Закарпаття: 10 улюблених місць Ореста Климпуша
Климпуш Орест Дмитрович у свої 69 – активний громадський діяч, спортсмен. 14 років був у великій політиці – плідно працював і законодавцем, і виконавцем, і дипломатом. Хоча нині і не займає високих державних посад, проте ані на мить не перестає перейматися долею України, рідного Закарпаття.Народився і виріс у смт Ясіня на Рахівщині. З Києвом пов’язаний 50 років. Якщо дехто здобуває успіхів у столиці завдяки «волохатій» руці або батькам чи родичам при посадах, то Орест Климпуш завоював Київ завдяки наполегливості, розуму, мудрості, бажанню бути корисним суспільству. І завжди доводив своїми діями, що він є патріотом землі, на якій народився, виріс, став особистістю, а не «сином ворога народу», як його клеймували упродовж багатьох років.
О.Климпуш – перший міністр транспортного міністерства Незалежної України, депутат Верховної Ради 2 та 4 скликань, Надзвичайний та Повноважний посол України в Угорщині та за сумісництвом – в Словенії (1998 – 2002).
По завершенню депутатської діяльності продовжує працювати професором Національного транспортного університету, четвертий рік очолює Федерацію роботодавців транспорту України.
Завдяки своїй роботі та хобі пан Орест побував у багатьох місцях світу. Багато з них стали улюбленими, куди він з дружиною та родиною часто навідується. Отож я попросила розповісти Ореста Дмитровича про 10 його улюблених місць і про те, що з ними пов’язано.
1. Наша квартира на Печерську. Будучи міністром транспорту України, пішов до прем’єр-міністра Леоніда Кучми просити квартиру. «Яку тобі квартиру дати?» – питає. Кажу: хоча б двокімнатну, бо у нашій кооперативній на Березняках нема де людей прийняти, накрити стола. Напевно, в історії так і лишуся міністром, який отримав від держави двокімнатну квартиру. Бо всім дають три-, чотири-, а то і п’ятикімнатні. Кілька років тому за власні кошти купив поруч однокімнатну, зробили перепланування, об’єднали дві квартири в одну. Уже хоч місця більше стало, з’явилися кабінет, кімната для внучок. Нарешті закінчили ремонт. Дружина Марічка з усіма хатніми роботами справляється. З нами живе 15-річний кіт Гриць. Нам затишно тут.
2. Київ. Зі столицею України пов’язаний 50 років. Тут закінчив автомобільно-дорожний інститут, аспірантуру. Тут пройшов шлях від рядового інженера, молодшого наукового співробітника до директора поважного Державного автотранспортного науково-дослідного і проектного інституту, де більше десяти років керував його науковою частиною. Дніпро, Десна, Труханів острів, затока Довбичка – це місця, де зростала майстерність воднолижників братів Климпушів – Ореста та Мирослава. Водні простори навколо Києва надають йому привабливості курорту.
3. Батьківська хата в Ясінях. Дуже люблю цю хату. Часто приїжджаємо сюди на кілька днів. Стараємося тримати в хаті все так, як було при мамі. Зберігся диван, на якому я народився. Перина, якою нас з братом мама вкривала, аби не замерзли. Топилася лише одна кімната, а спали у холодній спальні. Так вимагали обставини, бо дрова були великим дефіцитом для нашої родини. В цій хаті ми виросли з молодшим братом Мирославом, правда, – без батька. Батька відправили в Сибір як українського націоналіста – ворога народу. Після повернення він більше часу проводив по лікарнях, а за три роки помер. Тож мама давала всьому ради сама. Певно, колись тут буде історичний музей родини Климпушів.
4. Хата для відпочинку на Драгобраті. До цієї мрії йшов 40 років. Після закінчення школи працював інструктором по туризму, займався гірськими лижами. Дуже подобався Драгобрат, мріяв мати тут дах над головою. Нарешті моя мрія збулася – побудували собі хату. Приїжджаємо сюди родиною, з друзями кілька разів у рік. Довкола – казкова природа. Новий рік зустрічаємо тут з друзями в оточенні навколишнього снігового царства.
5. Рахів – це гуцульський Париж. Неповторне своєю красою місто серед гір. Особливо чарують етнографічні свята та фестивалі, що проводяться на схилах урочища Буркут. У 1997 році рахівчани обрали мене Почесним громадянином міста. Доля дала можливість долучитися до багатьох важливих справ у Рахові. Рахів – це не тільки адміністративний центр, а і культурний та історичний.
