АНОНС. Як нянько закарпатської баби Анці уміняв м’ясо пацяти, што здохло

Подоїла баба Анця вранці корову, зайшла в хату, а син сидить і читає газету «Неділя Закарпатські новини»… та так уважно, що навіть не почув, що вона на порозі з’явилася.

«Штось такоє інтересноє учитав?» – поцікавилася стара, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

«Та, мамко, про бабака Тимка. – відповів він. – Ун ранню весну у сьому годі напророчив. Скоро мож крумплі садити».

«І я хочу бабака! – задумалася баба. – Свого собственного. Чи сурка. Як його там іще називают? А мож і борсука. Главноє, оби угадувати погоду знав. А што? Увалятся потихи. Корову маю? Маю! Годую ї. Козу маю. Пацят маю. Пса та мацура тоже маю. Кури, гуси і качок маю. А ще й діда маю. Одним ротом більше, одним менше. Треба їхати у варош і купити си срочно. Буде в мене туй свуй гідрометцентр! Буду знати, коли сніг упаде, коли буря буде, коли дождь  ся начне. Помню раз іще в дєтстві один случай у нас інтересний був. То було літо. Я мала году дись 5-6. Була сильна засуха. А муй нянько перед тим уміняв уд малярського жандарма  м’ясо пацяти, што здохло, на барометр. Такого чуда ні у кого в селі не було. Айбо нянько не признавався. Оби му челядь не завиділа, бо зависть – ото страшноє чуство. А ун ще й суєверний-забобонний був, як много ко з закарпатцю. До церкви ходив, а у всякі темні сили вірив.  Но та думав, ож аж му позавідуют, тот барометр робити перестане, та прятав го уд усіх. У комнаті го держав за стелажійов старов. Ще й іконов го завісив. Но так вот. Товди до нас ся всякі попи поз’їжджали, молилися, оби дождь пушов, а ун не йшов та не йшов. У люди і трава посохла. І всьо, што в керті насадили… ще й вода у колодязях попересихала. Но та раз лем нянько видит, стілка ся опустила. Каже: «Нині вичур буря буде, доджь ся начне». Ми рішили люди розіграти. Взялисьме ікону і пушлисьме на поле ніби молитися. То була неділя і люди всі сиділи пуд хижами на лавицях та нас виділи. Звідали нянька, ож што чинит. Ун їм отвічав: «Молюся, оби ся небо удкрило. Увидите, Бог мої молитви учує!». Чилядь лиш перстами коло віска крутила. Ніко му не вірив. Но пройшло десь три часи – і дождь полив як із відра. Послє того случая нянька начали босоркуном називати. Ун і сам був не радий, што так усіх розіграв. Із того дня, коли була засуха вже не попу кликали, а його ся молити. Но так як ун мав барометр, знав, коли мож іти, а коли – нєт. Но так вот. Тепер я си куплю бабака і тоже буду знати, коли якої погоди чекати, бо з того часу, як ся появив прогноз погоди, із погодов ся начало творити штось непонятноє: аж синоптики кажут, што завтра буде ясно, они мают на увазі, што типир їм нич не ясно, а вот коли настане завтра, товди буде ясно, яка буде погода у тот динь. Понятно, што мене такоє не устраює. Ото ги кой босорканя Маріка на картах мече: може бути по-всякому. Помню, колись пісня така була: «Я тучи разгоню руками!». Алєгрова її співала. Не знаю, чи ота босорканя ще хмари розганяє, но муй бабак ми точно даст знати, коли они ся насувати начнут».

Після довгої внутрішньої промови баба Анця почала збиратися в дорогу. І, аби не їхати з порожніми руками, взяла десяток яєць, трилітрову банку сушених грибів та великий шматок сала, щоб продати на базарі на Корятовича.

Що ж відбувалося далі?

Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».

Купуйте свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!

У продажу із 8 березня.

zakarpatpost.net