Мрія мера про другий термін. Міський голова Берегова Іштван Гайдош відповів на запитання газети «НЕДІЛЯ»
Наше сьогоднішнє інтерв’ю з берегівським міським головою І. Гайдошем – це діалог про те, чим і як живе мер, його погляд на найактуальніші проблеми сьогодення, зрештою, це чисто людська, щира, чесна, відверта, добродушна, невимушена, задушевна, приязна й товариська бесіда, яка слід сподіватися, буде цікавою всім категоріям читачів часопису.
«Другий термін дозволить мені здійснити замріяне»
– І скільки ж то, образно кажучи, вже днів – починаючи з часу виборів і кінчаючи нинішньою датою, – ви переступаєте поріг берегівської мерії?
– Я спеціально не рахував, але до сьогодні – це в межах 1570-1580 днів. А до кінця мерської каденції ще стоденка набіжить. Кому цікаво – може підрахувати, тут і без калькулятора можна обійтися…
– Останні топ-новини – це депутатська недовіра вашому першому заступнику О.Бізілі та повернення місту його історичної назви – Берегсас. Будь-ласка, прокоментуйте їх…
– Зізнаюся чесно: я хотів зберегти демократичну більшість, але ж депутати наполягли на недовірі моєму першому заступнику О.Бізілі (за внесення цього питання до порядку денного сесії голосувало 25 народних обранців, із яких 24 висловилися за недовіру першому віцу-меру). А що стосується поверненню місту історичної назви – то тут ніякої несподіванки, ніякої дивини, крамоли тим паче – немає. Відомо, що закарпатці, меш¬канці прикордонних населених пунктів Берегово завжди називали Берегсасом, як було колись. Пригадайте фразу: «Куди йдеш? До Берегсасу! Де був? У Берегсасі…»
Якось дивно виходить: довколишнім селам і селищам повернуто їхні старі історичні назви (Іванівка стала Яношами, Петрово має назву Пейтерфолво, Ленінград – Санкт-Петербург, Ворошиловград – Луганськ, Кіровоград мають намір перейменувати у Зінов’євськ), а Берегово на цілих майже 20 рокі випало із цього переліку. І це при тому, що під час референдуму-опитування громадської думки у 1990 році більшість його мешканців голосували за повернення назви, якою послуговувалися предки у минулих часах. Але свідомо чи випадково результати голосування десь загубилися – чи то на рівні районної ради, чи то в облраді, або ж десь у шухлядах українського парламенту. І все в цьому аспекті залишилося, як було…
– Відомо, що йдете на другий термін міського голови. Яка найголовніша мотивація такого рішення?
– У місті за останні роки розпочато багато корисних справ, але через брак коштів і часу частина з них до кінця не реалізована. Я ж звик усе доводитти до кінця, і другий термін дозволить мені здійснити замріяне. До того ж багато людей мене підтримали, повірили в мої наміри, і якщо я зроблю по-іншому – вони цього не зрозуміють і вважатимуть себе обдуреними.
– З яким настроєм завершуєте свою першу в житті мерську каденцію?
– Не з найгіршим!
– Тобто оптимізму не бракує…
– Десь так… Шкодую, що через низку об’єктивних причин, у тому числі державної підтримки окремих проектів, не вдалося завершити до кінця реформи в житлово-комунальній сфері. Розумію і усвідомлюю це, про що свідчать листи, звернення громадян, прийомні дні, коли до мене приходять цілими квартирами, групами, мало не під’їздами з багатоповерхівок тощо. Мікрорайони скоро стануть більш привабливими. Остання новація: тих, хто пише на адресу міського голови скарги, запрошую на прийом та вислуховую, разом із керівниками служб міркуємо-переймаємося, як зарадити проблемі. Їх вирішення суворо контролюємо.
«Берегово знаю та бачу вже іншими очима, ніж це було у 2006 році»
– Що дало вам перебування на посаді мера Берегова – побільшало друзів, ви стали неза¬лежнішим у прийняття рішень, матеріально збагатилися, зросло почуття відповідальності, розуміння творити для людей чи…?
– Подвоїлося друзів, додалося досвіду, відпові¬дальності, клопотів у тому числі, я став незалежнішим у прийнятті рішень, укотре зрозумів, що найбільша людська місія на землі – це допомагати іншим. Але повірте, що посада мера, до того ж у провінційному містечку, не є тим кріслом, де можна матеріально збагатитися…
– Яке найбільше ваше досягнення на посаді мера?
