Віктор Петров: «Ми приречені на перемогу!»
Віктор Петров – відома на Закарпатті особистість. Очолює мережу медичних закладів Prevention, постійно щось ініціює, завжди в русі і з купою ідей, які щоразу активно втілює.
З початку повномасштабного вторгнення саме Prevention надала багатьом лікарям, які переселися з найбільш небезпечних регіонів на Закарпаття, місце роботи.
Віктор Петров безкоштовно приймає пацієнтів за донати на фонди, що займаються пораненими бійцями, спільно з Першим добровольчим медичним шпиталем ім. М. Пирогова (ПДМШ ) започаткував проєкт «Ветеран» та ініціював волонтерство лікарів власної мережі на сході, спочатку випробувавши все сам.
Віктор Петров саме збирається у чергову поїздку на схід, цього разу з колегами. Розповідає, наскільки є потреба у кваліфікованих лікарях та показує відео з порятунку поранених.
– Так виглядають наші працівники, пацієнти – ось це пацанчик, який втратив око, ми йому надали допомогу. Таких пацієнтів дуже багато. Ти не дуже ранима? От цю кістку у військового треба зрізати. Зараз ніхто не питає, ти інфекціоніст чи сімейник. Я – лікар.
– Як до вас потрапляють пацієнти?
– З передової привозять їх на БТР, далі стоїть наша машина або машина ЗСУ, часто це саме вони. Зазвичай, це сіра територія, де можуть обійти, захопити, ударити. Ми намагаємося з метою безпеки працювати на відрізку від стабілізаційного пункту до базової лікарні чи шпиталю. Шпиталі розгорнуті в тилу, мінімум 50 км від фронту, щоб встигли втекти, якщо раптом русня заходить. Лікарі не можуть тримати бастіони.
Тож поранених везуть на стабілізаційний пункт, де я працюю. Ми їх стабілізуємо: прикриваємо кровотечі, якщо втрата свідомості чи клінічна смерть – качаємо. От, наприклад, у хлопця наскрізне поранення в живіт. Я пацієнта оглядаю, у нього пробита артерія. Ти маєш дуже швидко все робити, подивитися, чи нема всередині нічого, продезинфікувати. Після нас військових у броньованих авто або швидких везуть у Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку, Павлоград.
На відрізку від стабілізаційного пункту до госпіталю була велика частина втрат. Ідея ПДМШ – забезпечити цей відрізок. Ми не втратили в екіпажі жодної людини. Ми можемо втратити на етапі від броні до стабілізаційної частини. Наприклад, людину привозять у клінічній смерті, але її повинні качати, доки везуть. А її ніхто не качає.
Великі організації: ПДМШ, «Лікарі без кордонів», «Госпітальєри» подали цю ідею медичної допомоги. Ми маємо понад 100 екіпажів, багато машин, волонтерів- медиків. Зараз пробую це все заліцензувати. Бо, коли ти волонтер, то сильно обмежений у призначеннях. Нікого не цікавить, що ти лікар, у даному випадку ти волонтер. За рахунок свого професіоналізму ти військовому життя врятуєш, привезеш до лікарні, а там десь можуть через навантаження недодивитися… Ми маємо розуміти, що найбільша цінність армії, це є наш воїн, якого ми не маємо права втратити. Ми своїх не кидаємо, всіх довозять: важкий – не важкий. Русня своїх добиває, особливо якщо у них є червоний браслет – це ВІЛ-інфекція, синій – гепатит. Це ті зеки, яких вони залучають, таких трупів дуже багато.
– Скількох поранених вдається врятувати?
– На жаль, 75-80%. В армії помирають не тільки від поранень і травм. Середній вік нашого бійця- 40+, у них у такий час загострюються абсолютно всі хвороби. Нещодавно я втратив пацієнта, який мав шлунково-кишкову кровотечу. І ця кровотеча закінчилася летально. Причина – його неправильно діагностували. Така людина має звернутися за медичною допомогою. Він мав жити, помер не від куль. Не звернувся, бо соромився. Сказав медику, але це було розцінено не так, як би мало було у такій ситуації.
