«Після першого ж пострілу з нашого вогнемета по ворожих укріпленнях, штурмовики просили: «Давай ще!»
15 вересня в Збройних Силах України відзначили День військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту (РХБЗ).
Підрозділ РХБЗ є і в 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Його головне завдання – за допомогою спеціальних приладів слідкувати за радіаційним, хімічним та біологічним фоном території, а в разі забруднення оперативно організувати й здійснити засоби знезараження техніки та особового складу бригади, надати допомогу цивільному населенню. Моніторинг радіаційного фону особливо актуальний у зоні, що прилягає до Запорізької атомної електростанції, через реальну загрозу пошкодження окупантами енергоблоків АЕС із подальшим витоком радіації. На щастя, щоденні заміри проб ґрунту, води та повітря відхилень від встановлених норм не виявляли.
У сторонньої людини може скластися враження, що РХБЗ – тилова служба, однак це не зовсім так. У складі РХБЗ 128 бригади є й військові, що безпосередньо задіяні в бойових діях, причому в найгарячіших точках у прямому й переносному сенсі. Це підрозділ вогнеметників, які працюють із сучасними вогнеметами українського виробництва РПВ-16 (реактивний піхотний вогнемет).
– РПВ-16 – одноразова, але дуже потужна зброя з термобаричним зарядом і реактивним двигуном, – розповідає вогнеметник роти РХБЗ 128 гірсько-штурмової бригади В’ячеслав (позивний Хижак). – Головна його відмінність від старих радянських прототипів у тому, що спусковий механізм кріпиться окремо, без нього вогнемет не можна застосувати. Наприклад, трофейний російський вогнемет «Шмель» ми одразу можемо задіяти в бою, а росіяни наш РПВ-16 без спускового механізму не використають.
Ефективна дальність вогнемета – 1000 метрів, а прицільна – до 600 у положенні стоячи. При стрільбі з коліна прицільна дальність скорочується до 400 метрів, а лежачи – до 200. РПВ-16 важить 11 кілограмів, і це немало, але вага компенсується його ударною силою. При влученні заряда утворюється вогняна хмара об’ємом до 120 кубічних метрів і температурою згорання 2500 градусів Цельсія. На цій площі у ворога немає жодних шансів вижити. До речі, заряд викидає також купу осколків, які додатково вражають живу силу.
– Наш підрозділ застосовував вогнемети під час деокупації Херсонщини й при обороні Бахмута, – продовжує В’ячеслав. – Ми працювали по фортифікаційних спорудах і хатах, у яких закріпилися росіяни. Після пострілу й вибуху жоден росіянин із укриття не виходив. У нашій бригаді вогнеметники завжди працюють разом зі штурмовими підрозділами. Алгоритм співпраці такий – як тільки отримуємо зі спостережних пунктів інформацію про вороже укріплення, виходимо на позицію. Кілька піхотинців прикривають нас, відволікаючи ворога, щоб вогнеметник міг стати в повен зріст і як слід прицілитися. І відкриваємо вогонь. На початку наші штурмовики не дуже розуміли принцип дії вогнемета, розпитували, як він працює, наскільки ефективний. Був певний елемент недовіри до невідомої зброї. Але після першого ж пострілу, як тільки хлопці побачили ефект, то зразу просили: «Давай ще!»