– Зроблено, як уже казав, і не раз, заділ у багатьох напрямках: місто стало чистішим, побутові відходи почергово з кожної вулиці, понад 10 із яких капітально відремонтовано (Стефаника, Верешмарті, Мікеша, Т. Мігая, В. Гуци, Бетлена тощо), збирають спецмашини ТОВ “Берег Вертікал”. Центральний міський майдан Кошута й взагалі став невпізнанним, принарядиться також площа Кальвіна (біля казначейства), маємо, нарешті, цілодобове водопостачання, наведено лад із сміттєзвалищем, яке наразі не димить, як це було раніше.
Згодом будуватиметься заміський полігон, куди буде вивозитися та утилізуватися сміття. Слід сподіва¬тися, що відновляться роботи на об’їзній дорозі, а це в перспективі розвантажить рух транспорту в самому Берегові, і надалі розвиватимемо ОСББ, бо за ними – майбутнє. Пишаюся, що місто й надалі залишається інвестиційно привабливим, більшає робочих місць, у нас мінімальна кількість безробітних, скоро закладемо перший камінь у будівництво аквапарку, аналогу якому на сьогодні в Україні ще немає, на мальов¬ничій околиці будується сучасний плавальний басейн тощо.
– Чим найбільше незадоволені – незробленим, невтіленим, невирішеним?
– Є така, умовно кажучи, графа у моєму робочому записнику: незроблене, невирішене, невтілене. Але, повірте, і Москва за один день не будувалася. Якщо берегівчани виявлять мені довіру вдруге, працювати є над чим: продовжимо і очищення каналу Верке, і будівництво міських доріг і тротуарів, мережу водовідведення, тобто живильна волога дійде до кожної оселі, де б вона не була розташована. Мене болить душа за стан справ на каналізаційних очисних системах – будуть гроші, повірте, ми й цим об’єктам дамо лад. Адже без їх належного функціонування виникатимуть іншого роду проблеми. Наведемо лад із бездомними собаками – це непокоїть мене не менше, аніж городян. Одним словом, Берегово знаю та бачу вже іншими очима, ніж це було у 2006 році, воно й насправді стане прикордонною візитівкою нашого краю, ним пиша¬тиметься вся Україна…
– Є люди, які почали розчаровуватися в діях нової влади. Щоб ви їм порадили?
– Давайте, сподіватися на кращі часи. Нехай нова влада попрацює, адже з часу президентських виборів пройшло лишень шість місяців…
– Як ставитеся до звільнення з посади міністра МНС Нестора Шуфрича, з яким у вас дружні стосунки?
– І насправді, все трапилося якось несподівано. Ніхто не очікував цього кадрового рішення. Словом, сталося те, що сталося.
– Містом поширилися чутки про нібито ваш конфлікт із найбагатшим угорцем Закарпаття Ч.Пейтером (за версією журналу „Власть денег” – автор). Підтвердіть або ж спростуйте це.
– Не вірте цим побрехенькам, які навмисне хтось запускає в переддень виборів. Ніякого конфлікту немає.
«Моє завдання та дітей – бути такими ж патріотами, як і наші прародичі»
– Хто у вашій сім’ї веде домашню бухгалтерію?
– А у вашій на кого покладено цю почесну місію?
– На дружину. Їй – аби гроші, вона за понад чверть століття подружнього життя достеменно навчилася, як їм дати раду…
– У нас також «фінансисткою» працює дружина…
– Як обирали імена своїм синам?
– Усі вони походять від Святих: старшого Іштвана, якому 13 років, назвали в мою честь, Мішик має 12 літ, а найменшенькому, Андрашу, йде третій рочок.
– Чи знаєте свій родовід?
– Вивчати родовід, формувати генеалогічне дерево свого походження, тобто заглядати у фамільну минувшину – це цікаво, навіть треба, як сказав би, знати, хто твої діди та прадіди, хто дав життя матері й батькові, хто жив у минулих століттях. Особисто я знаю свої пракорені до прадідів, до того ж як по материній лінії, так і по батьковій. Прародичі – люди селянського роду, всі працювали на землі, тобто істинні трудяги. І Гайдоші (прадіда звали Ференц), які жили у В. Бейгані, і Стойки та Петрушки (материнський фамільний корінь), що родом із Гаті, власними руками збагачували добрі діла на цій землі. Приємно, що предки не зганьбили честь роду, і моє завдання та дітей – бути такими ж патріотами, як і вони колись.
