Цікаві місця. Королівський замок Нялаб

Королівський замок – насправді є не фортецею. Від нього на сьогодні залишилися лише окремі фрагменти мурів. Зруйнували його не турки, не татари, не блискавиця, а угорський король.

Дорога до колишньої цитателі нескладна, щоправда треба долати зарості. Гора вулканічного походження, на якій височіють кам’яні останки колишньої величі видніється з усіх куточків населеного пункту.

Але нога туристів ступає туди не часто. Стежинки заросли травою.

А місцевий парубок на запитання, як пройти до замку, вказує не на фортецю, а на магазин із однойменною назвою.

Унікальність цієї самої ж гори в тому, що вона відрізана від всіх інших, розміщених довкола, і відстань до найближчої з них не менше 2 км. Сама гора, на якій розташовані руїни замку, має досить солідні розміри: висота — 52 метри, довжина 600 метрів, а ширина — від 100 до 250 метрів у різних місцях.

Як йдеться у Вікіпедії, замок споруджений із бутового каменю на вапняковому  розчині. У плані — асиметричний, має форму неправильного чотирикутника, пристосованого до нерівностей схилів. Посеред двору — сліди криниці. У південно-західному кутку розташована напівкругла башта. Довжина верхньої частини замку — 57, ширина — 47, висота стін — до 9,6 м. Товщина стін — понад 2 м. До головної споруди прилягає частина укріплень у формі прямокутника.

Історія фортеці досить цікава.

У середині березня 1241 р. орда хана Батия досягла Верецького перевалу і через кілька тижнів грабувала, спалювала та нищила все довкола на території Закарпаття. Річка Тиса тоді була надзвичайно повноводною, і це врятувало Королево від пограбувань та нищення. Ординці рухалися правим берегом, так і не зумівши перебратись на лівий. В 1279 році вперше згадується Королівський замок Ньолаб (Нялаб), який був літньою резиденцією угорських королів, що приїжджали сюди на полювання. Ліси тут були напрочуд густими та багатими на дичину. Переважно росли там дуби, звідси й назва присілка Королева — Дубовинка. Навіть дотепер знаходять поруч гігантські дубові стовбури, що пролежали не одну сотню років на глибині 2—3 метрів.

Із Королівським замком пов’язано багато подій, що мали величезний вплив на культурний розвиток тогочасної Угорщини. Тут, у стінах замку, Станіслав Граматик переписав 1401 року четвероєвангеліє, відоме під назвою «Королівське Євангеліє». Бенедека Ком’яті, філософ, гуманіст та високоосвічена людина, на запрошення дружини барона Перені, власника замку, навчав їхнього сина Яноша. Одночасно, перебуваючи в стінах замку, 1532 року він здійснив переклад частини Біблії з латинської мови та переклад 13 листів Апостола Павла.

Крім того, на вершині замкупобудовано католицьку капличку. Окремі історики вважають, що її будівництво було приурочене саме до виходу в світ першої друкованої угорської книги, однак це помилка, бо писемні джерела засвідчують, що капличка існувала вже в 1516 році. На жаль, в 1946 році капличку зруйновано радянськими військовими. Поряд з руїнами тоді містився радіотехнічний взвод, антени якого піднімались високо над замковою горою. Всім королівчанам було категорично заборонено наближатися до дислокованого там військового підрозділу. Не маючи чим обігріватись узимку, солдати позривали балки, крокви, дошки з даху, порубали двері та вікна каплиці. А восени хлопчаки здалеку спостерігали за тим, як солдати збивали горіхи з крислатого дерева, яке росло перед самісіньким входом до каплички, та згодом і цього горіха солдати зрубали. Однак як тільки Україна виборола незалежність, розпочалась відбудова цього унікального храму. І вже 8 вересня 1993 року, в день Святої Марії, на тому самому місці, що й 400 років тому, відбудована капличка відкрила двері перед своїми вірниками.

Королівський замок будувався впродовж десятиліть. Це була довершена і досить надійна споруда. У центрі замку був викопаний колодязь. Можна собі уявити, скільки це потрібно праці! Адже Замкова гора — суцільний камінь, а глибина цієї криниці була не менше 55 метрів. Товщина стін замку — 2—3 метри. Сьогодні викликає подив, що у 13 столітті будівничі могли використовувати чудові в’яжучі матеріали, які не втратили своєї моці впродовж 700 років. На спорудженні замку працювали волохи та русини із навколишніх сіл, а також майстри із Сербії.

Безперечно, замок мав важливе стратегічне значення. Через Королево пролягав торговий шлях на Сотмар (Сату-Маре). Разом з тим замки Хустський, Королівський, Виноградівський (Канків) гарантували безпечний сплав солі по р. Тисі. Охорона замків, маючи непогане озброєння, завжди була готова дати відсіч розбійникам, які б посміли напасти на купців. Після татарської навали (1240—1242 рр.) король Бела IV запросив саксонців до Угорщини, позаяк вони були надійними воїнами-охоронцями, талановитими зодчими і працелюбними господарями. Тож не повинен дивувати той факт, чому в Королеві у наступні століття проживало так багато німців (наприклад, 1715 року в Королеві їх було 210).