6. Говерла. Сюди піднімався багато разів. Перше моє сходження на найвищу точку України було ще в дитинстві. Особливо запам’яталися сходження з групами туристів з Прибалтики, що приїжджали автобусами. Всі прагнули підкорити Говерлу. Деколи піднімалися по три рази в тиждень. У 1996-му з моєї ініціативи та народного депутата з Чернівеччини Тараса Кияка здійснили пам’ятне сходження з нагоди п’ятої річниці Незалежності України та прийняття Конституції України. Запросили керівників держави та народних депутатів. На вершині встановили великий хрест, мармурову плиту з 27 капсулами із землею з усіх 25 областей України та міст-героїв Києва та Севастополя. Востаннє на Говерлу піднімався три роки тому.
7. Свидовецький хребет. Свидовецький хребет – це чудове доповнення до хребтів Чорногорського та Горган, що замикають кільце найвищих Карпатських гір навкруги Ясінської долини. Хребет об’єднує високі вершини (1700-1800м), чудові полонинські масиви з дуже різними підходами до них – суворі хвойні ліси зі сходу півночі та кучеряві листяні з заходу та півдня. Особливість Свидовецького хребта – найбільша та довготриваліша в Україні снігова ковдра, що радує лижників п’ять-шість місяців у році. Гірські ущелини, стрімкі потоки, що творять початок річок Чорна Тиса, Тересва, надзвичайно живописні гірські озера під Близницею, Татулом та одне з найвищих в Карпатах озеро Орать під Великим Котлом на висоті 1600 м, безкраї природні масиви чорниці та брусниці навіть високогірне поле диких нарцисів.
Мрію про ті часи, коли будуть відновлені старі та побудовані нові гірські дороги, фунікулери та гірськолижні курорти, щоб багато людей взимку та влітку могли милуватися цією красою.
8. Угорщина. Це країна, яка подобається всім, хто її відвідав. На сьогоднішній час Угорщина дійсно єропейська країна, розташована в межиріччю Дунаю і Тиси, з розвинутою економікою та високопродуктивним сільським господарством, з самобутньою культурою та історією. Тут майже відсутня різниця між центром та периферією, між містом та селом. Щасливий, що доля дала мені можливість працювати Послом, представляти Україну в цій, за умовами життя дуже схожій на нашу країну, державі. Серед чисельних перлин Угорщини хочеться згадати Вишеград – місцевість над Будапештом по Дунаю. Тут Дунай протікає між двома високими берегами, робить казковий вигин серед гір. Приваблива для мене словянська назва, що безумовно походить від Вишгорода, що біля Києва. Історики повязують з проживанням в цій місцевості дружини короля Андраша – королеви Анастасії, дочки уславленого київського князя Ярослава Мудрого. Доречно згадати про півострів Тігонь на Балатоні, де височить пам’ятник згаданій королівській парі. Все це свідчить про тісно пов’язане історичне минуле Угорщини та України.
9. Словенія. Це країна казки. Гори, море, поля виноградників, чепурні села та затишні садиби, капітальні гірські та сучасні магістральні дороги з безліччю тунелів. Коли працював Послом, то здійснив сходження на найвищу вершину – гору Триглав. Словенці дуже шанують гори. Силует Триглава на прапорі країни. До того ж у Словенії багато невисоких гір, на вершинах яких словенці будують церкви. Ці кам’яні, білі споруди, розташовані над поселеннями, вночі освітлюються прожекторами. Складається враження, що вони світяться у небі. Неймовірна картина. Разом з тим країна дуже упорядкована, організована, високотехнологічна в цілому раціональна. Там є чому повчитися нашим горянам, нашим урядовцям.
10. Кабінет. Кабінет – для роздумів, для душі, для роботи. З’явився в мене кабінет лише під час другої каденції депутатства у Верховній Раді України. Разом з ним з’явилася можливість систематизувати документи, книги, особисті речі, сувеніри, відзнаки, яких накопичилося чимало за час моєї науково-адміністративної роботи в інституті, за час роботи міністром, послом, депутатом. Скільки лише депутатських справ в окрузі, не кажучи вже про пропозиції до законів, листи, виступи, тощо. А фотографій з різних часів, ролей в суспільному та особистому житті. Маю величезне задоволення від роботи, від можливості почитати, подумати наодинці, поспілкуватися з друзями у своєму домашньому кабінеті.
Тетяна ГРИЦИЩУК, газета “НЕДІЛЯ”