Мери українських міст вишикувалися в чергу за партквитками

Заборона на самовисування на місцевих виборах штовхає міських голів все активніше шукати собі партійну опору. Не дивно, що у своїх пошуках багато хто з них приходить до висновку, що оптимальним варіантом буде перехід до лав Партії регіонів, здатної надати мерам істотну організаційну та фінансову підтримку. І судячи з усього, процес поповнення градоначальниками лав партії влади буде лише інтенсифікуватися.
Першою ластівкою став вступ до лав “регіоналів” міського голови Євпаторії Андрія Даниленка, це відбулось на початку червня. Через півтора місяці з “Єдиного центру” до Партії регіонів перейшов і мер Кременчука Полтавської області Микола Глухов. Через кілька днів “регіони” очікувало більш серйозне придбання – партійний квиток отримав мер Дніпропетровська Іван Куліченко. Приклад глави свого обласного центру кілька днів по тому наслідували троє його колег – мери Нікополя (Сергій Старун), Марганця (Сергій Кузнєцов) та Орджонікідзе (Іван Цупро), а також градоначальник Іллічівська Одеської області Валерій Хмільник.

“Главред” вирішив проаналізувати можливість зміни або отримання партійної прописки головами великих українських міст найближчим часом.

Перша група мерів, чия партійна приналежність визначена давно (і змінювати її вони явно не збираються) – градоначальники обласних центрів південно-сходу країни – так званого “синьо-білого пояса”. По суті, ніякої альтернативи членства в ПР для них немає і не виникне в найближчій перспективі, з огляду на повну монополізацію “синьо-білими” влади в регіоні.

Проте потужність місцевих осередків Партії регіонів має і зворотний бік – у багатьох з них встигли утворити самостійні центри впливу, які часто критикують своїх однопартійців ще більш гостро, ніж опонентів з інших партій.

Відносно спокійною можна назвати лише ситуацію в Луганську. Місцевий міський голова Сергій Кравченко віднедавна отримав серйозного конкурента-однопартійця в особі мера Ювілейного Володимира Струка, який прозоро натякає на можливість власного балотування в мери Луганська і нещадно критикує Кравченка. Втім, після заяви відповідального за область голови фракції “регіоналів” у парламенті Олександра Єфремова про беззастережну підтримку саме чинного міського голови Струк, зі скрипом, свої амбіції зменшив.

У сусідньому Донецьку нещодавно вирували пристрасті не менші – мер Олександр Лук’яненко за підтримки губернатора Анатолія Близнюка і прри патронаті першого віце-прем’єра Андрія Клюєва вів боротьбу за посаду голови місцевого партосередку Партії регіонів з Олександром Бобковим, ставлеником Ріната Ахметова і Бориса Колесникова, яку в підсумку і виграв. Однак, з огляду на наполегливість і стратегічне значення Донецька, навряд чи Ахметов і Колесников так просто приймуть поразку.

Непроста ситуація і в повністю підконтрольному ПР Харкові. В.о. мера Геннадій Кернес отримав серйозного конкурента з боку – місцевого олігарха Олександра Ярославського, який давно користується симпатією з боку керівництва “регіоналів”. Втім, іншого шляху, ніж залишатися в стані “регіоналів”, у Кернеса немає в принципі. Тому, очевидно, він усіма силами буде відновлювати підмочену скандалом з вирубкою місцевого парку репутацію і переконувати керівників Партії регіонів у своїх перевагах перед Олександром Ярославським.

Конфліктна ситуація і у Сімферополі. Місцевого мера Анатолія Бабенка в минулому році навіть виганяли з лав ПР, хоча він зумів з часом відновити членство в партії. Новий виток конфлікту розпочався з приходом до влади в Криму команди Василя Джарти, який відразу почав публічно і гостро критикувати сімферопольського мера. Недобре про останнього відгукувався і Віктор Янукович. І, судячи з усього, заміну Бабенку “регіонали” знайшли – в особі депутата ВР АРК Володимира Кличнікова, який спеціально під вибори, перейшов до ПР з партії “Союз”. Бабенко зі своєю поразкою вже змирився і заявив, що підкориться будь-якому рішенню партії.