Крім того, замок слугував літньою резиденцією королів Угорщини, які залюбки полювали в тутешніх лісах. Виходець із королівської династії Арпадовичів (896—1305 р.р.) Іштван V полював там на диких кабанів, оленів, ведмедів, турів. Поява короля та його свити завжди наводили жах на жителів, оскільки той мав крутий норов. Однак, як пишуть історики, найкращим, найазартнішим мисливцем був син Бейли IV Стефан. «Ніхто з певністю не може сьогодні сказати, хто ж звів Королівський замок. Можливо, що пан Ньолаб, ім’я якого замок носить сьогодні, а може й сам король Стефан» — вважають деякі українські історики. Проте в угорських історичних джерелах знаходимо, що розпочав будівництво (Кун) Ласло IV. Відомо точно, що у період Арпадовичів замок уже був побудований. Після смерті Арпадовичів на угорський престол заступає італійська родина Анжу. В цей час король Людвіг Великий дарує Ньолаб трьом братам — воєводам Драгфі (Драгам). Однак цей замок був дуже до вподоби їхнім сусідам — родині Перені, і вони так умовляли нового короля Жігмонда, аж поки той згодився передати в 1405 році замок і всі інші володіння родині Перені. Цей бастіон не раз рятував навколишніх дворян від повсталих кріпаків. Проте і сам замок не раз потерпав від повсталого люду, який палив стріхи, дерев’яні ворота. Так, наприклад, в 1514 році Довго Дьордь зі своїми повстанцями намагались захопити замок, але безуспішно.

Біля підніжжя замку були бідні халупи, особливо з південного та західного боку. Ці хати часто ставали прихистком грабіжників, які тероризували навколишні села, грабували всіх і все. Чеські історики, описуючи поїздку угорського короля Уласа IV до Королівського замку, взяли цю подію за вихідну точку і «омолодили» замок щонайменше на 200 років.

В 1661 році замок пробували захопити турки, які стали табором з північного боку замку, біля р. Тиси. Майже півроку їхніх старань не увінчались успіхом. Турки не змогли зламати опір захисників та подолати фортифікаційні споруди, хоча чисельна перевага у кілька разів була на боці нападників.

В 1672 році замок було підірвано за наказом короля Леопольда (Ліпота), який чомусь не дуже довіряв хазяям замку. Варто сказати, що Леопольд наполіг на тому, щоб у Ньолабі постійно перебувала німецька варта. Саме ті солдати і були головними руйнівниками цієї унікальної фортифікаційної споруди. А далі — час, всесильний і могутній, довершив те, що не встигли вірні слуги короля Леопольда. Родина Перені (останні власники замку), яка була дуже лояльною до короля Угорщини, до останнього моменту не йняла віри, що такий наказ буде дано і замок зруйнують.

В 1858—1859 роках угорський уряд виділив кошти для проведення широкомасштабних археологічних розкопок на території колишнього замку. В результаті цих розкопок знайдено сімейний склеп та потаємний коридор. Археологи знайшли золоті ланцюжки з медальйоном, персні, інші коштовності. Найцінніше із знайденого можна побачити сьогодні в Угорському національному музеї. Проте багато цінних речей осіло у приватних колекціях окремих громадян. Невідома також доля чудових гобеленів, картин, зброї, різних коштовностей, що були в замкові на момент його нищення (1672 рік).

У 20-х роках XX ст. чехи також проводили розкопки на Замковій горі, однак їхні пошуки не можна вважати вдалими. Варварських руйнувань завдали замку жителі Королева. В кінці 40-х років вони ламали мури і вантажили уламки на вози, споруджуючи фундаменти власних осель. По-варварськи розрито могили перед каплицею, де було поховано представників родини Перені. У період чеської влади, та й радянської теж, зроблено чимало шкоди, коли було вирішено озеленювати Замкову гору. Адже археологи виступали категорично проти цього. Дерева, власне їхні коріння, руйнують історичні пам’ятки більше, ніж будь що інше.

Замкова гора — візитна картка Королева. Кам’яний сфінкс (залишки північної стіни) описаний поетами. Там полюбляють малювати свої полотна відомі художники Закарпаття. 30 років тому планувалось побудувати там амфітеатр, однак і цей задум не був реалізований.

Туристи, які бувають у Королеві, піднімаються на Замкову гору, звідки відкривається чудовий краєвид. Замки Європи, ровесники Королівського, давно відреставровані, вони є джерелом фінансових надходжень до державної скарбниці і перебувають під надійною охороною держави як історичні пам’ятки.

Хочеться вірити, що Замкова гора відкриє ще чимало загадок, які чекають на тих, хто не байдужий до історії своїх пращурів, хто прагне довідатись про те, якою була історична правда.

zakarpatpost.net

 

Коментування вимкнено