Військові мають і цукровий діабет, пневмонії, ковід. Кілька тижнів тому помер пацієнт від ковіду. Мав пневмонію, а його відправили в окопи. Він потребував звільнення. Зрозуміло, що у військовий час основну владу над бійцями має командир. Ми як дорадчий орган, кажемо чи людина придатна, чи непридатна до військової служби. Якщо непридатний, ми лікуємо, доки не стане придатний.
– Як ви стали волонтером-медиком?
– Я пішов працювати у медроту на підсилення. Перший раз – на два тижні. У медроті працюють хірурги, анестезіологи, вони не вміють лікувати пневмонію. І зараз моя мережа Prevention візьме на себе навантаження. Ми будемо опікуватися однією з найлегендарніших бригад – 95-та окрема десантно-штурмова бригада житомирська. І ми будемо її підсилювати, де б вона не стояла. Терапевти, сімейники, лікарі інших спеціальностей будуть у медичних підрозділах цієї бригади як лікарі.
– Ви будете туди відправляти працівників мережі?
– Так, і я маю моральне право, бо я там відпрацював. Сам все пройшов. Там є неймовірне відчуття цієї потрібності. Плюс волонтери навезли дуже багато ліків, але вони там не сортовані. Для мене як людини бізнесу, яка знає вартість медикаментів, зразу зрозуміло, скільки коштує та чи інша коробочка, а відповідного сортування нема, десь щось закинули. Ми це все налагодимо. Наша команда буде підсилювати роботу і виконувати також те, на що інші не мають часу. З початку грудня ми там. Я і реабілітолога забезпечую, і на ротаційні основі лікарі приїжджають. Для лікарів-волонтерів я можу забезпечити житло в безпечних умовах, харчування. Єдине, що ми збираємо кошти, щоб оплатити дорогу – близько 2 000 грн. кошує квиток. Це не обов’язково мають бути представники моєї команди. Крім того ми у госпіталі Prevention можемо робити пластичні операції для військових безкоштовно. На безстроковій основі, до того часу, доки війна не закінчиться. Я особисто як лікар приймаю безкоштовно всіх, у мене одна умова: донація на ЗСУ будь- яким чином на будь-які фонди. Бажано на наш фонд, якщо ні – то на ПДМШ, Госпітальєрів, «Повернись живим». Це стосується тих, хто у приватному порядку приходить на прийом. Бо у мене ще є декларанти. Це наш вклад у загальну перемогу. Ми повинні допомагати тим хлопцям, яких я буду привозити з важкими пораненнями обличчя, робитимемо їм пластику. Але це тривала реабілітація.
– Чи є у вас достатньо фахівців для такої допомоги?
– У Prevention працюють найкращі пластичні хірурги. Вони, звісно, дуже дорогі, але ми не гроші їхні рахуємо, вони готові оперувати безкоштовно. Проблема у тому, що мені військові не дають пацанів, вони пояснюють це питаннями безпеки. Є моє клопотання на рівні Залужного з відповідною пропозицією. Такі операції ніде не зроблять, жоден військовий шпиталь не зробить пластичну операцію. А ми зробимо, тому що, наприклад, 20-річному пацану з поранений обличчям треба повернутися до того фізичного та психологічного здоров’я, яке він мав раніше. Це наша задача.