Після відходу з посади голови Херсонської обласної організації ПР Володимира Демьохіна спокійно відчув себе місцевий градоначальник Володимир Сальдо, вони перманентно із Демьохіним конфліктували. Зараз він – безальтернативний кандидат від партії влади з непоганими шансами на перемогу.

Лави “регіоналів” у найближчому майбутньому напевно поповнить міський голова Миколаєва Володимир Чайка, який керує в місті вже більше десяти років. Деякий час тому він користувався підтримкою місцевого осередка “Фронту змін” Арсенія Яценюка, але кілька тижнів тому зробив остаточний вибір на користь ПР. Самі “регіонали” явно не будуть проти – їхні відносини з Чайкою завжди були рівними.

У діючого мера Одеси Едуарда Гурвіца інших варіантів, окрім висунення від “Нашої України”, членом якої він є, особливо немає. Враховуючи, що місцеві “регіонали” ніяк не можуть визначитися, кого їм підтримувати на виборах – серед претендентів на посаду мера від Партії регіонів називають главу Антимонопольного комітету України Олексія Костусєва, депутата Сергія Ківалова і навіть екс-главу МНС Нестора Шуфрича. А тому особливого сенсу записуватися у ПР у Гурвіца немає.

А от мер Запоріжжя Євген Карташов у доступному для огляду майбутньому цілком може обзавестися партквитком Партії регіонів. Він уже тривалий час перебуває в конфлікті з місцевими “регіоналами”, які мають свого кандидата – Володимира Кальцева, проте має серед них і потужного союзника – нардепа і співвласника заводу “Мотор-Січ” В’ячеслава Богуслаєва. Втім, якщо союзу з ПР у Карташова не вийде, такий може утворитися з партією “Сильна Україна” Сергія Тігіпка, який набрав на виборах у Запоріжжі більше20%, проте свого ставленика на посаду мера не має.

Решту мерів обласних центрів має сенс розділити на “міцних господарників”, які трималися осторонь від політичних баталій, і градоначальників, що зайняли свої посади за підтримки певних партій. До останніх відносяться міські голови Черкас (Сергій Одарич), Кіровограда (Володимир Пузаков), Хмельницького (Сергій Мельник), Полтави (Андрій Матковський), Луцька (Богдан Шиба), Ужгорода (Сергій Ратушняк) та Івано-Франківська (Віктор Анушкевичус).

Більшість з них об’єднує ще й те, що, прийшовши до влади за підтримки “помаранчевих” сил, насамперед БЮТ, вони за термін каденції встигли з ними розсваритися, або змінивши партійну прописку, або просто віддавши партквиток.

Так, від “біло-сердечних” у бік “синьо-білих” став дрейфувати полтавський мер Андрій Матковський. Однак записуватися в їх лави він навряд чи стане – Полтавщина вважається “помаранчевим” регіоном.

Луцький екс-бютівець Богдан Шиба може бути висунутий від місцевого осередку ПР, тільки якщо та не вирішить зробити ставку на екс-губернатора Микола Романюка, який кілька місяців тому несподівано вступив до “Нашої України”. Ще один потенційний кандидат – Володимир Бондар – партійною пропискою обзавівся заздалегідь, він є членом “Єдиного центру”.

Кіровоградський мер Володимир Пузаков, висунутий БЮТ, встиг як зійтися з “регіоналами”, так і посваритися з ними. Тепер у нього непрості стосунки з усіма місцевими партосередками, і з ким він у підсумку залишиться – поки невідомо, хоча “свого” кандидата у Партії регіонів у Кіровограді немає.

Мер Черкас Сергій Одарич, який обійняв посаду за підтримки БЮТ, встиг з ним посваритися і зараз є почесним головою Партії вільних демократів Михайла Бродського. Таким чином, як мінімум, проблем з висуванням у нього не виникне.

Івано-Франківський мер Віктор Анушкевичус є діючим членом Української народної партії Юрія Костенка. Хоча особливої активності в партроботі за ним помічено не було (втім, і вся УНП зараз перебуває в занепаді), в надійності партійної опори він може не сумніватися.
На цьому тлі виділяється міський голова Хмельницького Сергій Мельник – адже він чи не єдиний мер обласного центру, висунутий від БЮТ і зберіг нормальні відносини із “біло-сердечними”. У свою чергу, ті напевно зацікавлені залишити за собою мерську посаду хоча б в одному великому місті.

