У закарпатському Берегові Олександр Ярема подружився із Дзиґою

[Total: 0    Average: 0/5]

Ведучий програми “ВусоЛапоХвiст” у захваті від закарпатського глядача.
Закарпатський режисер Олег Мельничук заводить свої старенькі “Жигулі” і ми їдемо  за Олександром Яремою, який уже  декілька годин “відмокає” у берегівському термальному басейні. “До автобуса всього дві години, а ще треба і пообідати”, – підганяє Олег. Він збирається разом з угорським театром до Будапешта на гастролі, а Сашко має встигнути на київський потяг – додому, монтувати чергову телепрограму “ВусоЛапоХвiст”, яка вже упродовж декількох років є улюбленою для багатьох дорослих і малят.

Ярема задоволений: напередодні він грав Башмачкіна у виставі “Шинель”, яка  відкривала міжнародний фестиваль  етнічних театрів “Етно-Діа-Сфера” у Мукачеві. Звідти привезли почесний приз і купу позитивних емоцій.

– Закарпаття дуже люблю. Хотілося б частіше  сюди приїжджати. Гори, чисте повітря, дивовижний басейн у Берегові –  усе це нестримно вабить! От, наприклад, ще кілька годин тому був втомлений, бо сиділи після вистави аж до четвертої ранку, розмовляли про життя… Та, скупавшись у басейні, знову мов огірок!

Кар’єра ведучого й актора

– Спочатку було музичне училище в  Херсоні, потім Київський інститут імені Карпенка-Карого, а після цього я надовго “прописався” у столичному Театрі юного глядача (ТЮГ) на Липках.

На  телебаченні вперше засвітився у  програмі “Мамаду”, а потім уже  подався до собачок і кішок  – у “ВусоЛапоХвiст”. Потрапив сюди практично випадково, не тому, що я  такий знавець цієї тематики –  просто зателефонували до театру, запросили на проби… Навіть не думав, що передача про “вуса і лапи” стане такою популярною. Щотижня присилають нам багато сюжетів. Шкода, що більшість із них дещо однотипні. А для ефіру потрібна якась родзинка. Тому раджу всім фіксувати по-справжньому цікаві сюжети. А все інше – музична обробка, коментарі – за нами.

На  жаль, сам я домашніх тварин не тримаю, бо не встигаю за ними доглядати. Усі  наші чотириногі улюбленці живуть у  бабусі в селі на Херсонщині. Особливо ми з донькою любимо собаку Тузика і дуже вередливого кота. У передачі їх ще не було, бо цього не заслужили. А ось у Берегові знайшов чудового актора! Він точно стане учасником програми. В Олега (Мельничука) у дворі живе Дзиґа – дивовижний пес. Уяви: береш камінець, кидаєш – і він приносить, кладе біля тебе і чекає, і дивиться… Всі зуби вже собі стесав, бо діти те й роблять, що ганяють його постійно. Мені вже й самому набридло кидати камінці. Тоді Дзиґа сам починає їх приносити…

Такий собі лікар Хаус

– Криза, на жаль, торкнулася і нашої передачі. Деякий час людям не платили за відеосюжети. В інтернеті ціла дискусія розгорнулася: адже Ярема обіцяв – і не дотримав свого слова! Тепер ніби все налагодилось… Хоча для більшості головне, аби його улюбленця показали на екрані.

Наразі  міркуємо, як трохи змінити формат. Вже спробували знімати тваринок “наживо”. Я гратиму такого собі лікаря Хауса у зоолікарні. Матиму двох помічникаів – мавпочку і  дикобраза. Проте, насправді важко  виявилося вказувати тваринам, як їм грати.

Мене часто впізнають на вулиці, особливо діти. Їм здається, що я великий фахівець у світі тварин. І Максим, син Олега, мене запитує: “Дядя Саша, а ви мені рукою махаєте, коли я передачу дивлюся?” Звісно, кажу, тобі.

У мене чудова сім’я – донька Настя, яка закінчує школу, дуже гарно співає, і дружина. Саме вони мої найбільші критики, завжди їм щось не подобається (сміється. – Авт). Але я не ображаюся.

У житті  я не такий, як  на сцені

– Театр – моє основне місце  роботи. Однак у фінансовому плані  виходить, що не основне. Бо інакше ніяк не прожити у Києві. У театрі ніколи не було легко. Тому всі актори десь підробляють, переважно знімаючись у серіалах. Мене, зокрема, можна побачити у багатьох телефільмах, наприклад, “Дві сторони однієї Анни” (з Емануїлом Віторганом та Людмилою Чурсіною), “Єфросинія”… Тобто, якщо фейс підходить – запрошують.

Ну, а всіх обдарованих дітей попереджаю: за акторські гроші в Україні  машини і квартири купити неможливо. Для цього потрібно бути дуже “крутим” актором.

До  речі, багато хто цікавиться, чи я у житті такий, як на сцені? Абсолютно різний. Якщо мене вивести з рівноваги, то можу бути страшним холериком! Але це рідко буває.

Загалом, мене всі сприймають лише як комедійного  актора. Хоча часом трапляються і  драматичні ролі. Наприклад, у “Шинелі”, яку поставив Олег Мельничук. Він, до речі, мій однокурсник. Просто життя  нас “розлучило”. Я залишився  у столиці, а його “занесло” у  закарпатське Берегово, працює тут у театрі.

Із  дітьми-глядачами насправді дуже важко працювати. Вони ж кричать, репетують, часом абсолютно некеровані. А ось на “Шинелі” чомусь сидять тихенько – все-таки це “дорослий” твір, але вдалося його зробити  сучасним і зацікавити наше підростаюче покоління. Може, в них щось у голові відбувається під час вистави…

Олег  Мельничук запропонував мені роль Башмачкіна ще два роки тому. Але я весь час  відмовлявся, бо вважав, що це не моє  амплуа. Та мій товариш виявився настирливим…

До  речі, найкращий “мій” глядач –  у Мукачеві. А ще вразило саме приміщення театру – таке казкове, дуже домашнє, але й справжнє… Зі сцени добре бачиш глядача, чудова акустика. Загалом, вистава тут пройшла  чудово, ми всі отримали велике задоволення. Після показу нас ще довго не відпускали зі сцени. Свої враження висловив і мер міста над Латорицею Золтан Ленд’єл. Він сказав: “Гоголь справді писав про наш час…” Значить, щось таки зачепило… А Мукачево мені давно вже припало до душі, ще коли тут знімався у китайському фільмі “Овід”.

А своїм маленьким закарпатським  шанувальникам бажаю одного: тримати  хвіст пістолетом. І обов’язково  доглядати за своїми тваринками, аби  їм удома жилося не гірше, ніж десь на волі.

Олександр Ворошилов, “Старий Замок “Паланок”

Comments are closed.