Найстаріша газета Карпатського краю — “Закарпатська правда” — святкує 90 років

20 квітня 1920 року вийшов перший номер газети “Закарпатська правда”. Їй виповнилося 90 років.
Cьогодні, 30 квітня ц.р. в Ужгороді відбулися урочисті збори, присвячені цій гарній ювілей даті. У них взяли участь голова облдержадміністрації Олександр Ледида, в.о. першого заступника голови обласної ради Василь Брензович, заступники голови ОДА Іван Качур, Іван Бушко, Віктор Феєр, керуючий справами виконавчого апарату обласної ради Іван Бібен, голова постійної депутатської комісії з питань з питань праці, зайнятості та соціального захисту населення Олег Адамчук та інші.
Олександр Ледида, звертаючись до присутніх підкреслив, що “Закарпатська правда” – у числі кращих часописів нашого краю. На її долю перепало подолати непрості, зумовлені часом, випробування. Він також висловив побажання, аби кращі творчі традиції достойно продовжувались і збагачувалися наступними поколіннями.
У своєму вітальному слові Василь Брензович зазначив, що “Закарпатська правда” стала справжнім правдивим літописом Закарпаття. Неспроста краяни щиро, з любов’ю називали її “наша новинка”. І чекали свою газету з нетерпінням у містах і селах, найвіддаленіших присілках, щоб дізнатися, як і чим живе рідне Закарпаття.
Сьогодні ми з щирою вдячністю, глибокою повагою згадуємо імена талановитих трудівників, які творили його, – далі вів промовець. – У їх когорті – визначні журналісти, незабутні Микола Климпотюк, Іван Лавренко, Іван Місевра, Микола Рішко, Михайло Бабидорич, Ілля Попович, Іван Долгош, Юрій Сухан, шановні ветерани “Закарпатської правди”, з якими разом відзначаємо її ювілей – славне 90-річчя”.
На завершення свята ряд ветеранів “Закарпатської правди” удостоєно відзнак обласної ради та облдержадміністрації. Серед них – Почесною Грамотою обласної ради нагороджено – колишніх кореспондентів Надію Тегзу та Олександра Маківчука, колишнього власного кореспондента Василя Бахно, колишніх завідувачів відділами Євгена Морозова і Віру Туряницю.
Подяку обласної ради вручено колишньому завідувачеві газети Івану Діусу, колишньому кореспондентові Геннадію Єгорову, колишньому завідувачеві відділу друкарського бюро Ользі Лазорик, колишньому старшому коректору газети Галині Марамон, колишнім перекладачам Ользі Мотовиліній та Ларисі Крайновій, колишнім працівницям редакції Вінценті Тарці й Христині Томчаній.

“Її любили і шанували. Нею гордились і радісно зустрічали. І переживали, коли опинялась у скруті, і чим могли і як могли, допомагали. Бо всім вона вірою і правдою служила, приносила в оселі розраду, вчила, як жити, як боротись за кращу долю. Любов – за любов. Вірність – за вірність.

Ні, не всім вона подобалась. Мала й чимало недругів та лютих, підступних ворогів, її переслідували, цькували, карали, їй погрожували, забороняли жити. Чому? За що? Бо голосу її лякались. Правди і гніву людського боялись.
Мову веду саме про правду, про народну новинку «Правда», що необавки стала «Карпатською правдою», а через літа – «Закарпатською правдою». Живуть іще люди, котрі пам’ятають і читали ті давні, дуже популярні бойові видання. Бачили, знали і про те, як їх сторінки безжалісно нівечила рука цензора, і виходила у світ газета з білими плямами. А часто-густо зовсім не виходила – весь тираж конфісковували, а інколи на довгі місяці газету закривали – умертвляли. Та вона знову воскресала, несла людям правду, живила надїї…
Настали нові часи. Чи не всі нині живущі краяни пам’ятають наступницю тих давніх видань – свою любиму рідну «Закарпатську правду». Надходила вона в кожну бібліотеку, солідну й малу установу, організацію, на фабрику і завод, колгосп і радгосп. Щоденно з повними сумками листоноші міст і сіл навідувались у наші домівки, вручали свіжий номер «Закарпатської правди». Читали люди, читали. У ті добрі часи тираж газети сягнув 160000 екземплярів…”

Так писал в своей книге «Як жила, боролася і вмирала «Закарпатська правда» бывший заместитель главного редактора этого издания Николай Ришко, к великому сожалению не доживший до 90-летия родной газеты ровно пять месяцев…
А «Закарпатская правда» – выходит и поныне. Пусть не такая, как была, пусть не ежедневно, а еженедельно, пусть намного меньшим тиражом, пусть со стопроцентно обновлённым творческим и техническим коллективом – но живёт, радует своих читателей, вносит хоть и не такой большой, как ранее, но СВОЙ вклад в журналистику нашего края. Сегодня, 30 апреля, исполняется ровно 90 лет со дня выхода первого номера «Закарпатки». Искренне поздравляем всех её творческих и технических работников! Успехов и процветания – газете в целом, большого человеческого счастья, тепла и добра – каждому из сотрудников!

Владимир Кривошапко – главный редактор «Европы-Центр», некогда – заместитель ответственного секретаря «Закарпатской правды»;
Евгений Морозов – заслуженный журналист Украины, постоянный автор «Европы-Центр», некогда – заведующий отделом «Закарпатской правды»;
Ольга Мотовилина – литературный редактор «Европы-Центр», некогда – редактор-переводчик «Закарпатской правды».

Уверены, что к поздравлениям в адрес родной «Закарпатки» присоединятся и все её бывшие сотрудники: Иван Уста, Александр Коробко, Степан Ваш, Игорь Сюч, Галина Палинчак, Александр Подгорный, Василий Тоет, Анна Данилюк, Борис Кушнир, Виктор Дрогальчук, Иван и Надежда Тегзы, Ярослав Ядловский, Богдан Дубовой, Анатолий Федоренко, Юлия Зейкан, Иван Диус, Александр и Татьяна Макивчуки, Иван Готра, Иван Мокрянин, Василий Бахно, Иван Жирош, Вера Копейко (Туряница), Геннадий Егоров, Василий Комарницкий, Василий Бедзир, Николай Горват, Ульяна Демчук, Сергей Романенко, Валерий Чубирко, Игорь Опрофат, Надежда Панчук, Людмила и Алексей Поповы, Лариса Крайнева, Наталья Дьяченко, Татьяна Агеева, Ирина Густи, Любовь Гапак, Ольга Лазорик, Вица Тарим, Валерия Мазур, Галина Марамон, Ольга Кустрьо, Людмила Мордачева, Светлана Добей, Светлана Корниенко, Наталья Мигалина, Нина Макар, Ольга Лукач, Валя Зинюк, Пиля Безобразова, Аня Лисицина, Вера Коштура, Светлана Гайду, Екатерина Мондок, Христина Томчаний, Эдита Сурмай.