А ось у мера Ужгорода Сергія Ратушняка ситуація дуже складна. Вигнаний із Народної партії Володимира Литвина, він прославився на всю Україну скандальною президентською кампанією, але не поліпшив свою репутацію. Тому є великі підозри, що з Ратушняком не захочуть зв’язуватися ні “регіонали”, ні бютівці, в інтересах яких він вів свою кампанію, ні “Єдиний центр”, що має сильні позиції на Закарпатті. До “міцних господарників”, які не лізуть в політику і спираються, як правило, на блоки свого імені або громадські організації, можна віднести мерів наступних міст: Вінниці (Володимир Гройсман), Житомира (Віра Шелудченко), Чернігова (Олександр Соколов), Сум ( Геннадій Мінаєв), Рівного (Володимир Хомко), Чернівців (Микола Федорук), Львова (Андрій Садовий).

Ситуація у них багато в чому схожа: вони, як правило, мають хороший рейтинг і самі можуть обирати, від якої партії йти на вибори – і навіть там, де вони не можуть похвалитися особливими досягненнями, їх переоберуть в силу традиції (наприклад , мер Чернівців Федорук відпрацював вже чотири каденції).

Певним винятком зі списку є мер Сум Геннадій Мінаєв. У Партію регіонів йому шлях замовлений – не так давно він відкрито звинуватив місцевих “регіоналів” у корупції, що призвело до бійки на засіданні міськради. Особливими симпатіями з боку інших популярних в регіоні політсил Мінаєв, який спирається на громадську організацію “Нічний дозор”, похвалитися теж не може.

Яскравим винятком зі списку є міський голова Тернополя Роман Заставний, який є членом партії “За Україну!” В’ячеслава Кириленка. Оскільки місцевий осередок “ЗУ” зареєстровано менше ніж за рік до виборів, йти на вибори вона не може. Проблему Заставний вирішив просто – він … відмовився від балотування в мери Тернополя.

Особливу інтригу представляють подальші дії львівського мера Андрія Садового. Досить популярний у місті, він ще не прийняв рішення, на яку з партій спиратися. Принаймні, висуванцем від ПР він явно не буде – відкрита підтримка з боку партії влади в столиці Галичини смерті подібна. Поки до Садового з офіційною пропозицією звернулася партія “Єдність”, реанімована колишнім київським мером Олександром Омельченком. Втім, чіткої відповіді Садовий поки їй не дав.

До речі, ця партія, заснована Асоціацією міст України, може послужити і опорою для кількох мерів більш дрібних міст – адже там партійна підтримка означає менше, але обходити законодавчу заборону на самовисування все ж не можна.

На думку голови Комітету виборців України Олександра Черненка, мерам міст просто не залишили іншого вибору, крім пошуку партії для висунення. “Після ухвалення нової редакції закону про місцеві вибори у міських голів залишилося два шляхи: або шукати собі якусь нікому не відому партію, благо їх у нас вистачає, або висуватися від розкрученого бренду”, – говорить він. У той же час, за словами Черненка, швидше варто говорити про те, що мери використовують партії, в які вступають, ніж навпаки. “Місцеві вибори – це завжди боротьба місцевих еліт, і говорити про те, що вступивши до партії, зокрема Партію регіонів, мери будуть йти в їх фарватері, неправильно”, – упевнений експерт. А в тому, що найбільш привабливою для градоначальників партією є саме ПР, Черненко не сумнівається. “Зараз кон’юнктура складається таким чином, що з” регіоналами “сваритися не вигідно. Висуватися ж від їх імені мери будуть там, де це принесе їм надбавку в рейтингу, де “регіонали” найбільш популярні. А на заході і в центрі країни окремі мери можуть просто піти на негласні домовленості з “Регіонами”, – прогнозує Черненко. Таким чином, лави партій, особливо партії влади, будуть поповнюватися й у недалекому майбутньому. Адже на прийняття рішення у мерів ще є цілий місяць – саме стільки залишилося до початку виборчої кампанії .

Главред