Як закарпатцеві бабка на алкоголь поробила

Я жив у заможній родині, ні в чому не мав потребу. Ми з батьками мали власну справу, мали в селі магазин. Я мав чудову дружину і розумну гарну донечку. Багато хто мені заздрив. Але я не звертав ні на що увагу і просто насолоджувався життям. Зазначу, що в нас у сім’ї ніколи не було п’яниць, алкоголь вживали тільки на великі свята і то не більше чарки, пише газета «Екстра Закарпаття».

Батьки виховували мене в дусі любові до людей. Коли мав нагоду, допомагав нужденним, щонеділі ходив у церкву і думав, що сили зла мені не страшні. Звісно, від однієї жінки я боявся. Але від неї у селі всі трималися осторонь. Казали, що стара – відьма.

Більше цікавих життєвих історій читайте у газеті «Екстра Закарпаття»

Жила вона у хаті на околиці населеного пункту. А в нас, на Рахівщині, ліси густі і гори високі. Тож бабуся мешкала на самій вершині. Було їй уже за 70 років. Проте піднімалася вона на узгір’я легко, як молодиця. Навіть діти дивувалися, як спритно їй це вдається.

Була в баби, до речі, онучка. Гарна дівчина, що й казати. Знаю, що я їй подобався. Ми разом до школи ходили, правда, вона молодшою від мене на чотири роки була. Проте я навіть не хотів наближатися до неї… через стару ворожку. Думав, хай щось вийде не так, вона ж мене з світу білого зживе.

Люди розповідали про її матір. Кохала вона одруженого чоловіка. Від нього й завагітніла, він і був батьком Люби. Але коли молодиця повідомила, що носить під серцем дитя, він запропонував позбутися дитини. Багато плакала жінка, але сльозами горю допомогти не змогла. Розповіла про все матері. А та спочатку спробувала залякати новоспеченого татуся, а коли зрозуміла, що це їй не вдасться, поробила йому щось таке, що через три дні знайшли його посеред дороги мертвим. А чоловік, між іншим, раніше ніколи нічим не хворів. Медики після розтину повідомили, що причиною загибелі став інфаркт.

Отже, про надзвичайні здібності баби Василини у селі дізналися всі. Дружина того нещасного незабаром виїхала жити до іншої області. До старої ж нерідко приходили дівчата за порадою, або просили, аби приворожила когось. Хтось прагнув помститися, хтось – нагнати хворобу, хтось – знайти щастя. Могла літня жінка й молоко від корови відібрати, і всю худобину на той світ відправити.

Як би я не сторонився баби Василини, дісталося від неї й мені. Гадаю, причиною були прості заздрощі.

Усе почалося з того, що на Різдво несподівано для себе я напився. Пив так, як ніколи раніше – цілий тиждень. Зупинитися не було сил. Домашні дивувалися, що трапилося, хоча сподівалися, що таке більше ніколи не повториться. Але вже зі кілька тижнів ситуація повторилася. Зустрів старого приятеля, зайшли до кав’ярні… а коли отямився, як з’ясувалося, минуло п’ять днів. Що коїлося зі мною не розумів ніхто. Я почав регулярно вживати алкоголь. Пив запоями. Приблизно двічі на місяць напивався до безпам’ятства.

Домашні хвилювалися, пробували зі мною говорити, просили піти до лікаря… та я переконував їх, що більше ніколи спиртне не вживатиму. Проте сила волі кудись зникала, коли приходив час чергової пиятики.

Чомусь у глибині душі я почав думати, що це відбувається не просто так, я розумів, що мені щось поробили, навіть підозрював чиїх рук усе справа. Проте як впоратися з проблемою – не знав. Та й поговорити про свої домисли не було з ким, принаймні так мені тоді здавалося.

Але якось одного разу дочка повідомила, що бачила, як біля нашої хати крутиться баба Василина. Того ж вечора я знову напився.

Після цього навіть не виникало сумнівів, чому в мене так радикально змінилося життя. До речі, з того часу як я почав пити і бізнес серйозно занепав. Клієнтів було все менше, як і грошей.

Мене охопив такий страх, що аж в голові запаморочилося. Я зрозумів, що якщо не буду нічого робити, то може бути ще гірше, адже алкоголь до доброго ніколи нікого не доводив.

Тому наступного ранку пішов до місцевого священика і все, як думав, розповів йому. Він уважно вислухав і поцікавився, як часто я п’ю. Повідомив, що спочатку напивався рідше, а останнім часом тиждень пив, тиждень відходив.

Духівник порадив поїхати до його знайомого монаха у Львівську область. З його слів, чернець мав дуже сильну молитву і рятував багатьох від різних негараздів, допомагав людям повірити в себе та впоратися з труднощами.

– Немає світлішої сили, ніж віра в Бога, – казав він. – Якщо людина програмує себе на забобони, вони до неї «липнуть», якщо ж думки скеровувати у русло позитиву, добра та процвітання, будь-які сили зла діяти не можуть.

Я йому повірив. Того ж дня почав збиратися в дорогу. Аби точно не напитися, вирішив узяти з собою 11-річну дочку Іванку.

Зустріч із монахом справила на мене неабияке враження. Він ніби бачив мене наскрізь. Визначив навіть що мені 35 років, говорив про моє дитинство, про захоплення, про друзів, наголошував, що я сам дозволив слабостям взяти наді мною гору.

Після цього він молився, ставив захист. Мене то кидало в холод, то в жар. Із очей котилися сльози.

– Сашку, ти сам господар свого життя. Живи у серці з любов’ю – до близьких, до незнайомих, до світу, відганяй від себе страх, – запевняв він. – Пам’ятаєш, як написано в Біблії про те, як Христос вчив апостолів ходити по воді, як говорив про віру і про гори. Саме так і живи, бо кожному з нас воздасться за вірою нашою.

Додому я їхав ніби вже іншою людиною. Іванка розповіла, що коли ми виїжджали, вона бачила, як стара Василина крутилася біля огорожі, щось підливала нам під хату. Та чомусь зараз вона вже мені не була страшною. Я відчував дивне полегшення. Можливо, на мене так вплинули слова монаха, а можливо просто збагнув, що керувати своїми вчинками маю сам, як і відповідати за них.

Коли ми заїхали в село, на вулиці помітили чомусь багато людей. Усі метушилися. Я зупинив автомобіль і спитав від сусідки, у чому справа.

– Баба Василина померла, – відповіла жінка. – Несподівано. Раптово. Не знаю навіть від чого. Але встигла наробити зла не одному.

Відтоді минуло п’ятнадцять років. Після візиту до монаха я перестав не тільки вживати алкоголь, але й палити. Зараз у мене все гаразд. Справи знову пішли добре. Однак хочу застерегти інших від подібних неприємностей.

Переконаний, що якщо ми віримо у щось погане, віддаємо цим думкам свої сили, підживлюємо свої страхи власною енергією, тому й починають із нами коїтися дивні речі. Й хоча в Закарпатті існує цілий культ ворожок, краще про них не думати взагалі. Тільки позитивне мислення може спрямувати наше життя в русло успіху і процвітання.

Олександр РУЩАК, газета «Екстра Закарпаття», екслюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено