Ольга Юшко, Ужгород: “Хочете – вірте, хочете – ні, але грати в шахи більше полюбляю з чоловіками”
Шахова богиня Каїсса не надто обдаровувала наш край жіночими шаховими талантами. Навіть за сприятливих для розвитку спорту радянських часів шахістки Закарпаття добивалися успіхів і перемагали лише у внутрішньообласних змаганнях, натомість їх виступи на всеукраїнській арені приносили одні розчарування.
І от, нарешті, новий, 2011 рік розпочався приємною для любителів давньої гри новиною. Конгрес ФІДЕ присвоїв 23-річній ужгородській шахістці Ользі Юшко високе спортивне звання “Майстер ФІДЕ”. Ольга наполегливо й невпинно йшла до цієї мети, 10 разів виборювала титул чемпіонки області, у складі збірної Ужгорода 5 разів ставала переможницею командних чемпіонатів Закарпаття, успішно виступала в сильних чоловічих турнірах. Хороших результатів досягала і в жіночих чемпіонатах України, але до майстерської вершини трішечки не вистачало. Та після вдалої гри ужгородки на останньому фіналі України спортивна мета нарешті була досягнута. У шахових колах ця симпатична і струнка дівчина відома добре, а от любителям спорту та й усім нашим краянам, гадаю, буде цікаво поближче познайомитися з новоспеченою майстром ФІДЕ. Тому ми й запросили її до відвертої розмови…
– Олю! Щиро вітаю тебе з підкоренням серйозної шахової вершини! Розкажи, як ти прийшла в шахи?
– Дякую за привітання. Моя зустріч із шахами відбулася у звичний спосіб. У дитинстві була досить допитливою і любила спостерігати за шаховими баталіями між батьком та дідусем. Бабуся помітила цю іскорку зацікавленості в очах і відвела мене, семирічну, в шаховий гурток у спорткомплексі “Юність”. Оволодіти азами давньої гри допоміг мій перший тренер Василь Прокопишин. Коли через п’ять років у чемпіонаті області серед жінок я несподівано для всіх стала чемпіонкою (у 12 років! – авт.), то зі мною почав займатися міжнародний майстер Володимир Охотник. Він готував мене до виступу в чемпіонатах України, міжнародних турнірах в Угорщині тощо. По-дібних занять, на жаль, було небагато, але вони були надзвичайно цікаві й насичені. Власне тоді я зрозуміла, наскільки шахи багатогранні та невичерпні й як ще мало я їх знаю.
У 2009 році я закінчила економічний факультет УжНУ. Тепер працюю бухгалтером у ТОВ “Епіцентр К”. Але шахову кар’єру продовжую і намагаюсь грати в усіх престижних турнірах як у Закарпатті, так і за його межами.
– Як начальство дивиться на твої часті поїздки на змагання? “Пресує” чи відноситься лояльно?
– Уцьому плані мені пощастило. В.о. директора Юрій Федорович Тасій і начальник відділу Сніжана Михайлівна Греньо-Курдань із розумінням ставляться до мого захоплення й у всіх питаннях ідуть назустріч. Щиро їм за це вдячна!
– Знаю, в твоїй родині знайомство з шахами відбулося в дещо дивний спосіб. Зазвичай батьки вчать грати своїх дітей…
– Дійсно, у нас із мамою вийшло трохи навпаки. Вона мала поняття про шахи, але інтересу до них не виявляла. І лише коли я почала грати в серйозних турнірах, так би мовити, за компанію стала грати й вона. Ось уже протягом кількох років мама успішно виступає за команду медиків в обласній міжгалузевій спартакіаді профспілок.
– На минулорічному чемпіонаті області (серед чоловіків!) ти блискуче виступила і посіла високе четверте-п’яте місця. Як взагалі тобі грається в чоловічих турнірах, і чим вони відрізняються від жіночих?
– Хочете вірте, хочете – ні, але більше подобається грати з чоловіками. Чоловічі шахи – більш жорсткі, але водночас і більш логічні та прогнозовані. А від жінок ніколи не знаєш, чого очікувати, іншими словами, вони грають трохи “нестандартно”.
– Чи стикалась ти під час гри з випадками некоректної поведінки чоловіків?
– Ну, до образ, на щастя, не доходило. Хоча було кілька ситуацій, коли знервовані програшем представники сильної статі вистрибували з-за столу, як коники, навіть не розклавши на шахівниці фігури і не поздоровивши мене з перемогою, подавши руку, як, до речі, цього вимагають правила.
– Поразки і невдачі – неодмінний супутник будь-якого спортсмена, звісно, й шахіста. Одні після фіаско збирають волю в кулак і наступну партію грають удвічі сильніше, інші впадають у відчай і починають плисти за течією. Чи вдається тобі тримати удар? У жіночому спорті, гадаю, це особлива проблема…
– У дитячі роки певний “комплекс” у цьому плані у мене був, кожну поразку сприймала хворобливо, доходило й до сліз. У 14-15 років, завдяки старанням мами й бабусі, навчилася контролювати свої емоції. Шахи – гра, в якій один перемагає, а інший програє. Тому поразки сприймаю філософськи. Сьогодні не пощастило – пощастить завтра. Фортуна не може посміхатися всім одночасно.
– Олю! У шахах є такий цікавий термін, як “ходяче очко” або “клієнт”. Мається на увазі, що два шахісти грають приблизно в однакову силу, але рахунок особистих зустрічей між ними для однієї зі сторін просто катастрофічний. Не для самореклами, а для прикладу наведу факт зі своєї шахової кар’єри. Багато років граю в клубному чемпіонаті Словаччини за клуб з міста Капушани, часто зустрічаюся з сильним майстром ФІДЕ з міста Кошіце. Дивно, але в мене з ним позитивний рахунок –7:1, хоча об’єктивно він не слабкіший від мене. Чи є в тебе суперники, яким ти часто програєш, і навпаки –хто твої “клієнти”?
