду, не проходив навіть строкову службу, працював інженером в Ужгороді. 28 лютого все залишив і пішов у військкомат. Чому? Бо вважаю, що в такий час кожен має піти. Знаю, що так зробили не всі, але то їхні проблеми – це вони будуть розповідати дітям, де були під час війни.
Спочатку думав записатися в тероборону, але офіцер у військкоматі сказав: «Якщо хочеш воювати, а не відсиджуватися, йди в бойову частину». Так я потрапив у 128 гірсько-штурмову бригаду.
На війні я засвоїв одне правило: хочеш жити – вчися. Якщо будеш працювати над собою, то є шанс вижити, а якщо почнеш тупити й думати, що все обійдеться, то тебе запакують у чорний пакет… А ще багато залежить від везіння. Можеш бути суперспецом, та якщо потрапиш під авіаудар чи засипало в бліндажі, це тобі не допоможе…
Вперше мене могли вбити в кінці березня, коли біг на позицію з боєкомплектом. То була наче гра на виживання. Відтоді багато разів був у реальних боях, потрапляв під авіаудари й артобстріли. Стріляв із «партизана» (одиночний «Град»), займався евакуацією поранених.
На Донеччині наш підрозділ стикнувся з «вагнерами». Це були специ – у кожного мінімум по 12 магазинів, у групі є «покемон» (кулемет Калашникова модернізований), «радійка» і ручний протитанковий гранатомет. Воюють групами по десять чоловік, по шість, по двоє. Просуваються й займають позицію, а якщо їх не чіпають, підтягуються інші. У місті можуть непомітно підійти без автоматів і закидати наші позиції гранатами. А можуть попереду відправити «м’ясо» – 10 чи 20 чоловік – а потім пустити спеців. Вони людей не жаліють, але діють професійно.
Минулого року я серйозно травмував ногу, потрапив у госпіталь, а потім на реабілітацію додому. Виходив іноді в місто й бачив купу молодих здорових людей із Донеччини й інших східних областей, котрі втекли від війни. Скажу, що спершу хотілося їх перестріляти. Як так – ти воюєш у їхній області, а вони відпочивають. Але потім попустило.
Чим буду займатися після війни? Ще не знаю, я так далеко не заглядаю. Спочатку треба вижити й перемогти, а там видно буде…
