Закарпатсько-угорська Четфалва
У деяких селах Закарпатської області в українських новинах не орієнтуються… Є таке село на Закарпатті – Четфалва. До угорського кордону звідти метрів 500. З вами таке було: ніби з України ви не виїжджали, але враження, що ви не вдома, а за кордоном? Саме так я почувалася, коли приїхала у Четфалву. У селі включається роумінг, тому дзвінки по мобільному обходяться тут 12 грн. за хвилину. Люди на вулицях не розуміють української. Але приймають туристів за євростандартом. У вічі впадають хороми місцевих жителів. Мають по кілька поверхів, помальовані у яскраві кольори. Побудувати добротний дім для закарпатця – справа життя!
Коли наша група приїхала у Четфалву (серед туристів були і кияни, і житомирці, і полтавчани), нас запросили до Будинку села (угорською – faluhas). Усім налили місцевої палинки (її закарпатці виготовляють з фруктів). Запах напою бере за душу…
Господарі садиб по черзі розбирають туристів, коли ті з роззявленим ротом роздивляються усе навколо. Готелів у Хустському районі як таких немає. Тому чимало закарпатців радо здають свої будинки. Повірте, це краще за будь-який євроготель. Подвір’я пахне селом, навколо дерева і квіти, у будинку – затишні кімнати… Вранці прокидаєтесь, а сонечко уже у вас на подушці… Годують закарпатці “на убой!”. За проживання беруть недорого.
Наш екскурсовод Ігор Губіліт розповідає, для зв’язки слів закарпатці вживають слово “маленько”. “Що робиш, маленько?”. А коли цікавляться, чи вам сподобалося на Закарпатті, кажуть: “Полюбилося вам?”. Якщо на вулиці Четфалви вас щось запитають, можете відповісти: “Нем тудом” (з угорської – нічого не розумію)…
У Четфалві нас зустрічає місцевий екскурсовод пані Шарлотта (вона займається сільським туризмом). Показує нам дві церкви, які є у селі. Одна з них – реформаторська, XVIII ст. (тут немає ні ікон, ні хрестів). Такий самий готичний храм-“близнюк” є в Угорщині. Стеля оздоблена дерев’яними дошками-кесонами із декоративними орнаментальними розписами… Видно на них квіти. Біля церкви – дерев’яна дзвіниця, побудована без жодного цвяха. Ще одна церква має сучасний вигляд – це католицький храм Святого Духа (1998-2001 р.). Під одним дахом у храмі уживаються і греко-католики, і римо-католики.
Я разом з дівчиною із Запоріжжя, Маріанною, поселилася у розкішному будинку у пані Елізаветти. Господиня одразу накрила на стіл. Бульйон, смажений півник (я думала спершу, що це курка), мариновані огірочки… Пані Елізаветта розмовляє ламаною українською (російською краще). До нас приєдналася і пані Шарлотта. Вона розповіла, що за радянського часу чимало закарпатців виїхали до Угорщини, тоді людям безкоштовно давали квартири (її син також живе у Будапешті, він сидів з нами за столом, видно було, що хлопець усе розуміє, але українською не розмовляє).
Проблема з вивченням державної мови у селі є, дітей немає кому вчити… Уроки у школі відбуваються на кшталт того, як деякі вчителі англійської на Львівщині вчать дітей писати англійські слова українськими літерами… “В Угорщині не так солодко жити, – продовжує пані Шарлотта. – Багато угорців не раді, що вступили до Євросоюзу. Комунальні послуги коштують дорого. Ті закарпатці, які виїхали, тепер повертаються додому. В Угорщині криза”…
“В Україні виживає хто як може. Сусідка, що живе поруч, вирощує квіти і продає. Хтось – персики, виноград. Я займаюсь туристичним бізнесом”… Я запитала у пані Шарлотти, чи цікавляться закарпатці політикою. Чула, у селі кажуть: “Тепер в Україні не закарпатська влада, а донецька”… “Української вони не розуміють. Тому у новинах не орієнтуються”. “А за кого на виборах голосували?”. “У першому турі перемогла Тимошенко. А потім знайшовся угорець з “широким гаманцем”, який сказав усім голосувати за Януковича”…
Закарпатці – гостинні і комунікабельні. Пригадую, на ринку в Береговому я розговорилася з продавцем персиків. Пані Ежека показала мені фотографії свого саду (їх вона, очевидно, показує і клієнтам, як доказ того, що фрукти вирощені власними руками). Жінка розповіла, що її діти живуть в Угорщині, а вона побуде там кілька днів і сумує за Україною. “Тут люди добріші”, – каже вона. Чимало закарпатців мають “зелену карту” (це документ на зразок “карти поляка”).
Особливих привілеїв під час поїздок до Угорщини “зелена карта” не дає. Але якщо діти захочуть вчитися за кордоном, батьки матимуть знижки… Я ще запитала місцевих жителів, чи не “бігають” вони до Угорщини нелегально? Пані Елізаветта зауважила, що у Четфалві прикордонники не дозволяють купатися у Тисі, аби люди не перепливали кордон… А ось сигаретами приторговують. В Угорщині цигарки можна продати дорожче
Поки дружньо розмовляємо за столом, мій погляд зупиняється на повидлі. Пробую. Має смак сливи. Пані Елізаветта каже, що це не слива, і не алича, а деренька. Господиня мені потім показала дерево, на якому росте деренька. Схожа на оливки…
Коли ми виїхали з Четфалви, наш екскурсовод Ігор Губіліт показав нам цілий квартал, де живуть цигани (ромів у Підвиноградові 30% усього населення села). Я би сказала, циганські барони… Будиночки, точніше, замки, у стилі “глянц”. Це був ранок, тому господарів цієї вулиці ми не побачили. Вдень там, кажуть, як у вулику…
Закарпатський гумор
Закарпатський бомж знаходить у підвалі глечик, відкриває його, а там – джин:
– Загадуй бажання!
Той загадує:
– Хочу п’ятьетажну хижу на морі, з двома басейнами і вертольотнов площадков…
Джин:
– Здурівсь? Позирай, у чому я сам жию!
Сидять двоє гуцулів на полонині. Один каже: «Позирай, позирай, гинде з тої скали альпініст полетів! О, щи єден! Гніздо в них там, чи шо?..».
Приходить чоловік після п’янки додому, швидко відчиняє двері і, доки жона на кухні, тяжко завалюється в спальню, роздягається, бере найбільшу за розміром книгу, яку лишень знаходить, лягає в ліжко і читає.
Заходить жона:
– Скотино, упят ти ся напив!
– Шо дурноє говориш, вічно ти лем палинка в голові, не видиш, же читам?
– Дурню! Покладь чемодан гет та лягай спати!
Сюзанна БОБКОВА
