Із щоденника Сергія ФЕДАКИ… ВИБОРИ

[Total: 0    Average: 0/5]

Базарні ціни підстрибують щотижня. Причому не комплексують, а зразу відсотків на 5-10. У супермаркетах це менш помітно, бо там безліч залежалого товару, в тому числі простроченого. Але тенденція і там така же. Торгівля ледве животіє. І чим вона в’яліша, тим гучніше волає рекламний екран на ужгородській площі Театральній. Яка з нього користь? Повз те репетування хочеться пробігти якомога швидше, міцно затуливши вуха. Реклама ж бо штука делікатна, спрацьовує лиш тоді, коли вона вкрадлива, підспудна, зовні ненав’язлива, коли вона прослизає у підсвідомість, заколисує і навіває солодкі мрії. А не отак – з ножем до горла. Як казали декабристи, у нас навіть повісити по-людськи не вміють. Ми обов’язково зриваємось, але знов вперто ліземо на шибеницю. Від одних виборів до інших. Бо ж усі  передвиборні обіцянки у нас виконуються із точністю до навпаки. Покращення життя уже сьогодні таки настало.

Чиста кишеня – чиста совість. Жити стало навіть веселіше. Адже коли вже немає на що надіятися, лишається тільки реготати. Реготати з нових обіцянок, які лунають нині в контексті місцевих виборів. Нині обіцяють перетворити Закарпаття в цілому і кожний населений пункт зокрема на суцільний рай. Вірю! І ходитимемо ми у тім раю голі і босі, як Адам і Єва. І харчуватимемось самим плодами пізнання добра і зла. Інших плодів вже не буде.

І співатимемо акафісти мудрій владі і славним депутатам. А вони зализуватимуть рани,  завдані одне одному у показових спарингах. І працюватимуть як раби на галерах. Тобто гребтимуть, гребтимуть, гребтимуть. Та все під себе, коханих.  Відчуження влади від виборців сягає критичної межі. Ніхто нікому не вірить. Цинізм зашкалює. Слово “реформа” стало вже найбруднішою лайкою, неприйнятною у пристойному товаристві. Усі вже мріють тільки про те, щоб і собі украсти і втекти. Кудись світ за очі, де немає ні цих виборів, ні цих реформ, ні цього державотворення.

Так вже вчинили мільйони співгромадян. Ще мільйони на низькому старті. Решта все ще продовжує тасувати депутатів, наче звірів у байці “Квартет”. Таких абсурдних виборів Україна ще не знала. Ситі хочуть лишитися на своїх галерах, а голодні – випхати їх, аби почати гребти самим.  якихось переконливих аргументів на свою користь вони нам не наводять. Все це нагадує або художню самодіяльність у божевільні, або ж дитячий  футбольний турнір “Шкіряний м’яч” (були колись такі). Там перемагала зовсім не найсильніша команда – частіше просто найбільш везуча.

Президент спостерігає за цим безладом зі свого Олімпу. Переможці в результаті азартної бійки будуть знесилені і муситимуть коритися виконавчій владі. То ж ні про яке місцеве самоврядування не може бути й мови. А так в цілому життя триває. Футбол доволі азартний. Коли бракує хліба, слід навчитися жити бодай емоціями. Емоції всуціль негативні. Нещодавно ужгородцям підкинули ще одну. Нарешті! Сталося! Звершилося! Вперше за багато-багато років! Та що там років – віків! Уперше стало зрозуміло, хто винен в усіх бідах і трагедіях ужгородців.

За розбиті дороги і засмічені вулиці, за відсутність теплої води і присутність бродячих псів. За зростанні цін. За літню спеку і зимові морози. За тупість дурнів і кривляння блазнів. Тепер ми точно знаємо: в усьому винен він! Жінки ненавидять його за жирові відкладення на своїх стегнах. За те, що той сволота ніяк не одружується. А хлопи – за фальшовану горілку у наших крамницях, за ранковий перегар. За наші ресторани, в які вже можна зайти, але їсти-пити у них ще небажано. Виявляється,  винен він. Фарбований ведмідь перед мерією.

А потім ще на площі Петефі. А потім ще десь. Він, він, тварюка, довів усіх нас до ручки. Так в Ужгороді ще не ненавиділи нікого. Шириться народний рух “А ти вже сказав своє фе ведмедеві?!” Деградуємо. Колись отак дружно засуджували клятих письменників, джазменів і стиляг. Зараз же всього-на-всього ведмедя. А з нього що візьмеш? Ні до могили не доведеш, як Олеся Уляненка, ні з країни не вишлеш. Можна, правда, на кульках  відправити  у небо, як його родича після Московської олімпіади. Місто Глупов над Ужем балдіє. Уперше з’явилося, проти кого дружити.

Був колись такий плакат – “Пионер! Ты за всё в ответе!” Зараз таким піонером став ведмідь. Стоїть собі, шкіриться, марга невишколована. І ми сублімуємо у зв’язку з ним усі свої негаразди. Таке життя

Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”

nedilya.at.ua

Comments are closed.