“Mister International 2010” Петро Мацак з Ужгорода розповів, як дістався йому цей престижний титул
У суботу гостем прес-центру «Закарпаття» став Петро Мацак – 18-річний ужгородець, нещодавній переможець всеукраїнського відбору конкурсу Містер України Інтернешнл 2010, котрий щойно повернувся з Індонезії.
В Індонезії Петро брав участь у міжнародному конкурсі і здобув титул Mister Model International 2010..
Розмова в прес-центрі “Закарпаття” вийшла за рамки звичного формату, трансформувавшись, у кінцевому підсумку, із планованого прес-релізу в ексклюзивне інтерв’ю з Петром та його продюсером Владиславом Лакатошем, головою правління Творчого центру “Стар Тайм”. Йшлося про участь у конкурсі та цікаві моменти, з ним пов’язані.
– Владиславе, розкажи, будь ласка, де і як ти “знайшов” Петра?..
– Кар’єра Петра розпочалася з 2008 року, на конкурсі “Містер Ужгорода”, де він здобув титул “Містер Фото” та “Містер Faberlic”. Петро має усі дані для модельної роботи: спортсмен, з дитинства ходив на бальні танці. Я вичепив його зі школи і перший час хлопець проходив “обкатку” на міських конкурсах. Після школи поїхав навчатися до Києва і вже взяв участь у більш серйозних конкурсах, зокрема представляв Закарпаття на конкурсі “Містер Західна Україна” (там Петро отримав титул “Містер Привабливість”).
Потім був відбір учасників на конкурс “Містер Україна”. Це рейтинговий конкурс, має ліцензію “Mister International”. Загалом конкурс краси передбачає відбір учасників та шоу-програму, тобто концертну частину для глядачів. Але цього разу відбір на “Містера України” пройшов без концертної частини, з метою економії коштів. На відборі переміг Петро і поїхав представляти Україну на “Mister International”, який тривав з 8 по 20 листопада. Цей конкурс “Mister International” організовує Сингапур і він є третім за рейтингом конкурсом чоловічої краси у світі.
– Петре, як враження від конкурсу і того, що йому передувало?
– Підготовка до конкурсу і сам конкурс тривали лише останні 2 дні. Перші 12 днів ми відпочивали: їздили на Балі, брали участь в доброчинних заходах, знімали рекламні ролики, проводили фотосесії. Ми постійно були перед камерами. Вражень дуже багато. Був навіть обід поряд з левами – вони були зовсім поруч, за склом. І хоча Індонезія не входить до переліку світових лідерів, та все ж у великих містах, у Джакарті зокрема, дуже гарно! Люди дуже привітні, кухня смачна. Морепродукти я дуже люблю, тому для мене харчування там було суцільним святом. Смачні дуже екзотичні фрукти, були такі, які я вперше в житті спробував.
Загалом, розповідати можна про конкурс дуже багато. Кожен день був настільки насичений, наповнений різними несподіванками. Так званий “вільний час” був заповнений і продуманий до хвилини. Ми навіть втомлювалися від такого відпочинку. А вже безпосередньо перед конкурсом багато хто сильно хвилювався.
– То ти більше відпочив, чи напружився?
– Однозначно, що відпочив. Я одразу дав собі таку установку – не нервувати. Був впевнений у собі…
– Скільки було учасників?
– Учасників приїхало 42, попри те, що було заявлено 60. Я був наймолодшим конкурсантом. Ще було троє 19-річних хлопців, а найстаршим конкурсантом був 29-річний індус.
– А як ви там спілкувалися – між собою, з організаторами?
– За час свого перебування в Індонезії, на конкурсі я дуже підтягнув свою англійську. Найбільше я спілкувався з корейцем, який до речі, зовсім англійської не знав, з російськомовними хлопцями з Казахстану, Азербайджану.
– На самому конкурсі, як ми бачили на фото, ти був одягнутий якось незвичайно…
– На конкурсі, який проходив у столиці – Джакарті, першим був вихід у національних костюмах. У мене був червоний костюм від Івана Поповича. Цікавий дуже був національний костюм у хлопця з Індонезії, він був визнаний найкращим, а сам індонезієць потрапив у трійку переможців.
Шоу-програма була вражаюча. Саме шоу містило 4 виходи, у перервах були виступи індонезійських співаків. Глядачів було тисячі дві.
– А хто переміг?..
– Англієць Райан Террі. Він отримав 5 тисяч євро грошової винагороди, орендований на цілий рік номер у 5-зірковому готелі в Сингапурі та повністю безкоштовні всі авіаперельоти протягом року. Другим став бразилець, третім – індонезієць, четвертим – іспанець, п’ятим – грек.
Мені ж сказали, щоб я не хвилювався, я ще дуже молодий, але й дуже перспективний, і, мовляв, моя перемога ще попереду. Але одразу поступило кілька пропозицій про співпрацю з боку індонезійських модельних агенств.
– Що для було найважче?
– Особисто для мене найважчим було весь час посміхатися. Не те, щоб не було настрою, просто не люблю штучності у посмішці.
– Владе, для цього конкурсу існують якісь критерії зовнішності, фігури? Хлопці на фото – зовсім різні…
– Цікаво, що контракт з агентством, що організовувало конкурс, становив 20 сторінок, але конкретних вимог щодо зовнішності конкурсантів там чітко сформульовано не було.
Я консультувався з дизайнерами, людьми, які підбирають, формують для таких конкурсів обличчя та зовнішність конкурсантів, і вони сказали, що на їхній погляд переможцем цьогорічного “Mister International” мають шанси стати троє учасників: намібієць – відома у Китаї модель, ліванець та ще один конкурсант, не пригадую зараз точно, хто саме. Але жоден з них не потрапив до трійки переможців. Тобто, цьогорічні переможці були зовсім “неканонічної” зовнішності. Англієць – низький та м’язистий. Бразилець зовсім іншого типажу.
– Петре, у тебе, в твоєму житті після участі в цьому конкурсі щось змінилося?
– Зараз я почуваюся значно впевненіше, відчуваю, що все залежить від мене самого. З’явився стимул до самореалізації. Навчаюся в Київському університеті культури і мистецтв у Поплавського. Стою на порозі вибору сфери діяльності: чи це буде фото, чи кіно, чи модельний бізнес, чи реклама. Зрештою, на модельну діяльність я в житті не ставлю основної ставки, досі це було взагалі швидше як хобі.
– А твій, Владе, погляд на перспективи Петра?..
– Я бачу майбутнє Петра швидше в сфері фотомодельного бізнесу та кіно. Зрештою, лише ці дві сфери в нас більш-менш нормально розвинені. Смішно, але в Україні модельні агенства не мають контрактів з моделями. Тому що вони в нас недійсні. От і виходить, що одна модель може в нас бути в п’ятьох агенствах. На міжнародному рівні ситуація, звісно, цілком інша. У нас ця індустрія практично не розвинена. До прикладу, якби якийсь вітчизняний бренд захотів би, щоб Петро представляв їхню продукцію, то вони б постаралися домовитися з ним про співпрацю з якомога нижчими гонорарами.
У Європі чоловічий модельний бізнес розвинений менше, більш популярні моделі-жінки.
Цікаво, що останнім часом наші моделі почали здобувати почесні призові місця. Тобто колишній постсоціалістичний бар’єр потрохи руйнується…
