Як бабу Анцю Порошенко надихнув на приворотноє-відворотноє та на лизало, оби стояв у каждуй хижі

Скоро на Закарпатті свято Миколая. Діти вже пишуть листи чудотворцю, тож баба Анця не на жарт почала хвилюватися, що подарувати онукам, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

«Уже зима. Нич земля не родит. Кури ми ся не несут. Нішто продати. А пінзія мала. Ще й Рева рішив заробітчан податком обкласти. Сарака син… што на чехах заробит, половину з того уддаст ні за што державі. Як жити?А діти ото не розуміют, їм подарки подавай. Они ще не знают, што ніякий не Миколай їх носит, а взрослі у чіжми кладут. А сваха май багата, у ниї чоловік лісник. Ун із лісом хімічит, постройив уже по хижі обом донькам, каждуй по машині купив. Но та де мині ся до них руняти. У онуку в ня, слава Богу, аж вісім. Кажда дітина чекат. А дале другуй бабі розкаже, що юй Миколай у мене в хижі принюс. Што чинити? Не знаю. Треба їхати до Порошенка в Київ. Може хоть конфет ми даст онукам. У нього же кулько заводу. У магазині які сладості не візьмеш у руки – всьо Рошен. Уже в Україні продуктом номер 1 стала не солонина, а в нас на Закарпатті не шовдар, а конфети», – поринула баба в роздуми.

Почала вона збиратися в дорогу. Думає, з порожніми руками їхати не годиться, треба йому хоч щось повезти:

«Ун дуже багатий челядник, усьо має. Чим би го удивити? Які там у нього передвиборчі гасла? Ану най вспоминаю, што в телевізорі кажут, што на вулицях на тих великих білбордах висит. А, вспомнилам. Армія. Мова. Віра. Но, пушку му не повезу, бо не маю, хіба што рогатку ігрушечну, мову я й сама толком не знаю, бо туй у нас мало не так говорять, як у Києві, а вот віру… Може му попа нашого повезти. Най би з ним поговорив. Най би го зазвідав, зашто в нього черево такоє великоє? Там би даже я ся помістила. А й удкі в нього така машина дорога. Я всю жизнь робила, або лем на біціглі моглам заробити. І ще ми інтересно,  зашто я з малої у церкви свічки палю, як ня мамка навчила, а жити ми ліпше так і не стало. Особенно останні пару году. Петя наш чоловік розумний. Аж Президент, та мусит бути розумний. Мав би ми знати, як отвітити на мої питання. Може му Біблію подарити? Айбо у нас так часто закони міняют, што пак ота Верховна Рада рішит і Біблію переписати. Буде їм до нових вибору чим ся заняти. Нє. Ліпше му молитвеник повезу. Най ся молит», – вирішила стара.

Однак цього їй здалося мало і вона вирішила прихватити ще з собою трохи домашньої ковбаси та шматок шовдаря, який на Пасху собі приберегла.

Почала стара одягатися і припараджуватися.

«Беру на ся новоє платя із вирізом. Укажу му мало цьицьки. Най видит, які в нас на Закарпатті жони файні. На каблуках ходити не бірую, беру дві пари чіжму. Одні старі – на ноги взую, а нові у руках буду держати. Упувім, што скоро Миколай буде ходити, най ми позолотит чіжем, най покладе штось у нього. Я завто за нього проголосую на виборах. Раньше при Януковичови  гречку роздавали, а ун най ми шоколадні конфети туди покладе. Майже дідові беру чіжчи, они май великі, май много ся в них умістит! – радісно скрикнула стара. – Дід Мороз із торбов ходив і подарки роздавав, а буду з чіжчами… брати».

Вирядилася баба Анця. Поїхала на вокзал, купила квиток і сіла в поїзд. Людей багато, але вона поринула у роздуми. Думає собі, як говорити з Президентом, щоб здатися розумною.

«Вот зазвідаю я уд нього: «Петре Олексійовичу, а зашто ви не всі свої передвиборчі обіцянки виконали». А ун што ми скаже: «Скоро вибори. Аж я всьо вчиню, што буду людям назад обіщати?»  Айбо й робота в нього нелегка. Усі кругом крадут, а посадити нікого, бо всі свої.  Кума Маріка казала, што в Міністерстві освіти тюрму, де сидів Янукович хочут перейменувати на ліцей підготовки політику. А ще чулам, што Порошенко хоче Росію в Рошен перейменувати. Всякоє годно бути. Київ хрестив Москву, Київ ї і удспіває. Айбо як із ним говорити, з тим Президентом?»