– Які родинні реліквії зберігаєте у своїй сім’ї? І взагалі, що для вас є найпам’ятнішим у оселі?
– Чогось особливого немає, хіба що родинні фото…Оселя наша нова, тож сподіваюся, що сімейні реліквії стануть надбанням дещо згодом. Але погоджуюся, що там, де є старовинні речі, якими користувалися прародичі, там і аура якась ясніша, краща, позитивна…
– Коли востаннє були в музеї і де?
– Відвідини музеїв – добре справа. У цих справжніх сховках минувшини залюбки буваю в містах-побратимах, з якими підтримуємо тісні контакти, а з нашими гостями найчастіше відвідую Берегівський історичний музей, який очолює ентузіаст своєї справи Янош Шепа. Відпочиваю душею, коли буваю в Ужгородських музеях, найперше в скансені, де й насправді цікаво, є на що подивитися…
– Якого пам’ятника не вистачає в нашому місті?
– Скоро постане пам’ятник виноробу-виноградарю у Чопівці, де у фундамент весною цього року закладено капсулу із листом до прийдешніх поколінь. Гадаю, що у закарпатській “винній” столиці, а нею, як відомо, є Берегово, обеліск людині цієї унікальної професії вже мав бути давно. А ще проситься пам’ятник угорському королю Ференцу ІІ Ракоці. Не виключаю, що на площі Героїв у майбутньому може постати такий собі берегівський Пантеон, що символізуватиме наше славне та героїчне минуле. Тут, як знаємо, спочивають визволителі, що загинули у Великій Вітчизняній війні, тож принагідно зауважу, що й героїв Першої світової війни слід увіковічнити – доцільно звести стеллу чи монумент з нагоди цієї історичної віхи. Як відомо, від удячних берегівчан є пам’ятний знак чорнобильцям, планується спорудити обеліск воїнам-афганцям, які свого часу воювали у далекому азійському Афганістані (понад 100 жителів міста й району пройшли це горнило війни та всі, слава Богу, повернулися додому живими). Ми живемо у прикордонному місті, тож могли б встановити і чисто символічний пам’ятник символічному туристу, який перетинає міждержавний рубіж і намагається потрапити у країни Євросоюзу.
«Невдовзі назву найкращого, найталановитішого закарпатського журналіста»
– Чи доводилося вам гроші платити у конверті?
– Усяке бувало… Я ж у дев’яностих роках займався бізнесом, і цим, очевидно, сказано все.
– Ось уже втретє ви входите до списку най… най… авторитетніших, найвідоміших та найрейтинговіших людей Закарпаття, який щорічно оприлюднює газета «НЕДІЛЯ». Кого, на вашу думку, немає в тих «п’ятдесятках» й кого б дописали ви?
– Немає у цих рейтингах журналістів, а ваш брат по перу багато робить, аби знали про нас – політиків, керівників, бізнесменів, церковних і громадських діячів. Словом, мас-медійники зажили доброї слави, то ж я «замовляю» словечко і за них. Кого б дописав я? Їй Богу, у голові крутиться щонайменше десять імен, і всі вони відомі в нашому краї: позицією, умінням писати пристрасно, відстоювати свою думку. Цю ідею, як мовиться, «беру» на олівець, і невдовзі назову найкращого, найвідомішого, найталановитішого закарпатського журналіста. «НЕДІЛЯ» на чолі з головним редактором М.Носа і В. Тимошенко (засновник «НЕДІЛІ») й насправді робить добру та корисну справу.
– За яку команду вболівали під час недавнього чемпіонату світу?
– Зважаючи на те, що на першості були відсутні збірні України та Угорщини, я спершу вболівав за південноамериканський футбол (Аргентина, Бразилія), а потім, коли справа дійшла до фіналу, свої симпатії «перевів» на європейських майстрів шкіряного м’яча – голландців, німців, іспанців. Радий, що саме піренейці зіграли найкраще та перемогли у далекій ПАР. А взагалі чемпіонат був чесним і яскравим футбольним святом мільйонів фанатів на всій землі. Щоправда, не обійшлося без суддівських помилок, тож у перспективі слід запровадити й узаконити відеоперегляд спірних моментів…
– Які новації чекають ФК «Берегвідейк»?
