Закарпаття: Друкарня м.Ужгород приймала екскурантів із шкіл міста
Накінець настала довгоочікувана пора канікул. Хоч по-справжньому вони почнуться лише по закінченні літньої практики, але для учнів 5, 6, 7, 8, 10-х класів зараз найцікавіший час – час прогулянок, екскурсій, поїздок, який дуже зближує, об’єднує.
За ці 12 днів учні дізнаються один про одного більше, ніж протягом усього навчального року, міцніє дружба, з’являються нові знайомства, зароджуються перші справжні почуття.
Скажу чесно, багато хто з педагогів не дуже любить цей період. Адже кожну прогулянку треба ретельно спланувати, продумати, кожен вихід у місто має бути цікавим, змістовним, а незвіданих місць із кожним роком стає все менше. Адже побували вже і в Боздоському парку, і Закарпатському краєзнавчому музеї, і Художньому музеї імені Бокшая, театрах і кінотеатрах…
Такою вже дивною є людська натура: завжди тягнеться кудись далеко, високо, а те, що зовсім поруч, – не помічає. Так сталося і з учнями сьомого класу ЗОШ № 10. Вони зовсім забули про своїх сусідів – Ужгородську міську друкарню із вул. Руської,13. І тільки тоді, коли всі працівники видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження святкували своє професійне свято, наче щось осяяло їх. А чому б не піти в гості до цих ерудованих людей, подивитися, як їм живеться зовсім поруч, як працюється? Сказано – зроблено. Після попереднього телефонного дзвінка ми з учнями зібралися в друкарню. На її порозі, як і годиться, нас зустрів господар – директор С.Брохун. Він захоплено розповідав нам, що вже не одне покоління екскурсантів відвідало цю будівлю, адже друкарні вже понад 150 років; що, можливо, і батьки цих учнів колись ходили її коридорами. Далі ми потрапили під опіку, головного інженера Л.Яковець. Радощам 7-класників не було меж, коли після інструктажу Любов Атанасівна повела нас у цехи, де все крутилося, гурчало і з’являлася готова продукція. Дивлячись на учнів, я бачила непідробну цікавість, коли на їхніх очах народжувалися книжка, журнал, газета. І десь глибоко в моїй душі жевріла надія – може, після цього вони більше читатимуть? А Любов Атанасівна все говорила, показувала, знайомила з працівниками друкарні. Так хочеться подякувати цим прекрасним людям за той чарівний світ, котрий вони творять своїми руками, за ту гостинність, яку виявили до нас, побажати їм великих тиражів і постійного попиту на їхню продукцію, добра та злагоди в їхніх родинах.
Екскурсія закінчилася, а посіяне в серці зерно залишилося. І тепер, проходячи повз вітрину з книжками чи кіоск із газетами, ми будемо згадувати цей чудовий день, цей дивовижний світ народження друкованого слова.
Ольга Кощак, учитель ЗОШ № 10 ім. Дойко Ґабора, “Ужгород”