Звідки на Ужі чайки та нерозгадана таємниця ужгородських сов

Вчений-орнітолог Людвіг Потіш розповідає про закарпатських птахів.

Почалася ця розмова, як і всі найцікавіші розмови у житті, випадково. Приводом для неї стало звичайне любительське фото, зроблене автором випадково у центрі Ужгорода. Гуляючи з фотоапаратом, угледів шеренгу чайок, що немовби військовий стрій вишикувалися на дротині гідрологічної станції, протягнутій через річку Уж. По цій дротині гідрологи «ганяють» по течії своє дослідницьке обладнання, а чайки полюбляють на ній відпочивати.

Сфотографував і виклав у Інтернет. Показати іногороднім друзям шматочок ужгородської краси. Ті ж, замість аби похвалити творчу удачу фотолюбителя :), поставили цілком резонне питання: «А звідки у вас в Ужгороді взялися чайки?» Питання і типово притаманне людині з дитинства «хочу всё знать» змусило звернутися за відповіддю «по давньому знайомству» до справжнього фахівця, досвідченого орнітолога, доцента УжНУ Людвіга Потіша.

МАРТИН – ПТАХ ЗАКАРПАТСЬКИЙ

– Пане Людвіг, перше питання про те, заради чого ми й зустрілися. Читачі хочуть знати, звідки в Ужгороді взялися чайки і що вони тут роблять?

– Чайки – це узагальнена російська назва. Ті ж птахи, які вас цікавлять – це мартин озерний. Серед них може бути ще й мартин сріблястий, але він досить рідко з’являється на Ужі. Озерні ж мартини почали прилітати в Ужгород на зимівлю десь у 70-х роках. Особисто я пов’язую це явище з побудовою Земплінської Ширави. Цей вид птахів потребує великих водойм. Він – іхтіофаг. Тобто, їсть рибу. Але з другої половини 20-го століття біологія цього виду стала змінюватися. Мартини стали оселятися близько до міст, з’являтися на звалищах.

Мартин став видом-урбаністом, почав оселятися близько до людей. Як голуби чи як хатній горобець. Ці два – є типово синантропними видами. Або ж такими, які пов’язують своє життя із життям людини дуже тісно. Але про мартина. Спочатку його присутність в Ужгороді пояснювалася зимівлями. Потім вони стали систематичними. Люди стали підгодовувати цих птахів. І вони стали зимувати у нас постійно. Щоправда, кількість їх на літо різко зменшується. Бо вони відлітають на гніздівлю – на Земплінську Шираву, на пониззя Бодрога (біля Токаю), але основні місця гніздівлі цього птаха – це рибогосподарські ставки Годробадю.

– Скільки це по відстані?

– У межах двохсот кілометрів.

– Це для них не відстань?

– Абсолютно. Це поруч. Цікавим є те, що «літуючі особини», або ж ті, які цього року не взяли участь у розмноженні і залишаються у нас, можуть протягом усього літа з’являтися у різних куточках Закарпатської області. І на Тисі я їх зустрічав, і вздовж Ужа…

Три роки тому ми з орнітологом-любителем, досвідченим «польовиком» Леонідом Покритюком знайшли у Закарпатті дві гніздові колонії. Він на Берегівщині, а я – на Ужгородщині. На Берегівщині знайшлося 18 гнізд, а я біля села Шоломоново під кордоном знайшов 28 гнізд. Гадаю, вони і цього року виводитимуть пташенят на тому ж місці. А взимку шукатимуть непокриті льодом дзеркала води.

– У якому радіусі?

– 300-400 кілометрів.

– За який час птах долає таку відстань?

– Це дуже широке питання, бо, приміром, спортивний голуб летить зі швидкістю 70-90 км/год, гуси – 30-60 км/год, а от качки на перельоті розвивають до 120 км/год, А стрижі летять ще швидше. Птахи здатні здійснювати трансконтинентальні перельоти, а тут сотня-друга кілометрів.

– Чи відомі якісь дані про те, скільки чайок перебуває у межах Ужгорода?

– У різні періоди від 600 до 1500 особин.

ДЕ ПЛАВАТИ КАЧКАМ?

– А дикі качки? Просто під пішохідним мостом…

– Тут трохи інше явище. Процес синантропізації дикої качки, наближення її до людини, пов’язаний із зміною природніх умов її проживання. Я назву лише одну цифру і все стане зрозуміло. На Закарпатті площа водно-болотних угідь у період з 1946 по 2000-й рік зменшилася у десять (!) разів. От і думайте, чому качки стали жити у містах…

– За рахунок чого таке скорочення?

