128 бригада в обличчях: Олександр, позивний «Танцор»
«На Донеччині ми бачили росіян впритул – за 20 і навіть 10 метрів. Це були ближні, дуже жорсткі бої»
Історії «128 бригади в обличчях» на сторінках 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.
– Одразу після повномасштабного вторгнення росіян через наше село на Дніпропетровщині почався великий потік біженці із Донеччини. І я вирішив піти у військкомат. Мене хотіли записати в тероборону, бо не проходив строкову службу. Але я наполіг, що хочу в бойову бригаду. Так дістав «майора» у військкоматі, що той зрештою погодився.
Після навчального центру наш підрозділ перекинули на Херсонщину, а далі на Донеччину. В Херсонській області ворог найближче стояв від нас у сусідній посадці, це метрів 500. Там були перестрілки без прямих зіткнень. А на Донеччині ми бачили росіян впритул – за 20 і навіть 10 метрів. Це були ближні, дуже жорсткі бої. Проти нас кидали «вагнерів» і регулярні війська. «Вагнери», колишні зеки, йшли як м’ясо, без броніків, намагалися штурмувати нас із автоматами. Регулярні російські військові були краще оснащені й воювали професійніше.
Ми займали позицію в приватному будинку і ворожа група з восьми чоловік змогла пробратися в гараж за 30 метрів. Нас почали звідти «фігачити» з гранатометів і автоматів. Ми дали частині своїх бійців відійти, а далі штурмували гараж. Ніхто з тих восьми звідти не вийшов. Серед трофеїв залишилися РПГ (ручний протитанковий гранатомет), автомати, цілий цинк бронебійних патронів і два ящики з гранатами. Я взяв РПГ собі й за наступні дві доби зробив із нього 53 постріли. Стріляв і вдень, і вночі. Як тільки чув тріск шиферу під ногами росіян, вискакував із укриття, робив кілька пострілів і ховався. Вони хотіли взяти нас у кільце, але не змогли. У мене не було навушників, тому від пострілів праве вухо ще довго нічого не чуло.
Під час тих боїв я отримав два поранення. Зробив постріл із РПГ й нахилився, щоб покласти його на землю, і тут напарник вигукнув: «На тебе пі*ор дивиться!» В цю секунду в голову влетіла куля. Росіянин стояв метрів за 20, невідомо, як зумів так близько підібратися, але стріляв через огорожу, тому куля зрикошетила, пробила каску й застрягла під шкірою в голові. Це було неважке поранення. Я ту кулю досі в кишені ношу.
Друге поранення було в ногу і теж рикошетом. Під час перестрілки я відчув, як щось врізалося в колінну чашечку. Думав, гострий уламок від каменя, ще добу ходив так, хоч і боляче було. І тільки в лікарні побачив, що це куля від автомата…
