«В армії ти переоцінюєш життя, усвідомлюєш, що насправді важливо…»
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада продовжує знайомити нас із захисниками і захисницями у рубриці «Історії з фронту».
У рубриці «Історії з фронту» своїми думками сьогодні ділиться Роман, боєць штурмового підрозділу 128 ОГШБр.
– Я в бригаді з 2019 року, контрактник. Сам з Дніпропетровщини, а вибрав 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду, бо вона відповідала моїм тодішнім критеріям – перебувала в зоні ООС і мала спеціальну підготовку (гірсько-штурмову). Мій напрямок – аеророзвідка, «літаю» з дронами. За званням я старший солдат, але давно зрозумів – для того, щоб нормально служити в армії, необов’язково мати погони з зірочками.
Скажу так, що солдатська служба – не мед. В армії взагалі не може бути комфортно, особливо, під час війни. А найважче за всіх піхотинцям.
Коли бачиш загиблих товаришів, то переоцінюєш життя, усвідомлюєш, що насправді важливо. Розумієш, що якась дурна міна за секунду може все обірвати, тому радієш, що знову бачиш сонце чи зорі. У нашому підрозділі з початку повномасштабки майже кожен отримав поранення, і я не виняток. У перші тижні війни мене наздогнала автоматна куля, після якої пів року лікувався. Через це пропустив звільнення Херсонщини. Зате воював на Бахмутському напрямку, там була дуже висока концентрація вогню…
Специфіка моєї служби така, що я бачу онлайн усі бойові дії свого підрозділу, в тому числі штурми. Як висувається наша піхота на броньованій техніці, як проходить зачистка ворожих траншей, як росіяни намагаються контратакувати, щоб відбити втрачені позиції… Командир за допомогою дрона уважно спостерігає за картиною бою й віддає команди – вказує штурмовикам, куди їм рухатися, звідки чекати небезпеки. Так зараз відбувається звільнення території. На нашому напрямку рух піхоти ускладнює суцільне мінування і дуже добре підготовлені ворожі укріплення. Траншеї в посадках чи перед населеними пунктами прокопані на багато сотень метрів, вогневі точки часто забетоновані. Але поступово ми рухаємося вперед.
Чому я пішов у ЗСУ? Для мене це були пошуки себе, хотів випробувати характер. А, по-друге, хотілося якоїсь авантюри з ризиком для життя. З часом, коли я пережив цей ризик, то зрозумів, що краще в такі авантюри взагалі не потрапляти. Тому зараз сприймаю службу в армії як свою роботу. Просто виконую її, в мене начебто гарно виходить, і мені не потрібні якісь інші високі слова чи обґрунтування…