– Здобувши кубок Закарпаття, гратимемо в аналогічних зустрічах в Україні серед футбольних аматорських колективів. Востаннє за український Кубок боровся берегівський „Кооператор” у 1974 році, а в 1951 – місцевий „Колгоспник”. Ми – не гірші! Вірю у перемогу наших хлопців, вірю, що зіграють гідно, подарують нам істинне футбольне шоу – вдома та на виїзді!
– Чи правда, що ближчим часом, як це встигли написати деякі видання, „Берегвідейк” тренуватиме відомий „динамівець” Василь Рац, який родом із Фанчикова?
– У спорті всяке буває… А Василь нині й насправді шукає гідне застосування своєму унікальному таланту. Я нещодавно мав із ним розмову, тим паче, що він чудово знає угорську мову, якою ми і спілкувалися, але ця тема у нашій бесіді домінуючою не була… Сказав би так: м’яч, як не крути, круглий…
– Чи контактуєте з відомими людьми регіону: всесвітньознаною співачкою Гізелою Ціполою, олімпійською чемпіонкою Ніною Гецко, академіками РАНу та УААН Василем Симчерою й Василем Шепою?..
– Відрадно, що Берегівщина, місто в том у числі, мають таких людей, такі таланти, себто відомих особистостей. А щодо контактів, то зв’язки підтримую не з усіма, адже декого навіть не знаю, зокрема, не доводилося зустрічатися з академіком РАНу В. Симчерою, який мешкає у Москві, генералом М. Куцином (віднедавна він став заступником Міністра оборони України). Не бачився з дуже цікавою та колоритною людиною Й. Дарчієм, про якого свого часу дуже інтересно писала газета „Берегово”. Знаюся та контактую з Г. Ціполою, В. Шепою, Ю. Мушкою, моїм односельцем Й. Оросом, буковинським прокурором. Шаную берегівчанку Н. Гецко, яку днями привітав навіть із Днем народження.
«Міські проблеми додому не «несу»
– Чи вірите ворожкам, ясновидцям, знахарям?
– Вірю в Бога, але свого часу залюбки спілкувався з ворожками, ясновидцями, знахарями, травознаями, від чого мав неабияку насолоду. Повірте, це люди, цілителі в тому числі, дуже ерудовані, мудрі, до них шикуються черги, їм вірять. Травознаї – це унікуми, а трав’яні чаї – справжня кладова вітамінів, що всім давно відомо. Правила здорового харчування, очищення організму, лікування дарами природи – що тут поганого? Десь читав, що не треба боятися контактів із чаклунами, ворожками, всі страхи – надумані, хоча, не виключає, трапляються і псевдо-знавці цієї справи…
– Як проводите літню відпустку?
– Як і всі – відпочиваю… Цьогоріч із сім’єю будемо насолоджуватися принадами благословенної заморської землі, тобто засмагатимемо під південним сонцем на одному з курортів Туреччини.
– Оголосіть читачам, будь-ласка, якої моделі у вас мобільний телефон? Скільки маєте записаних абонентів? Чи вмієте надсилати смс-ки?
– Користуюся телефоном фірми NOKIA (модель N-97) із сенсорним екраном, який на сьогодні вважається одним із кращих за накопиченням та зберіганням інформації. Маю понад 1000 абонентів, вмію надсилати есемески.
– Коли опиняєтеся в складній ситуації, до кого насамперед звертаєтеся по допомогу?
– У залежності від складності обставин… Допомогти, дати раду-пораду можуть рідні, колеги, друзі, старші товариші, не гріх і про Всевишнього подумати. Хотів би сказати, що міські проблеми додому не “несу”, і домашні “нюанси” не беру із собою у міськраду. Спокій, натхнення, добрий настрій дає спілкування з близькими мені людьми, тож із ними й виходжу зі складних ситуацій.
– Спасибі за таке розлоге експрес-інтерв’ю, в якому ваші відповіді ще глибше розкрили характер міського голови, ваші погляди на життя, тобто читачі, як мовиться, побачили вас зблизька. Це, слід сподіватися, вкрай важливо напередодні майбутніх виборів, на яких ви вдруге виборюватиме посаду мера. Віримо, що мрія мера про другий термін здійсниться…
Михайло ПАПІШ, спеціально для газети “НЕДІЛЯ”
