Закарпатські фристайлісти Кравчук та Аблаєв змушені достроково завершувати свою спортивну кар’єру

На Зимову олімпіаду до Ванкувера наш край делегував 5 спортсменів. Виступили, хто як міг. Але хороші результати показали ті, на кого сподівався менше: Анна-Марі Чундак у сновборді подолала кваліфікацію й увійшла до 16 кращих. Стосовно ж тих, на кого покладалися ледь не медальні надії, – фристайлістів Станіслава Кравчука та Енвера Аблаєва, то вони навіть до фінальної групи з 12 спортсменів пробитися не змогли, не кажучи вже про нагороди.
Олімпіада минула, фристайлістів покритикували, але нині ширяться чутки, що Кравчука й Аблаєва «відішлють на пенсію» вже цього літа. Ситуація не нова. Вболівальники зимових видів спорту пригадують, як Стаса й Енвера забракували ще задовго до Ігор-2006. Але згодом, зрозумівши, що кращих кандидатів немає, – повернули до збірної. Втім було пізно: підготовка протягом олімпійської чотирирічки була змазана, й результат не вдовольнив чиновницькі амбіції. Що буде нині й чи це вже остаточне рішення, – на ці й інші болісні питання відповідав Станіслав Кравчук.

– Функціонери одразу висловили невдоволення результатами виступів на Олімпіаді, чи це лише нещодавно озвучено різко критичний погляд?

– Одразу після Ванкувера не до того було. Звичайно, що і спортсмени, і тренери, і функціонери мали від чого розчаруватися. Втім на це були об’єктивні й дуже вагомі причини.

– Які саме?

– Наприклад, у моєму випадку – травма. Спершу, за кілька місяців до Ігор, я зазнав пошкодження, але знав, що на мене сподіваються й активно відновлювався, аби підійти до Олімпіади в пристойних кондиціях. Прикро, що за 2 тижні до Ванкувера зазнав ще одної травми – розірвав сухожилля. Тож на Іграх виступав «на одній нозі» і про медальний результат і мови не могло бути.

– Не боялися, що, виступаючи з травмою, можете ще й погіршити свій стан?

– Та я й погіршив! Мав пошкоджені бокові зв’язки, а після виступів додалися розриви хрестоподібних і меніска! Знав, на що йду, ніхто мене під дулом пістолета не змушував стрибати на Олімпіаді. Але не хотілося зовсім підводити тих людей, які багато вклали в нашу підготовку.

– Тобто виходить, що функціонери, побачивши, як вас обсіли травми, просто відвернулися?

– Ні, не зовсім. Мені сказали, що прооперують хронічну травму ахіллового сухожилля й одразу ж після Ігор виконали обіцянку. Але дали зрозуміти, що бути в збірній мені залишилося лічені дні. Мовляв, нам із Аблаєвим варто поступитися молодим.

– Це офіційна позиція? Хто виступив ініціатором? Федерація? Міністерство?

– Категоричні заяви чув лише з вуст віце-президента федерації фристайлу України. У решті випадків звучить думка, що все залежить від мене: коли відновлюся й доведу свою значущість, можливо, й матиму ще майбутнє у збірній.

– Тобто ви ще хочете залишитись спортсменом?

– Бажання є, і сил, вважаю, не забракне вкотре довести це всім. Втім на коліна ні перед ким ставати не буду: якщо попросять піти – піду. Зрештою, мій досвід може знадобитися і в інших країнах.

– Не боїтеся, що назвуть перебіжчиком, як це сталося з тренером національної збірної з фристайлу Мазуром?

– Щодо мене, то кажу лише гіпотетично. А Мазура не осуджую – він пішов на значно кращі умови й гарантії стабільності.

Нині ж у Росії йде підготовка до Сочинської олімпіади, і наш тренер у фристайлі там не на останніх ролях.

– Кажуть, після Мазура в Україні просто прірва з тренерами – на якісний міжнародний рівень спортсменів нікому виводити…

– Не зовсім погоджуюся. Просто не треба розкидатися кадрами. Мого нинішнього особистого наставника – рівненчанку Досову, котра нічим не поступається в тренерській майстерності Мазуру (хто б там що не казав), – зняли з посади головного тренера після Олімпіади: мовляв, не виправдала сподівань. Але чи дадуть кращі результати ті, хто прийде на її місце, – невідомо. Гірше те, що і спортсменів молодих-перспективних негусто.

