Ужгородка Євгенія Суботіна добре знає переваги здорового способу життя

Чемпіонка України, 29-річна мешканка обласного центру Закарпаття міста Ужгорода Євгенія Суботіна з власного досвіду знає переваги здорового способу життя.
Ви втомлені щоденною рутиною й зароблянням грошей? Увечері нічого не хочеться, тож волієте полежати на дивані, а у вихідні виспатися? Ви не унікальні. Унікальні ті, хто живе іншим життям, дбаючи про своє фізичне й душевне самопочуття. Саме з такою людиною днями довелося поспілкуватися. 29-річна ужгородка, матір двох дітей, чемпіон України з фітнесу Євгенія Суботіна, нині в бізнесі, а ще працює тренером із шейпінгу та силової аеробіки й готується до нових змагань.

– Коли почали займатися фітнесом і що спонукало до цього?

– З 8 років захоплювалася художньою гімнастикою. Це дало спортивну базу для занять фітнесом. У 15 років пішла до тренажерного залу. Вправлялася самотужки, читала фахову літературу, журнали. Згодом вступила до Львівського інституту фізичної культури. До 23 років займалася фітнесом як любитель, відтак познайомилася з тодішнім головою Федерації бодибілдингу Закарпаття Ігорем Бараном, який запропонував мені професійно опанувати цей вид спорту й готуватися до змагань. Брати участь у турнірах почала 2003 року. Спершу були обласні, потім загальноукраїнські. Готувалася сама, але допомагала тренер із художньої гімнастики Анна Григорівна Арсьонова, яка поставила мені спортивний танець, що обов’язково передбачає силові елементи. Також оцінюється статура: рельєф м’язів, пропорції тощо. Костюми для виступів шила сама.

– Чим особливий фітнес?

– Ним можуть займатися люди будь-якого віку. Головне – мати бажання.

– Все ж мають бути якісь обмеження…

– Хіба що для людей із серйозними вадами здоров’я. Інших немає. У змаганнях, до речі, також жодних вікових обмежень.

– Ваш найбільший спортивний успіх?

– Наприкінці 2006 року я виборола титул абсолютного чемпіона України з фітнесу й здобула звання майстра спорту.

– Що вам дало заняття цим видом спорту?

– З народження я була дуже хворобливою дитиною, деякі лікарі навіть казали, що не житиму. Так, хвала Богу, не сталося. Подорослішавши, відчула потяг до спорту. Тож фітнес дав мені насамперед добре здоров’я, а також упевненість у собі. Нині я дуже рідко хворію, навіть узимку. Впевнена: це завдяки спорту, який став невід’мною частиною мого життя.

– Є поширене твердження, що зміцнює здоров’я фізкультура, а спорт, навпаки, шкодить…

– Я не спортивна фанатка. Займаюся ним як любитель, а найпершою моєю метою є здоров’я. Тим часом професійний спорт, вважаю, справді шкідливий. Це моя особиста думка, тому нині обмежую навантаження. Коли була молодша, трохи захоплювалася, тренувалася 6 разів на тиждень. До того ж іще вправлялася в кік-боксингу, карате, гімнастиці в тренажерному залі. Мені це подобалося – перебору, виснаження не відчувала. Нині, розуміючи згубність таких навантажень, намагаюся себе контролювати.

– Не секрет, що спортсмени, для досягнення вищих результатів, вживають спеціальні препарати, які також впливають на стан здоров’я…

– Це правда. Чоловіки приймають засоби для збільшення м’язів, жінки – аби була стрункіша фігура. Я категорично проти цього, оскільки мета моїх фізичних вправлянь – власне здоров’я. Тому професійний спорт не для мене.

– Фітнес – ваш стиль життя?

– Однозначно, так! Дасть Бог, на довгі роки. Планую займатися цим видом спорту й надалі. І своїх дітей, 11-річну доньку й 8-річного сина, заохочую.

– Вони також займаються фітнесом?

– Максим із шести років серйозно тренується в карате, уже заробляє пояси, бере участь у змаганнях, має нагороди. У доньки  трішки інший склад характеру. Чесно скажу, спершу не вельми охоче бралася до спортивних вправ. Але нині ходить у мою секцію до тренажерного залу на шейпінг. Помічаю позитивні зміни у дітях – і фізичні, і моральні. Син (він у мене вдався – невисокий на зріст) став упевненим у собі. Каже, що й мене захистить при потребі. Має добрі успіхи у школі. Донька ж у такому віці, що вже хоче бути привабливою, тож дивиться в дзеркало й починає оцінювати себе. Займаючись у залі, почувається комфортніше і нині дякує, що я її спонукала до занять.

– Маєте особисті спортивні плани? Наприкінці квітня в Ужгороді відбуватиметься всеукраїнський турнір із бодибілдингу. Братимете в ньому участь?

– Мене запрошували, й сама маю бажання, однак останнім часом через життєві обставини не змогла підготуватися до участі в змаганнях. Працюю на трьох роботах. Бракує часу на тренування. А турнір такого рівня – велика відповідальність. Будучи чемпіоном України, не хочу опуститися нижче від досягнутого, годиться змагатися за перше місце. Підготовка до таких змагань – це купа часу й відповідний режим харчування. Нині я не можу собі цього дозволити. Втім допомагатиму в організації турніру.

– Як оцінюєте шанси закарпатських спортсменів, які братимуть участь у змаганнях?

– Не називатиму прізвищ. Маємо чимало атлетів у добрій формі, але вони, на жаль, не братимуть участь у турнірі, бо перебувають на вищому рівні. Знаю, що в нас є хороші спортсмени зі Сваляви, Хуста, Ужгорода, тому сподіватимемося, що призи залишаться на Закарпатті.

– Що б ви порадили людям, які хочуть подбати про своє здоров’я?

– Раджу займатися спортом. За моїми спостереженнями, у нас дуже багато охочих до фітнесу. Скажімо, нині навіть не приймаємо до секції через брак місць. Та все ж тому, хто хоче мати добре самопочуття, міцне здоров’я, життєвий оптимізм, не варто лінуватися й виконувати фізичні вправи.

Петро Поліха, журналіст, “Старий Замок “Паланок”