«У Бахмуті росіянин заблукав, вийшов на наші позиції й навіть устиг привітатися з нами за руку…», – Володимир, позивний «Поляк»
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада продовжує знайомити нас із нашими героїчними захисниками.
Сьогодні у рубриці «128 бригада в обличчях» історія Володимира, позивний «Поляк», бійця штурмового підрозділу.
– Це було під час боїв за Бахмут. Мене поранило – посікло ногу осколками від артобстрілу, і я пошкандибав на точку евакуації десь за кілометр від бойових позицій. Лінія зіткнення тоді не була суцільною, ми штурмували, нас штурмували, в тил проникали російські дрг (диверсійно-розвідувальні групи), усе перемішано. Дійшов до точки евакуації, там ще двоє наших бійців сидять. Поруч блоки з водою, сухпаї, ящики з боєкомплектом. Якраз сіріло, початок світанку, видно тільки контури. І бачу, ходить поблизу якийсь боєць у російському бушлаті. Я не здивувався – якщо нашу форму посіче осколками чи обпалить вогнем, ми брали трофейну – морози ж. Сідаю на ящик із боєкомплектом, цей боєць підходить, здоровається з нами трьома за руку й каже російською: «Здарова, бандюкі! Вадічка єсть?» Я не надав значення, частина наших хлопців теж спілкується російською. І просто кивнув на блоки з водою. Він відходить, нахиляється за водою і тут я бачу на касці велику білу «Z»! Кидаюся до свого кулемета, який відклав метрів за п’ять. Він теж зрозумів, куди потрапив, відскочив, навів свій автомат і натиснув на спусковий гачок. Але пострілів немає, тільки «клац!». І тоді кидається навтьоки. Але далеко відбігти не встиг, ми троє відкрили вогонь і поклали його. Документів при ньому ніяких не було, тільки рація і автомат. Автомат цілком справний, повний магазин бронебійних патронів. А не вистрілив, бо росіянин спершу пересмикнув затвор, а потім вставив магазин. Тобто в патроннику не було патрона. Ступив…
Його рація нас дуже виручила – ми два тижні слухали її і знали, хто готується до штурму, у кого закінчуються боєприпаси, які втрати…
Сам я з Тернопільщини, багато років працював у Польщі. Досі спілкуюся з польськими колегами по телефону, звідси й позивний «Поляк». Добровільно пішов у військкомат, воюю з минулого року, пройшов Херсонщину, Донеччину, Запоріжжя. Під час боїв нам дуже дошкуляють ворожі дрони. Але ми ефективно по них працюємо. Першого дрона я збив біля Бахмута зі свого автомата. Це був «Матріс» – дуже потужний і дуже дорогий. Я випустив по ньому магазин патронів і влучив. Дрон упав у сірій зоні між позиціями – від нас метрів 100 і від росіян стільки ж. Поліз за ним, по мені відкрили вогонь. Поліз вночі – знову засікли й почали стріляти (мали тепловізори). Тоді я поліз на самому світанку, коли почався дощ зі снігом, і мене не помітили. Віддав трофей нашій аеророзвідці. Потім ще збив саморобного, а загалом на моєму рахунку – 4 ворожі дрони. Під час останніх боїв наш підрозділ тільки за один день збив три дрони. Коли влучаєш у батарею, вона так гарно горить у польоті – любо дивитися…
