Юні закарпатці виховуються телевізором, інтернетом та вулицею…
Деня в дитсадку – авторитет. Він постійно про щось захоплено розповідає. Донедавна улюбленою була тема вампірів: як-тільки він заходив у садочок, одразу починав розповідати черговий фільм жахів. Схоже, вдома дитина нічим іншим, ніж переглядом таких кінострічок, не займалась. Останнім часом тематика ознайомлення з навколишнім світом у Дениса помінялась.
Увагу Марії Іванівни, виховательки одного з ужгородських дитсадків, привернуло слово «адреналін». Погодьтеся, досить дивно і незвично воно звучало з уст п’ятирічної дитини. Дені, із захопленням переказуючи щось своєму другові Дімі, повторював його постійно. «Дениску, про що це ти розповідаєш?» – запитала вихователька. «Та про голих тьоть», – ще більше приголомшив Марію Іванівну хлопчина. «Про що, про що?» – не повірила вона своїм вухам. «Та про голих тьоть. Ви знаєте, який то адреналін?..» – чим врешті й добив бідну Марію Іванівну. Виявляється, хлопчина тепер уже дивиться тільки дорослі телеканали. «А батьки про це знають?» – з останньою надією в голосі запитала Марія Іванівна. «А їм ніколи. У них свій телевізор, а в мене – свій», – терпляче пояснив п’ятирічний любитель «полунички» й адреналіну…
Звичайно, з цієї історії можна було б і посміятись, якби згаданий випадок не був яскравим прикладом виховання дітей у багатьох сучасних сім’ях. Батьки займаються собою, бізнесом і т. ін., їм ніколи, нянькою для їх чада є телевізор – головне, аби сиділо тихо. Благо, мультики тепер транслюють цілодобово. Але, як бачимо, не тільки батьки нині «продвинуті», а й їхні діти вміють користуватися пультом від телевізора. І тут варто повести мову про вплив сучасного світу на формування особистості людини.
Хочемо того чи ні, але ми живемо в техногенному світі, в якому нас чи не з пелюшок оточує, атакує інформація. Орієнтуючись на позасвідому сферу особистості, приховані інстинкти, різнопланова інформація, фільми і реклама чинять тиск на психіку людини. І під їх вплив потрапляють, насамперед, діти та молоді люди. Українське суспільство не було готове до такої стрімкої навали гірших зразків західної моралі, яка, зокрема, не є стилем життя більшої частини тих же американців. Але злоякісна насінина потрапила у благодатний ґрунт і швидко почала давати гіркі плоди.
Проблема взаємовідносин поколінь завжди була, є і буде. Але в сучасному світі вона набула особливих рис. Сьогодні в містах багатьох дітей і підлітків виховує вулиця, телевізор й Інтернет. Виникло навіть поняття юнацької субкультури, яка має декілька постійних компонентів – специфічний набір цінностей і норм поведінки, смак, одяг і зовнішній вигляд, і молоді люди легко підхоплюють ці стереотипи. Згадайте, ще зовсім недавно хлопчаки були «сашами бєлими» і «космосами», сьогодні помінялись «клички», а герої ті ж – круті хлопці, які всього домагаються силою. Молодь прагне того красивого життя, яке показують з екранів. Таке ставлення до оточуючих, а також розбіжність ідеалів і буденності нерідко призводять до серйозних наслідків – незрозумілої агресії, наркоманії, алкоголізму, психічних розладів. Ось і маємо потім трагедії, від яких застигає кров у жилах і які ніколи не траплялися в нашому спокійному Закарпатті.
Дитяча психіка з раннього дитинства звикає до насильства, до агресії. Кілька разів пробувала вникнути в суть сучасних мультиків, але моїй свідомості, вихованій на добрих радянських анімаційних фільмах, це не під силу. І при цьому задавала сама собі, на жаль, риторичні запитання: на кого вони розраховані, що доброго можуть навчити дитину ці страшні монстри? Де, і це найголовніше, державний контроль за тим, що показують з екранів?
Не підлягає сумніву, що такий вплив засобів масової інформації на людей, особливо молоде покоління, на їх моральні цінності, етичні й поведінкові норми руйнує структуру суспільних цінностей, які закладались нашими дідами-прадідами, і призводить до деградації суспільства. Приклади маємо на кожному кроці.
Свого часу на наші заангажовані радянською цензурою голови впала демократія і свобода слова. Так звана свобода слова, бо те, як вона зараз проявляється, як на мене, далека від суті цього поняття. Швидше, це вседозволеність слова і безвідповідальність тих, кому це слово надається. А держава? А держава наша, як завжди, зайнята більш важливими справами. Хоча б тим, чи перекладати українською ті ж фільми для дорослих, які крутять по всіх каналах із ранку до вечора.
Ставлячи крапку в кінці цього речення, спіймала себе на думці: чи не занадто песимістичну картину змалювала? Хотілось би, щоб це було не так. Але вчора донька прийшла з двору і розповіла про ще одного маленького телевізійного вихованця. Вона запитала п’ятирічного сусідського сина, ким хоче бути, як виросте. «Кілером!» – не задумуючись, відповів Андрійко. Як-то кажуть, без коментарів…
Наталя МИГАЛИНА, “Старий Замок “Паланок”