Якщо говорити про задіяність терапевтів і сімейних лікарів, то треба говорити, що на фронті є топ 5-хвороб. Це виразкова хвороба, проблеми зі шлунком, дорсалгія – проблеми зі спиною. Бо для людей, які носять 30 кг броні, снарядів, це дуже важко. Далі це серцеві захворювання, цукровий діабет та дихальні захворювання (бронхіальна астма, пневмонія, синусити і тд.). Ці хвороби призводять до того, що люди не отримують належної допомоги, втрачають боєздатність, непридатні для бойових дій, для оборони, бо вони хворі. Вони повинні спочатку лікуватися. Та система медична, яка є в ЗСУ, здатна це пролікувати, але немає кадрового ресурсу. Пріоритетність – поранені. А, наприклад, 55-річний водій з хворим серцем, який має щодня приймати таблеточку, яку має забезпечити армія…
У мене по області працює 500 людей, потенціал для допомоги суттєвий. Зауважу, що жінки сміливіші за чоловіків. Вже поїхали перші наші медики, вони пройдуть тренінг, побудуть кілька днів, далі – наступні. Бо Медсанбат, який я створив, а також організація ПДМШ і проект «Ветеран» засновані на переконанні що ми (хто не воює) допомагає тим, хто воює. Так по чесному. Не просто забути за тих людей, за ті зруйновані сім’ї, бо за них і так забудуть. Чим швидше ми візьмемося за цю роботу, тим буде краще. В тилу ми лікуємо важких і оперуємо тут безкоштовно. На передку ми надаємо допомогу
– Як ви уявляли собі роботу на фронті?
– З тим об’ємом поранених неможливо справитися, допомога дуже затребувана. Це не романтично, як у фільмах, що ти біжиш і витягуєш на собі когось, але ці люди справді потребують допомоги. Я там не розказував про себе нічого і нарешті відчув на собі вдячні погляди людей, які тебе перший раз у житті бачать і оцінюють тебе по людських якостях. Немає цього бекграунда про доктора-монополіста, є чистий світлий погляд тих людей, які реально оцінюють твою професію, твою доброту до них. Найважче для мене і мушу приймати снодійні – не можу забути тих хлопців, яких я втратив. Не тому, що я погане зробив, а через поранення, які були несумісні з життям.
Я поїду дахом, якщо не буду допомагати тим, що я вмію робити. Хотів би, щоб мій колектив мене підтримав, але я не можу їх змусити. Це має бути поклик, твоє бажання. Коли у тебе всього 5-та хвилина перебування на стабілізаційному пунктів, а на 6-ій ти вже стоїш з голкотримачем і зашиваєш рану, щоб вона не кровила. Не має значення, що я хірургом ніколи не був і не буду, це не моє. Але ти вставляєш трубки, не будучи реаніматологом і робиш все, щоб врятувати життя.
Їхав назад в Інтерсіті, не виходила з голови думка – ті хлопці, які померли, чого вони мали померти, а, наприклад, не алкоголік- охоронник, чи мажор який відкупився від армії, чи я. Я повинен якось компенсувати це. Ми не повернемо життя чи здоров’я, але ми мусимо щось зробити. Мені би дуже хотілося надихнути своїм прикладом зробити це. Посилаю месидж вільним людям: ставайте медиками-волонтерами!
– У таких умовах, як зараз, чи можна планувати, думати про перспективу своєї справи?
– Я винайняв в оренду Середнянську лікарню, доки там ніхто цех не додумався відкрити. Її ліквідували. Я домовився з головою ОТГ, зроблю цю лікарню реабілітаційною, знайшов донора. Будемо працювати. Мене помітили у керівництві, маю запрошення на певні посади національного рівня. Я англомовний, такі люди потрібні, є певна кадрова криза, адже частина на фронті, частина нездатні літературно виловлюватися. Буду домовлятися з ними: якщо дадуть реабілітаційне обладнання на 2 поверхи, тоді відпрацюю в якості менеджера, організатора. Не збираюся жити в Києві, можу різні питання вирішувати дистанційно, взявши на себе відповідальність.
– Чи вірите в Перемогу?
– У Перемогу вірю, вона обов’язково буде нашою. Вона далі, ніж здається, і вона нам дуже дорого коштуватиме. Проте ми приречені на перемогу, бо у нас немає іншого виходу.
– Яким було ваше 24-е лютого?
– Я прокинувся від поцілунку своєї старшої доньки і побачив перелякані очі моєї дружини. Було відчуття, що втрачаю землю під ногами. Бо не вірив, що це відбудеться, що це реальність. І я зрозумів: життя не буде таким, яким воно було до 24-го.
– Що найстрашнішим було для вас за цей час?