Розгублена баба Анця не могла цілу ніч заснути, дуже переживала, чи закрила на ніч курей. А ще й не всі свої думки вона не могла озвучити Порошенку.

«Вот народ хоче, оби президентом була чесна, добра, мудра людина.

Айбо в конституції написано, що на таку важну должность мож убрати лиш одного чоловіка. А чого всіх претенденту на детекторі брехні не перевіряют? Майже завто, што они би чесно утвітили лем на одно питання: «Фамілія, ім’я, по батькові!». Так би могли і сільського голову провіряти, і всіх депутату. Помню, раз ми наш фельдшер розказав про одного, што прийшов до нього на прийом і звідат: «Пане дохтор! У мене розтроєніє лічності! Я думаю одно, кажу другоє, а чиню тритьоє. Як ся лічити?» А тот ся лиш засміяв і утвітив му: «Ото всьо добре! Ви настояний політик!» Но айбо я есе Порошенкови не розкажу. А муй старий пердун каже, што колись ся всі казки начинали словами «Жили собі дід і баба», а тепер ся начинают: «Аж ви за ня проголосуєте на виборах». Тепер я розумію, зашто зал, де сидять депутати, круглий! Просто квадратного цирка не буває».

Несподівано для себе баба Анця під ранок заснула. Раз лише відкриває очі: за вікном уже світло. Майже Київ. Почала швиденько приводитися в порядок, застелювати ліжко і готуватися до виходу.

Нарешті і вокзал. Вийшла, роздивилась довкола. Яка краса!

«Коли так у нашому селі файно буде? Коли такі косички рости будут? Коли такі дороги укладут, – важко зітхнула про себе.

На Банкову вирішила йти пішки, щоб дорогою ще раз пробрати все в голові, як вибудувати діалог із Порошенком.

«Ще раз най вспомню. Що ун там казав… Война ся на сході кончит за два тижні… неє, не мож му такоє казати. Усьо продаст, што має, кроме 5 канала. Нєт. Розсердится. Стабілізовати курс гривні. Не знаю, на кулько стабільний, айбо ціни ростут із каждим дньом. Што ще. Зробити безвізовий режим! О! За есе му подякую! Даже до нас у варош товди приїжджав, оби двирі у Європу удкрити. Як штода, што не пустили ня до нього. Пропуск просили. Я їм мало не вказала, де в ня тот пропуск…. У будюговах. Но та ладно. Буду з ним говорити так, як ми в голову прийде і всьо», – вирішила стара.

Потихеньку чимчикуючи, дійшла вона на Банкову до адміністрації Президента. Вирішила записатися на прийом.

«Петро Олексійович у відрядженні, – сповістив їй одразу в коридорі охоронець. – Буде за тиждень».

«Йой марішку му оту солодку! Та я до нього аж із Закарпаття їхала! Я ми ковбаски домашньої привезла та шовдаря  і хотілам просити конфет мало онукам», – мало не розплакалася баба Анця.

«Не журіться, бабко, я вам дам цукерок. Віддавайте ковбасу, обміняємось. Я вже на солодощі дивитись не можу!» – запропонував бабу охоронець.

«І шовдарь у дня беріт», – запропонувала стара.

Обмінялися вони подарунками – і стара пішла собі попльовуючи.

Настрій у неї зіпсувався, бо вона йшла до Порошенка з великими надіями, багато що хотіла сказати.

«Може й мені ся бізнесом заняти і лизала робити, – подумала вона. – Я буду додавати до них трави, буде екологічно чиста продукція. Назву їх «Лизало приворотноє», «Лизало одворотноє», «Лизало, што привертат сиринчу», «Лизало оби стояв у каждуй хижі» Буду казати: «Візьмеш у рот, файно полижеш – і всі желанія ся ісполнят». Но айбо раз іду си я майже на Кличка. Так ми ся любит тот фаттю. Такий сильний, такий високий, што аж мурашки по цицьках ходять,  такий сексуальний, што ми аж слина тече до кулін.  Най ся ним хоть полюбую по позера. І так вже всі знают, што я багатеньких полюбляю. Усьо! Іду ся знакомити!»

zakarpatpost.net