Чи є на Закарпатті вороги Угорщини. Думка столичного політолога
Якщо Україна буде проявляти таку ж імпотентність, як свого часу з Кримом та Донбасом, то ситуація буде розкручуватись чим далі, тим гірше
Свого часу місію ОБСЄ призначили для моніторингу ситуації на Донбасі.
Мова йшла про регіони Луганської та Донецької областей: сіру зону, підконтрольні та непідконтрольні території. Та в документах зазначено: дія місії розповсюджується на всю територію України. Це частково правильно: в Закарпатській, Чернівецькій та Львівській областях також знаходяться внутрішньо переміщені особи. І такі повноваження наглядачів ОБСЄ виходять як з Мінських домовленостей, так і зі статуту місії, пише Новое время.
Виникнення ситуації на Закарпатті має кілька причин:
По-перше, виборчий процес, який нині проходить в Угорщині. Щоб підняти свій рейтинг, прем’єр-міністр Віктор Орбан, його політична сила та союзники вирішили шукати зовнішнього ворога. Крім українців, до останніх віднесли словаків, румунів, тощо. Це характерно для угорської спільноти, і це треба сприймати як факт.
По-друге, нині Будапешт має дуже тісні зв’язки з Москвою, що продиктовані економічними, бізнесовими та енергетичними домовленостями. Тож Будапешт завжди дивиться на відносини з сусідами чи іншими союзниками через ретроспективу діалогу з Москвою.
Те ж саме у внутрішній політиці. Якось я запитав угорського посла: «А для чого Віктор Орбан виходить з ідеєю подвійного громадянства, якщо ви і так знаходитесь в ЄС»? Він відповів: «Ну ви ж розумієте, що це політика?».
А держава на те й існує, щоб змусити виконувати правила
Я розумію, та чи розуміють їхні люди, що Орбан просто каже неправду? Для себе я розумію тільки те, що він з неоліберала перетворився у такого собі націоналіста, отримавши в союзники «Йоббік», партію з правими радикальними поглядами. Ну треба було Орбану союзників у парламенті – ось і зсунувся у риториці вправо.
По-третє, європейський континент, як і весь світ, знаходиться в тренді конфронтаційної політики. Вона поширюється не тільки на відносини ЄС-Росія, а, в тому числі, на відносини між країнами ЄС та безпосередньо в самих країнах – між представниками влади та опозиції. Те ж саме ми спостерігаємо всередині України: відбувається пошук конфронтації, а не компромісу.
По-четверте, історія українсько-угорських відносин дуже цікава – пронизана як величними, так і драматичними подіями та фігурами. Та історію треба знати не для того, щоб робити на ній політику, а для того, щоб виносити звідти певні уроки.
ЗУНР, події в Хусті – в таких конфронтаційних умовах завжди висмикується якийсь факт з історії, який потім накручують та роблять з цього трагедію.
22 березня – це день розстрілу і спалення Хатині. Поки всі сплять, та зовсім скоро прокинуться і до кінця місяця будуть нам розповідати про те, що до всього цього мають відношення українські націоналісти. Нещодавно Буковинський курінь пройшовся «чорною ходою», а ось тепер згадають Хатинь і пов’яжуть ці дві події між собою. Хоча насправді в окремих моментах тут таки є зв’язок.
По-п’яте, сьогодні в ЄС панують дуже сильні відцентровані тенденції – кожна країна шукає себе. Це також ускладнює ситуацію на Закарпатті. П’ять років тому Брюссель би просто дав щигля – і все затихло! Нині ж, через Брексіт і т.д., Брюссель піддається дуже сильній корозії.
Ситуація на Закарпатті завжди була складною. На Донбасі були свої підстави розкручувати подібний сюжет, а там – свої. А якби не було, то знайшлись би. Проблема в державній слабкості України. Влада опікується не функціями держави – обороною, безпекою та зовнішньою політикою – а натомість полізла в економіку. Адже це привід «сісти на жилочку» – читай «корупція».
Тож, щоб уникнути ускладнення ситуації на Закарпатті, потрібно посилити державу в її природних державних функціях. Почали розповідати про те, що, мовляв, зараз візьмемо і відділимось – раз, дав щигля! – і все затихло. Тільки це треба робити відразу, а не доводити ситуацію до того, коли вже бігають загони озброєних людей. Слід створити умови, в яких людина би почувала себе спокійно, бо знала: в держави все під контролем. Не треба повторювати ситуацію на Донбасі, де нині люди з автоматами мають все, а три мільйони просто стали заручниками.
Надалі все залежатиме від того, якою буде Україна та як вона реагуватиме на подібні вітри з боку Угорщини, Польщі, Білорусі, Росії, тощо. Якщо ж держава проявлятиме таку ж імпотентність, яку свого часу з Кримом та Донбасом, то ситуація буде розкручуватись чим далі, тим гірше.
У суміжних націй та держав завжди є про що говорити. І в румунів є свої теми, і в білорусів теж. Мій вчитель водіння казав: «Пам’ятай, на дорозі або всі виконують правила і все безпечно, або якщо не ти вдариш, то тебе».
А держава на те й існує, щоб змусити виконувати правила. І коли одна країна, як Росія, робить крок до анексії, то друга має нанести удар, щоб зупинити. Та ж ситуація і тут. Українська реакція на події на Закарпатті є занадто м’якою. У відповідь нам треба застосовувати усі важелі: як дипломатичні, так і економічні та енергетичні.
