Ігумен Феофан — керівник делегації православного духовенства Карпатського краю до Сталіна — повертається із небуття

Безглузда смерть закреслила всі амбітні плани ігумена Феофана (Сабова), а православні вірники втратили видатного, авторитетного пастиря, який, безперечно, повинен був стати на довгі роки їх духовним лідером.

Народився він 27 вересня 1905 р. в с. Іза (Хустщина) в сім’ї Георгія Сабова й Ганни Пристаї. Родина дуже віруюча, не раз переслідувалася за православну віру. Уже в дитинстві їх нащадок вирішив повністю присвятити себе служінню Всевишньому. Тому невипадково 24 травня 1923 р. він стає послушником у Миколаївському чоловічому монастирі в рідному селі. Наш земляк здобуває ґрунтовну релігійну освіту в монастирській школі в Раковіце (Сербія), а 30 березня 1925 р. архімандритом Платоном пострижений в малу схиму з іменем Феофан. 8 січня 1926 р. єпископ Досифій висвячує його в сан ієродиякона і він повертається додому. Але тяга до навчання спрямовує його в духовну семінарію, яку з успіхом закінчує в сербському місті Бітові. Відтак службу Божу проводить в селах Іза, Липча, Чоповиця, Тошнадь (Затишне). На початку 1941 р. у зв’язку з від’їздом єпископа Володимира (Раїча) призначений адміністратором Мукачівської єпархії. Це був дуже складний час в житті краян взагалі й православної церкви зокрема. 15 квітня 1941 р. регент Хорті призначає білоемігранта Михайла Попова адміністратором греко-східних угорських і греко-східних русинських церковних частин, сподіваючись, що він буде проводити його політику. Ігумен Феофан (Сабов) зібрав священиків, і вони разом виступили проти цього призначення. На цей захід з’явився і М. Попов у супроводі регентського комісара Г. Козьми та начальника Другого відділу Міністерства культів Ш. Ессенського. Там регентський ставленик оголосив присутнім, що має наказ про своє призначення, підписаний Хорті, відтак запропонував усім розійтися. Друга світова війна внесла і тут свої корективи: 5 лютого 1944 р. новим адміністратором призначено ігумена Феофана (Сабова). У документах його посада значиться як єпископський заступник-адміністратор православної Мукачівсько-Пряшівської єпархії. Завдяки великому авторитету та ерудиції Феофана Сабова призначають у 1944 р. керівником делегації православного духовенства краю до Сталіна з проханням включення Закарпаття до складу СРСР на правах автономії та приєднання до Московського Патріархату. У 1944-1945 р. р. він був головним претендентом на посаду єпископа, але 15 червня 1946 р. його з братом о. Петром убили радянські солдати в с. Тошнадь. Поховання відбулося 18 червня на кладовищі Липчанського монастиря.
Існують дві версії щодо вбивства ігумена Феофана. Дехто говорить про сплановану акцію НКДБ, інші твердять, що це був звичайний злочин п’яних військових. Будемо схилятися до другої версії, яку підтверджує публікація в газеті „Закарпатська Україна” від 26 липня 1946 р. У статті „ Із залу суду. Вбивць до розстрілу” наголошується: „Військовий трибунал Н-ської частини в складі головуючого гвардії підполковника юстиції тов. Гончарова, членів трибуналу молодшого лейтенанта тов. Кривошеїна, рядового тов. Чистого, при секретарі гвардії молодшому лейтенантові тов. Максимові, розглянув у відкритому судовому засіданні в присутності 2,5 тис. селян справу про вбивство братів Сабових, мешканців с. Тошнадь Берегівського району. Перед трибуналом стали звинувачені: Г. В. Пушкар, В. П. Ванюшкін, А. С. Коровін, П. Ю. Сергеєв, М. М Дергач. Вони зробили злодійський вчинок – убивство з метою пограбування братів Сабових Феофана і Петра. Безпосередніми вбивцями були Пушкар і Ванюшків. Розглянувши справу, військовий трибунал засудив до розстрілу Г. Пушкаря і В. Ванюшкіна. Інші підсудні, як безпосередні підсобники злочину, засуджені до різних строків тюремного ув’язнення від 8 до 10 років. Селяни, які були присутніми на процесі, гарячими схваленнями зустріли вирок військового трибуналу”. На мій погляд, звучить дуже переконливо: це була звичайна п’яна „битовуха”, яка закінчилася так трагічно.
З різних джерел довідався, що мати загиблих продавала вино і того фатального дня двічі реалізувала кілька літрів напою солдатам, військова частина яких знаходилася неподалік від Тошнаду. А коли в пізній час вони втретє навідалися до неї й отримали відмову, то почали в п’яному угарі стріляти з автоматів по вікнах. Кілька випущених куль смертельно поранили ігумена Феофана та о. Петра, які вже лягли відпочивати, адже зранку їх чекали невідкладні справи. Так безглуздо вірники втратили одну із наяскравіших постатей Мукачівської православної єпархії – ігумена Феофана Сабова.
До слова, згідно зі звітом уповноваженого ради з справ православної церкви при Раді Міністрів СРСР в Закарпатській області П. Лінтура на території області, станом на 7 лютого 1946 р., діяло 7 монастирів і 11 скитів. Загальна кількість православних вірників складала 142 тис.осіб. Із кінця 1944 до 1955 р. за антирадянську пропаганду і агітацію засуджено 13 православних священиків і монахів. Зокрема, 1 вересня 1948 р. в с. Свобода Берегівського району був заарештований православний священик Г. Бедзір, батько відомого закарпатського живописця – філософа П. Бедзіра. Уродженець Тячівського округу Г. Бедзір проживав у цьому прикордонному селі з 1936 р. і новою угорською владою був призначений уповноваженим сільського комітету. Під час обшуку в нього виявили бінокль, фотоапарат, друкарську машинку та декілька книг. Г. Бедзіра звинувачували в тому, що він проводив серед селян агітацію, спрямовану проти колгоспного строю та радянської влади. 16 листопада 1948 р. йому винесено вирок – 10 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення прав. І лише 4 квітня 1955 р. Верховний суд УРСР змінив міру покарання з 10 до 6 років і 7 місяців позбавлення волі, тож оскільки цей термін уже минув, з-під варти Г. Бедзіра звільняють. А реабілітований він лише 11 березня 1992 р. Усе це свідчить про те, що репресивний маховик діяв і проти православних священиків.

Міська газета “Берегово”