– Переважно за рахунок повного осушення урочища «Чорний мочар». Колись це було 13 з половиною тисяч гектарів болота. Зараз це – поля. Неподалік Берегова. Між селами Гать і Яноші була величезна болотяна чаша. Болото у низовині. Для його осушення було витрачено близько 150 мільйонів радянських рублів. Звісно, це з точки зору екології був злочин.

Провели меліорацію під сільське господарство. І Закарпатський рибокомбінат – ці ставки – був збудований саме для затримки води, яка до того часу спадала у Чорний мочар. Зараз найбільше озеро у Закарпатті – Форнош. При високій воді площа його 83 гектари. Так от у центрі цього осушеного мочара було озеро площею 700 гектарів. Його добре видно на старих угорських картах. Його не стало. А ви питаєте, чому качки перемістилися у міста…

 

 

 

 

 

 

ТАЄМНИЦЯ СОВ

– Поговоримо ще про одного птаха нашого міста? Вперше я про нього почув десь на початку 90-х і відтоді мене справді цікавить, що роблять сови у парку обласної клінічної лікарні?

– До кінця таємниця присутності вухатих сов у містах не розгадана. І Ужгород не єдиний. Вперше ця проблема була описана нашим земляком Василем Талпошем для Тернополя. Там теж вухаті сови зимують у межах міста. Цю проблему я досліджував сім років. Намагався знайти відповідь на питання, що ж їх приваблює у місто. Дослідження показали, що гризуни міста не входять у спектр живлення вухатих сов. Ця сова занадто мала і слабка, щоб ловити пацюків. Харчуються вони переважно мишами-полівками, яких у місті фактично нема. Цим птахам потрібно виходити за межі міста для того, щоб полювати.

Що вони роблять тут? Одна з версій – сови прекрасно освоїли місто як точку відпочинку. Тут їм спокійно. Адже людина відлякує своєю присутністю сорок, ворон, які освоюють переважно периметри міст. Граки – вздовж автотрас. Сови ж «засіли» майже у центрі. Вдень вони сидять на деревах у парку, причому тільки у цьому одному. У великій кількості. Вдень їм дуже важливо добре відпочити. Вночі ж вилітають на полювання за місто.

Я досліджував їх спектр живлення. За «погадками». Погадки – це рештки шерсті і кістки, які сови відригують, перетравивши гризуна. Я зібрав триста «погадок». У різні періоди року. Шукав відповідь на питання «що ж вас тут тримає?» Вичерпної відповіді немає. Одного разу я нарахував 142 особини у межах цього невеликого парку. Облюбували собі це місце чомусь. Що цікаво – буквально через дорогу старий цвинтар. Теж густий парк.

Майже ліс. У ньому не було жодної особини. Щоправда, там трапляється довгохвоста сова. Я їх там фотографував. А у парку обласної лікарні ось вже 20 років живе велика кількість вухатих сов. Зрубали старі дерева – вони перемістилися на молоді, на хвойні. Люблять це місце і все.

– Для людини небезпеки не становлять? Хижак все-таки.

– Ніякої. Сова собі вдень спить. Навпаки, якби відновилася колись численна популяція сови-сипухи, проблема дератизації Ужгорода була б частково вирішена, бо ця сова ловить пацюків.

СЕРПОКРИЛЕЦЬ ГОЛУБОВІ НЕ ТОВАРИШ

– Які ще колонії птахів живуть в Ужгороді?

– У нас поблизу Ужгородського замку є цікава колонія птаха, якого українське ім’я сер-покрилець, а російською – стриж. Він прилітає до нас наприкінці травня – зараз їх ще тут немає. Селяться тільки колоніями. Близькість колонії можна визначити за постійним характерним свистом. Гамірливі птахи. Вони дуже облюбовують дзвіниці.

Церкви. Будь-які схожі вежі. Цей птах не може злітати з землі. У нього довгі крила – заходять аж за хвіст (звідси і його українська назва). Короткі лапки. Ними він чіпляється за вертикальну стіну, з якої повинен «впасти», щоб у падінні злетіти. Серпокрилець практично все життя перебуває у польоті, ловлячи на льоту комах.