– Знати, що на очах дитини вбили батьків, яких закопали біля під’їзду, а дитину викрали в росію. Це найбільший біль для мене, бо я дуже сильно екстраполюю все на свою ситуацію. Якщо би зі мною сталося щось чи мамою моїх дітей, не уявляю яка це величезна трагедія для дитини і близьких.
Перші смерті були трагічними, але вже через півгодини це стало військовою статистикою. І ми повинні розуміти, що ціна не заплачена, і це дуже страшно. У кожному конкретному випадку це жахлива трагедія для людини. Якщо говорити про нашу країну, це є величезна ціна і величезна кров, яка дасть нам шанс очиститися. Я буду цинічним і скажу, що ми всі наші гріхи, кожен з нас, українців, змиває кров’ю, потом, сльозами і тими стражданнями, які ми відчуваємо. Але майбутнє залежить виключно від нас.
– Що вас тримає і підтримує у найскладніші моменти?
– Мене підтримує те, що я маю краш-тест для себе – завжди себе питаю: «Петров, якщо тобі так дуже погано, як думаєш, чи є людина, яка б помінялася з тобою місцем. Коли я находжу відповідь, що так, є така людина, я збираюся з духом, встаю і йду робити те, що роблю щодня».
– Традиційне питання про закарпатський наркотик – каву.
– Я дуже люблю каву. Гурман у цьому плані, прихильник ферментативних сортів, маю цілі свої рецептури поєднання арабіки та робусти з різними додатками.
Можу чітко рекомендувати каву, в кого високий рівень холестерину в якості препарату, який знижує холестерин. Але ми повинні пам’ятати, що будь які ліки- це отрута, будь-яка отрута – це ліки. І кава може бути віднесена до тих чи інших при певному дозуванні.
– Є безпечна кількість кав?
– Середньостатистичної не існує, бо людина гіпертонік може не пити каву взагалі, а пити зелений чай чи тонізуючі напої. А людина, яка має низький тиск, може потребувати тонізуючих напоїв дуже часто. Скажу так: пийте каву, якщо вона вам приносить задоволення і не приносить шкоди вашому самопочуттю.
ІРИНА БРЕЗА, Zaholovok.com.ua
Медичні заклади Prevention знаходяться у 7 містах Закарпаття
Ужгород
Вулиця Грибоєдова, 1. Понеділок – п’ятниця: 09:00 – 19:00. Субота: 10:00 – 16:00. Неділя: вихідний
Вулиця Богомольця, 22/7. Понеділок – п’ятниця: 09:00 – 19:00. Субота: 10:00 – 16:00. Неділя: вихідний.
Вул. Лінтура, 125. Понеділок – п’ятниця: 09:00 – 19:00. Субота: 10:00 – 16:00. Неділя: вихідний.
Вулиця Грушевського, 39. Понеділок – п’ятниця: 09:00 – 19:00. Субота: 09:00 – 16:00. Неділя: 10:00 – 14:00
Вулиця Легоцького, 3а. Понеділок – п’ятниця: 09:00 – 19:00. Субота: 10:00 – 16:00. Неділя: вихідний.
Мукачево
улиця Університетська, 58. Понеділок – п’ятниця: 09:00 – 19:00. Субота: 10:00 – 16:00. Неділя: 10:00 – 14:00.
Берегово
Вулиця Мужайська, 52. Понеділок – п’ятниця: 09:00 – 19:00. Субота: 10:00 – 16:00. Неділя: вихідний.
Іршава
Вулиця Гагаріна, 17. Понеділок – п’ятниця: 09:00 – 19:00. Субота: 10:00 – 16:00. Неділя: вихідний.
Виноградів
Вулиця Вакарова, 13. Понеділок – п’ятниця: 09:00 – 19:00. Субота: 10:00 – 16:00. Неділя: вихідний.
Тячів
Вулиця Армійська, 123. Понеділок – п’ятниця: 09:00 – 19:00. Субота: 10:00 – 16:00. Неділя: вихідний.
Солотвино
Вулиця Спортивна, 72А. Понеділок – п’ятниця: 09:00 – 19:00. Субота: 10:00 – 16:00. Неділя: вихідний.
телефон медичного центру prevention: 0800 216 115