– Тобто вважаєте, що вас зарано списують і в українському фристайлі настануть чорні часи?

– Зрозумійте, є багато показників, які доводять, що перспектива лише далека. Минулого року кращого за Аблаєва не було: він виграв чемпіонат України, етап Кубка Європи, а федерація після Олімпіади не продовжила з ним контракту. У мене ж угода дійсна до кінця вересня цього року, і не факт, що її продовжать. Натомість коли підемо ми, «найперспективнішим» залишиться Авраменко: хлопець уже другу поспіль олімпіаду посідає останнє місце серед усіх фристайлістів – що й казати, хороша перспектива. Ішутко ж через травми й зовсім завершив кар’єру і навряд чи його переконають повернутися до спорту. Тож уважаю, що мине років 4–5, перш ніж знайдуться люди з України, які зможуть бодай потрапляти до фінальної 12-ки на етапах Кубка Світу, не кажучи вже про медалі чи успішні виступи на олімпіадах.

– А сам спортсмен без федерації виступати не може?

– У збірній не може однозначно. Особняком – лише в тому разі, якщо федерація надішле виклик на конкретне змагання. Так тепер із Аблаєвим – йому ще присилають запрошення: видно, для звітності Енвер їм ще потрібен. Але виклики-викликами, а фінансування вже доводиться шукати самому (Міністерство забезпечує лише членів збірної): область, до якої прикріплений спортсмен, намагається допомогти, чим може, але це непосильний тягар, та й не має так воно бути…

– Що потрібно, аби виховати спортсмена міжнародного рівня у фристайлі?

– Та треба цілу купу факторів! Фінансування, солідну базу, тренерський штаб. Саме штаб, адже, приміром, у нас ніколи в збірній не було психолога (лише закарпатський центр олімпійської підготовки практикував залучення такого спеціаліста до тренувального процесу зимовиків. – Авт.). Це дикість: решта команд (неважливо якого рівня) розуміють значущість психологічної підготовки. І возять з собою професіонала не 2–3 тижні перед олімпіадою й ще 2–3 тижні на іграх, а цілий сезон: щоб спеціаліст-психолог зрозумів спортсмена і зрештою зміг його відповідно настроїти на головну подію чотириріччя.

Голова управління молоді і спорту ОДА Ярослав СВИДА пояснює причину такого ставлення до спортсменів, які ще кілька місяців тому були чи не головною надією України на медалі зимової олімпіади: «У Національному олімпійському комітеті, Міністерстві та Федерації фристайлу, природно, дуже розчаровані виступом наших спортсменів, зокрема Кравчука та Аблаєва. Річ у тім, що чи не вперше на їхню підготовку було кинуто великі сили й першочергові пріоритети писалися саме під них. Протягом усього циклу фристайлісти отримували все потрібне та їздили на більшість престижних змагань. Втім до Олімпіади Кравчук таки не зміг залікувати травму, а за кілька тижнів до стартів зазнав нової. Причини неуспіху Аблаєва пояснити важче, адже він показував протягом року непогані результати і вигравав етап Кубка Європи. Щодо Кравчука, то це вже віковий спортсмен, понівечений травмами. Честь йому і хвала, що вийшов захищати гідність держави на Олімпіаді ’2010, упевнений, що він відновиться після серйозного ушкодження. Але чи вийде на той рівень, який від нього вимагають, – інша річ. Тож можливо слушно кажуть у федерації, що варто дати дорогу молодим. І вони таки є! Зростає популярність і підвиду фристайлу – могулу. Досвід Кравчука і Аблаєва нам дуже б знадобився на функціонерській або тренерській роботі. Вони знають цей вид спорту, людей у ньому, особливості етапів Кубка світу, навіть кращі варіанти розміщення для проживання. Тож у разі якщо федерація не продовжить контракту з Кравчуком, шукатимемо можливості запропонувати йому гідні умови. Бо ж кваліфікованих тренерів на Закарпатті (та й в Україні зрештою) не залишилося. І спортсмени є, але виводити на найвищий рівень їх нікому».

Ростислав РОГОЖА, “Старий Замок “Паланок”