– Давайте я вже «замучу» питаннями остаточно. Голуби. Це «пацюк з крилами» чи все-таки корисний птах?

– Давайте почнемо з того, звідки ці голуби беруться. У мене була дипломантка, яка виконала прекрасну роботу і прийшла до висновку, що формування цих голубиних популяцій у містах йде за рахунок втікачів від голубарів. Тут йдеться про таке явище, як реверсивний рух одомашнених форм. Всі голуби походять від голуба скельного. Його природна популяція в Україні є тільки у Криму. Columba livia forma domestica – ось наукова назва міського голуба.

Так ось, ця дипломантка визначила, що цей здичавілий голуб поступово наближається до свого дикого родича. Навіть яйця його стають дрібнішими. При цьому вона аналізувала досвід Прибалтики, Німеччини – країн, у яких ця проблема надміру голубів у містах стоїть дуже гостро.

Стосовно того, чи це «пацюки»? Вірусологічно, медико-біологічно це небажаний елемент у місті. Ні для якого орнітолога не секрет те, що голуби можуть транспортувати людині 87 видів небезпечних хвороб. Прибалти детально вивчали це питання і помітили, що рівень респіраторних захворювань, арбовірусних інфекцій прямо залежить від кілько-сті голубів.

ТРОПІЧНА ЛИХОМАНКА З ДЕЛЬТИ НІЛУ

– Як же ці хвороби передаються?

– Звичайним повітряно-крапельним способом. Як грип. Нещодавня ситуація з пташиним грипом. У фахівців цей ажіотаж викликає посмішку, бо вони знають, що це явище закономірне, щорічне і прямо пов’язане з міграцією птахів. Ось щойно тут пролетіла ластівка.

Кільцюванням встановлено, що вони сюди прилітають з дельти Нілу, частково з Центральної Африки, перетинають Сахару. І уявіть собі масштаби переміщення птахів. Сів птах, приміром, на озері Чад, прилетів сюди і приніс тропічну лихоманку. В Ужгороді був випадок такого захворювання…

Знаєте, хто винен у масовій загибелі курей на Концівській птахофабриці? Граки.

РОЗПЛЮЩІТЬ ОЧІ

– У Закарпатті є рідкісні птахи. Як їх зберегти?

– Звісно. Наприклад Карпатського беркута за підрахунками залишилося близько десяти особин на всі Карпати. Щоб зберегти його, просто треба жити з відкритими очима. Уявіть собі, ці птахи починають приносити потомство через 4-5 років. У кладці 1-2 яйця. У радіусі кілометра від гнізда взагалі нікого не повинно бути. А ми прокладаємо туристичні стежки, зовсім не зважаючи на такі «дрібниці».

Ось ви сидите на природі і бачите, що пташка метушиться, знервується – значить близько гніздо. Помітили, як вона понесла туди комашку – не йдіть «подивитися на пташенят», бо цим ви демаскуєте гніздо. На рік я спостерігаю десятки таких випадків, коли через втручання людини, через незнання гине вся кладка. У птахів є природні вороги, конкуренти і вони неодмінно знищать пташенят у демаскованому гнізді. У містах же птахи масово потерпають від кішок. У мене у дворі на лугоші вже третій рік поспіль горлиця кільчаста намагається вивести пташенят. Як я не намагаюся зберегти це гніздо – щороку сусідські коти обов’язково знищать цих нещасних пташенят.

– Як людина може допомогти птахам?

– По-перше, будьте уважніші. Просто не заважайте їм – вони самі про себе подбають. А взимку ви їх можете підгодувати. Ніхто не збідніє, віддавши птахам ті крихти чи зернята у годівничку чи синичкам шматочок сала. Це і дітям цікаво показати. Навчити їх дбати про живу природу. На заході, наприклад, це все поставлено на серйозну основу – у супермаркетах продаються готові зернові брикети для підвішування на деревах і готові гніздовища. Можна просто купити це, вивісити у себе у дворі і цим зробити послугу природі. Нам є чому повчитися…

ДОВІДКА “НЕДІЛІ”: Людвіг ПОТІШ. Асистент, старший викладач, доцент кафедри ентомології та збереження біорізноманіття УжНУ. Мисливствознавець. Автор численних публікацій про біологію Закарпаття у пресі і наукових посібниках. У 2000-му році захистив кандидатську дисертацію на тему «Водно-болотні птахи Панонської низовини».

Олександр ПОПОВИЧ, фото автора

nedilya.at.ua