Із щоденника Сергія Федаки… МІСТИЧНЕ
Ця весна якась надто тривожна. Воно нібито і природно, бо щовесни нерви напружуються, авітаміноз, очі призвичаюються до більшого світлого дня, психіка налаштовується на весняні переміни. Але цього разу просто відмахнутися від наростаючого тривожного відчуття все ж не вдається. Розум намагається підшукати тому якісь раціональні причини, котрих, звісно, не бракує. За пару століть індустріальної ери люди вибрали із земних надр мільярди тон енергоносіїв.
Їх спалили, дим пішов в атмосферу, випромінювання енергії – взагалі у космос. Відповідно центр ваги планети трішечки змістився. Земна вісь, як свідчать геофізики, відхилилася на якийсь там градус, але і цього досить. Якщо ще десять років від повеней страждало Закарпаття, то пару літ тому – вже області по той бік Карпат. Зараз же загроза взагалі десь у північних областях. Хоч і Закарпаттю не доводиться розслаблятися. В околицях Солотвина теж твориться щось незрозуміле, підземні води змінюють русло, заливають ще сухі донедавна соляні шахти.
До того ж Україна колись була одним зі світових центрів хімічної промисловості. Зараз більшість заводів лежить, але виробленого ними, а тим більше відходів усюди повно. Дарма питати, чи впливає це все на людську психіку. Люди збуджені як ніколи. Коли ж розбився літак з польськими парламентаріями, це стало ніби останньою краплею. Якщо вже від такого не застрахований навіть президент солідної держави, то що казати про нас, грішних. Звичайно, переконливих для всіх причин авіакатастрофи так ніколи і не з’ясують. У випадковість ніхто не повірить.
Бо ж про безпеку президента дбали справжні професіонали, та й літак такий довіряють далеко не першому-ліпшому пілоту. Вибух чи пожежа на борту, судячи з даних чорних ящиків, виключені. Значить, лишається людський фактор. Якесь, скажемо, миттєве потьмарення свідомості у командира і членів екіпажу. Летіли на вшанування жертв Катинської трагедії. Таке враження, що масові смерті 70-річної давності потягли за собою смерті вже сучасні.
На перший погляд це видається містикою. Але у телевізійній «Битві екстрасенсів» конкурсанти заявляли, ніби відчувають якусь енергетику на місці давнього вбивства. Якщо це справді так, а не звичайна телевізійна «замануха», то якою ж тоді має бути енергетика на місці масових розстрілів! А такі є не тільки під Смоленськом чи на Соловках, а й в Україні – Биківня чи колишні катівні НКВД в обласних центрах Сходу. А ще понад сотню фашистських концтаборів і гетто. 256 спалених гітлерівцями сіл. І не менше сіл, вимерлих під час Голодомору.
Як діють усі ці патогенні зони на сучасних людей, достеменно невідомо. Відповідна статистика нещасних і схожих на те випадків якщо і не засекречена, то й не афішується. У пам’яті спливає фантастичний детектив С.Лема «Катар»: три цілком невинні компоненти (гель для волосся, якесь питво і горішки), з’єднуючись в людському організмі, дають несподівану реакцію і викликають нестримний потяг до суїциду. Колись це читалося просто як застереження від побутової хімії й екзотичної кулінарії. Зараз воно вже зовсім не виглядає фантастикою.
Світ речей, полів, випромінювань навколо нас змінюється так динамічно, що ми не встигаємо навіть усвідомити цього. Усі ми безперервно опромінюємося нашими мобільниками, хоч і не звертаємо на це уваги. І хто знає, що відбувається у будинках чи навіть розважальних закладах, побудованих на місці колишніх цвинтарів? Ми до смішного мало знаємо про власну психіку, її вразливість. Власне, це було би смішно, якби не таїло в собі небезпеки. Люди звикли не думати про те, чого вони поки не в силах збагнути. Але як сприйняли б у середні віки звичайний електричний ліхтарик, не кажучи вже про телевізор чи Інтернет? Як щось чаклунське.
Так і ми зараз сприймаємо енергетику померлих як щось містичне, хоча через покоління-два уявлення про такий матеріальний слід давно померлої людини може стати чимось самозрозумілим. Бо той слід може бути не менш матеріальним, ніж відходи хімічної промисловості чи підземні русла. Головне не закривати очі на наявні проблеми і не відмахуватися від них. Нескінчений світ не тільки навколо нас, а й усередині нас. І сповнений він далеко не тільки приємними речами. Але людина істота адаптивна. Пристосовується до всього. То ж виживемо.
Сергій Федака, газета “НЕДІЛЯ”
