В Ужгороді молодь провела акцію “Міліція має відповісти за вбивство!” (ФОТОРЕПОРТАЖ)

У вівторок, 1 червня, о 10.05 біля центрального входу ГУМВС в Закарпатській області свідома молодь провела акцію протесту проти свавілля вітчизняних міліціонерів, які катують та вбивають людей в Україні.
Учасники пройшли траурною ходою від пам’ятника Тарасу Шевченку до центрального входу обласного управління. Там загиблого студента пом’янули хвилиною мовчання.

Володимир Феськов у своєму виступі зазначив, що сьогодні міліціянти покривають своїх колег, розуміючи що вони (колеги) це обличчя сьогоднішньої системи. Побиття і допити в стінах МВД стали рядовою справою. Часто люди після таких побоїв залишались інвалідами. В нашому випадку, здорового хлопця забрали до відділку, а на ранок він вже в морзі.

Святослав Бабіля, в свою чергу додав, що страшно усвідомлювати те, що людину можуть забрати на вході у гуртожиток; страшно те, що людину можуть вбити у відділку; страшно те, що система покриває ці негідні діяння. Відстояти правду у вбивстві Ігора Індило, це справа честі не лише студентства, а й міліції; справедливість має восторжествувати.

Сьогодні паралельно з основним мітингом у Києві, біля Шевченківського райвідділу міліції, відбулися солідарні акції в Харкові, Івано-Франківську, Кіровограді, Рівному, Хмельницькому, Донецьку, Житомирі, Львові, Євпаторії, Тернополі, Сумах, Вінниці, Дніпропетровську, Луганську, Одесі, Чернівцях.

У всіх містах молодь вимагала, щоб кожен нелюд в погонах, причетний до фактів катування людей, бачив небо України через грати! Адже кожен з присутніх не вірить в те, що міліція не має відношення до загадкових смертей в її службових приміщеннях. Тому вимагає прозорого та справедливого розслідування кожного випадку катувань та принижень співгромадян в офіційних державних установах.

Відтак, учасники ужгородського мітингу зачитали текст звернення до Міністра внутрішніх справ України Могильова А. В. На прохання учасників аби вийшла з управління уповноважена особа, щоб прийняти документ у мітингуючи, ніхто так і не вийшов. При цьому, центральний вхід у ГУМВС був зачинений та затягнутий решіткою зсередини. Тому текст звернення буде передано поштою на адресу Міністерства внутрішніх справ України.

Під час акції мітингуючі також висловили свій протест законопроекту №2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів», який зараз готується до другого читання. Проект Закону пропонує ухвалити механізми заборони мирних зібрань громадськості, що на їхню думку сприятиме ще більшому свавіллю міліціянтів над громадянами України.
На за скінчення, під двері управління було покладено жалобний вінок та фото вбитого студента, як дань пам’яті безневинно вбитого хлопця. Проте, після того як молодь покинула місце мітингу, як вінок так і фото – зникли. Саме три хвилини знадобилося міліції аби їх прибрати. Залишається лише сподіватись, що його буде покладено в іншому зручнішому місці, щоб нагадувало працівникам установи про злочини вчинені їхніми колегами.

Загалом, акції по Україні носять попереджувальний характер. Молодь вимагає аби розслідування справи мало публічні зрушення і винних було покарано. Інакше, мітинги буде продовжено!

Міністру внутрішніх справ України
Могильову А. В.

ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН

НЕ ХОЧЕМО ПАДАТИ – НЕ ХОЧЕМО ВМИРАТИ!

Ми, уповноважені особи мітингу «АКЦІЯ СОЛІДАРНОСТІ В УЖГОРОДІ З ВИМОГОЮ ПОКАРАТИ ВИННИХ У ВБИВСТВІ СТУДЕНТА», що відбувся 1 червня 2010 року біля ГУМВС в Закарпатській області; звертаємось до Вас:

Конституція України забороняє катування, заборонена і смертна кара. Проте будь-який візит людини в міліцію може завершитись трагедією.

Люди, які перебувають в міліційних застінках викидаються з вікон, як мешканець Шаргорода Ю.Кульбачук; або отримують тяжкі тілесні ушкодження, як мешканець Вінниці Юрій Заболотний; або загадково стають майже інвалідами, як мешканець Шаргорода Анатолій Кулик; або отримують важкі побої, як Кіровоградський підліток Бондар Андрій, або отримати смертельну черепно-мозкову травму як вінничанин Олександр Оніщенко; або гинуть при загадкових обставинах, як студент Ігор Індило.

«Ми не знаємо, чому він стрибнув з вікна на четвертому поверсі», «гадки не маємо хто пробив йому голову», «пальцем не чіпали його нирки і печінку», «пісяє кров’ю? Може хворий?», «упав на підлогу і убився, чому – спитайте в нього». Усі ці дешеві «відмазки» українських міліціянтів наша прокуратура визнає як серйозні правові підстави для відмов у порушенні кримінального переслідування тих, хто «приймав» наших співгромадян живими і здоровими, а випускав – хворими, чи мертвими.

Оскільки міліція, як завжди, «не винувата», то це означає, що винуваті стіни, підлога, взуття та меблі в міліційних приміщеннях та на міліційних ногах. Відтак ми, українські громадяни, вийшли 1 червня 2010 року о 10 годині по всій країні аби вимагати, щоб кожен нелюд в погонах, причетний до фактів катування людей, бачив небо України через грати! Ми не віримо в те, що міліція не має відношення до загадкових смертей в її службових приміщеннях. Ми вимагаємо прозорого та справедливого розслідування кожного випадку катувань та принижень співгромадян в офіційних державних установах.

Ми вимагаємо в найблжчий теждень оприлюднити через ЗМІ результати розслідувань вбивства Ігора Індило та інших злочинів, згаданих в цьому зверненні.

Ми будемо виходити на вулиці ще і ще, поки не буде покарано кожного вбивця або ката у формі “правохоронця”.

Також, просимо переглянути своє рішення про ліквідацію управління моніторингу прав людини в діяльності органів внутрішніх справ – фактично єдиний орган в державі, який здійснював нагляд за дотриманням прав людини з боку правоохоронців та активно співпрацював з громадськістю.

Очевидно, що його ліквідація з ціллю економії коштів, себе не виправдає в загальному контексті. Адже економлячи навіть мільйон, ми втрачаємо більше. Ми втрачаємо місток діалогу між міністерством та громадськістю, а також втрачаємо поступ у сфері захисту прав людини. За всім цим не тільки пусті поняття, а й як видно з другого абзацу людські життя.

Наголошуємо, що акція 1 червня є неполітичною та не пов‘язана з жодною громадською організацією, жодним формальним, чи не формальним рухом.

Володимир Феськов