– Гадаю, у будь-якого шахіста час від часу з’являються такі суперники, з якими під час гри все ніби “валиться з рук” – голова “не варить”, психологічний дискомфорт, грубі помилки. В юнацькі роки я постійно програвала Анатолію Нємцу, Антону Озимку, в останні роки – Володимиру Рижонкову. Зате в моїх “клієнтах” кілька років поспіль ходить триразовий чемпіон області Василь Гуйван. Чи то через симпатії до мене, чи через надмірну шляхетність, але Василь має зі мною дуже поганий результат.
– Хто твій кумир у шахах?
– Шаховим еталоном для мене є угорська гросмейстер Юдіт Полгар – найсильніша шахістка всіх часів, яка ще недавно входила в десятку провідних шахістів світу (разом із чоловіками!). Беру з неї приклад, тому й віддаю перевагу участі в чоловічих турнірах.
– Кого вважаєш найсильнішим шахістом усіх часів і народів?
– Однозначно – Гаррі Каспарова. Ван – найталановитіший спортсмен з унікальною пам’яттю і надзвичайно широким творчим арсеналом. Таку величезну кількість глибоких, змістовних і красивих партій протягом своєї спортивної кар’єри не зіграв жоден чемпіон минулого й сучасності. Крім того, він був 13-м чемпіоном світу, народився 13 квітня; а це моє улюблене число, оскільки й я народилася 13-го, тільки жовтня.
– Якщо мова зайшла про “страхітливого Гаррі” (як його називають суперники), то чи виграла би ти в нього, маючи зайву легку фігуру?
– Це серйозна перевага. Не хочу виглядати самовпевненою, але, попри легендарність Гаррі, думаю, з такою форою він би від мене не втік. Я теж дещо розумію в цій грі…
– Чимало чоловіків-шахістів скептично ставляться до жіночих шахів. Наприклад, Роберт Фішер взагалі казав, що жінкам нема чого робити за шахівницею і що він дасть чемпіонці світу фігуру фори і легко виграє. А естонський гросмейстер Пауль Керес якось жартома зауважив, що жінки ніколи не будуть грати сильно в шахи, оскільки не можуть мовчати протягом 5-6 годин. Що скажеш, Олю? Будеш заперечувати чи погодишся?
– Істина, мені здається, десь посередині. Жінкам дійсно важко на рівних конкурувати в цій “галузі” з чоловіками. Просто шахісток у десятки разів менше. Крім того, значною мірою впливають і фізіологічні фактори, які унеможливлюють стабільно сильну гру протягом тривалого часу. Нарешті, жінки все-таки більше орієнтовані на сім’ю.
– Як гадаєш, чи не наближаються шахи до своєї вичерпності, іншими словами, до “нічийної смерті”?
– Геніальність цієї гри полягає в безлічі варіантів і комбінацій. Тому для провідних шахістів, орієнтованих на творчість, шахи завжди залишаться “непізнаним об’єктом”. До речі, ті, хто втратив інтерес до класичних шахів, може ви-пробувати свої сили в турнірах з ”фішерівських шахів”. “Родзинка” їх у тому, що розташування фігур на дошці відбувається хаотично, отже дебютна підготовка просто втрачає сенс. У січні цього року в Мукачеві я зіграла в подібному турнірі і посіла друге місце. Цікава штука!
– Існує відомий вислів, що шахи – це поєднання науки, спорту і мистецтва. Який з цих трьох компонентів для тебе є домінуючим?
– Хочу доповнити цей вислів словами видатного українського гросмейстера Василя Іванчука: “Шахи – не лише спорт, наука і мистецтво; це свого роду модель життя, спосіб мислення, сприйняття світу, який у шахістів суттєво відрізняється від людей інших професій. Без жодного з цих аспектів давня гра не може існувати повноцінно”. Я підтримую цю думку. Що ж до преференцій, то домінуючою ознакою вважаю мистецтво. Звичайно, перемога – це дуже важливо, але коли ця перемога здобута за допомогою красивою комбінації та ще й над сильним і небезпечним суперником – от тоді й відчуваєш максимальну “райську насолоду”!
– Олю! Питання особистого характеру. Ти щойно зауважила, що жінкам важко грати на повну міць, бо вони, так би мовити, зорієнтовані на сім’ю. Ти – молода, відома, симпатична дівчина. Якщо не секрет, чи очікуються якісь переміни на сімейному “фронті”?
– Секретів немає. Ця тема на першому місці поки що в мене не стоїть…
– І останнє запитання. Що далі? Які спортивні вершини плануєш підкоряти?
– Виконання норми міжнародного майстра вважаю цілком реальною метою. На турнірах в Угорщині я вже виграла півдесятка партій у міжнародних майстрів-чоловіків. Є в активі і три нічиї з жінками-гросмейстерами, членами збірної України – Наталею Здебською, Анастасією Карлович та Ганною Ушеніною. До речі, маю пропозицію щодо участі в турнірі з нормою міжнародного майстра в м.Родатичі Львівської області. Намагатимусь зіграти там якнайкраще. Ну, а про норму гросмейстера говорити ще зарано… Поживемо – побачимо!
– Спасибі, Олю, за цікаву бесіду. Як багаторічний шаховий організатор і твій колега-шахіст щиро зичу тобі підкорення найвищих спортивних вершин, успіхів у особистому житті і щоб наша давня і мудра гра сповнювала тебе тільки приємними емоціями!
– Дякую, буду старатися!
Бесідував Аркадій ВОРОВИЧ, кандидат в майстри спорту, “Спорт-тайм”