Закарпатська “солодка” справа

Пасічникувати – приємно і вигідно, запевняє ужгородський біолог Валерій Ходак.
Корисні властивості меду й інших продуктів, які виробляють невтомні смугасті комахи, здавна відомі людям. Навіть укуси бджіл, кажуть, допомагають при деяких недугах. Утім  пасічникувати стає дедалі важче – поля забудовують, дерева вирубують…

Однак це не зупиняє ентузіастів, захоплених цією справою. З одним із них, викладачем біологічного факультету УжНУ Валерієм Ходаком, днями спілкувався “Замок”. Примітно, що пасіку науковець тримає в саду свого будинку майже в центрі Ужгорода – поблизу площі Корятовича.

– Валерію Олексійовичу, ви біолог, вивчаєте рослини. Як сталося, що зацікавилися ще й бджільництвом?

– Мій дід по батьковій лінії мав пасіку з 50 вуликів. Гадаю, звідти й моє зацікавлення. Хочу мати таку ж. Нині в мене вже 39 вуликів. А захопився бджільництвом десь у 70-х роках. Спершу мав кілька багатокорпусних вуликів. Згодом від них відмовився і перейшов на так звані “лежаки”. Відтоді розводжу бджіл.

– Який вид культивуєте?

– Карпатську бджолу. Нею, до речі, дуже цікавляться росіяни. Цьогоріч до мене теж приїжджали по “пакети” (бджолині сім’ї. – Авт.). Бджолярі продають їх або мед. Цьогоріч була хороша ціна, і купили близько 30 “пакетів”. Втім тут є й недолік, бо відтягується період відновлення сім’ї, з якої забирають матку, тож потім не нарощується певна кількість бджіл до основного взятку. А він – у період цвітіння акації, липи, каштана.

– Яким чином бджоли відновлюють свої сім’ї?

– Знову виводять матку. Вона в повітрі запліднюється кількома трутнями, повертається й відкладає яйця, з яких виростають бджоли. Це її головна функція. Досвідчені бджолярі тримають матку не більше двох років. Жити вона може й довше, але її продуктивність, яйцекладність знижується.

– Нині маєте майже 40 бджолиних сімей…

– Мав менше, але за зиму підготував кілька вуликів. Трохи це забрало часу: майстрування, фарбування, ремонт. Потому впіймав кілька роїв і зробив відводок.

– Скільки меду збираєте за сезон?

– Торік двічі його качав. Правда, лише з 15 вуликів. Першого разу взяв 105 літрів, другого – 55. Тож за рік вийшло 160. Досвідчені бджолярі кажуть, що це непогано (сміється).

– Подейкують, що деякі пасічники спеціально годують бджіл цукром, аби мати більше меду. Втім назвати його натуральним важко. Чи підгодовуєте ви своїх і як це позначається на якості продукту?

– Тут є два варіанти. У хороших сільських місцинах, де можливий великий узяток, бджіл не закормлюють. Але 99 % пасічників на зиму обов’язково підгодовують своїх комах. Дається мінімум по 10 кг цукру на одну бджолину сім’ю. Закормлюють до 20 серпня або 1 вересня. Це не означає, що  цукор потім опиниться в меді. Бджоли його споживають за зиму і в ранній весняний період, тож коли качається травневий мед, у ньому цього цукру вже немає. Підгодовувати бджіл треба, бо тоді вони навесні мають силу носити мед, а матка – більше відкладати яєць: збільшується сім’я, зростає кількість продукту. Цукор, як то кажуть, прохідний. Його використали – і все. Є господарі, які не підгодовують бджіл, зате качають мед лише раз у році. Другий медозбір бджоли використовують для себе.

– Як визначити натуральність меду?

– Справжній мед зацукрюється. Часто люди помилково вважають навпаки. Підробка завжди буде рідкою. Ось нині маю ще одну баночку торішнього меду, то в неї й ложку встромити не можна, такі утворилися кристали.

– Ваша пасіка унікальна тим, що міститься майже в центрі Ужгорода, поблизу площі Корятовича. Звідки ваші бджоли беруть нектар?

– Один колега, який також три¬має пасіку неподалік, коли дізнався, що я накачав більше меду, ніж він, сказав, що мої бджоли беруть мед на Кальварії (сміється). Якщо ж серйозно, треба сказати, що загалом бджоли літають по взяток до 15 км. Тож і в центр міста можуть принести мед. У нас же до набережної, де цвітуть липи, – менше кілометра. Поблизу також цвітуть, каштани, акації, японська софора. Тому журитися про взяток не потрібно. Хоч цьогоріч гадав, що меду не буде, однак бачу, вже можна качати. Тобто в місті джерело меду – переважно дерева, а в селі – насадження соняшника, ріпаку, злаків, трави. Знаю бджолярів, які мігрують із пасіками: коли відцвітають сади і вивозять комах у гори, де саме починають цвісти рослин. Живуть там певний час, потому повертаються й качають мед. Такий метод, звісно, приносить більше продукту.

– Наскільки дорогим є задоволення утримувати бджіл?

– Найбільше коштує, напевно, цукор для підгодівлі комах. Ще доводиться купувати вощину: 1 кг (12 листів) коштує 70 грн. В один вулик треба 24 листи. Ось і порахуйте. Вулики також недешеві.

– При якій кількості вуликів бджолярство є рентабельним?

– До прикладу, цьогоріч ціна одного пакета в Ужгороді становила 50 у. о. Продаси кілька десятків – маєш заробіток. Ще мед… Окрім того, бджоли – це здоров’я. Навіть коли знімеш кришку вулика і вдихнеш запах прополісу, меду, це свого роду природна інгаляція.

– Укуси бджіл, кажуть, також корисні…

– Я вже звик до них. Цьогоріч чомусь дуже кусають. Днями одночасно 35 укусили в руку. Трохи була припухлість, але швидко минула. Я вже, мабуть, адаптувався. Гадаю, що для суглобів і загального стану організму бджолині укуси допомагають.

– Що можете порадити початківціям – людям, які хотіли б завести удома невеличку пасіку? З чого почати?

– Треба купити бджіл, вулики.  Нині це недешево – близько 800 грн за штуку. Звісно, можна почитати фахову літературу, але практично з неї мало чого навчишся. Треба знайти досвідченого бджоляра, який розкаже й підкаже, що і як слід робити. Ось я, приміром, і досвід уже чималенький маю, та все ж деколи телефоную своєму колезі й раджуся, коли виникають якісь сумніви.

Петро Поліха, “Старий Замок “Паланок”