“Вважаю, що гарний настрій — неписаний обов’язок кожного лiкаря” — Єлизавета Бiров, Мукачево

Отже, перше запитання:

ДIТИ ПРОСЯТЬ ЛАСКИ

– Зiзнайтеся, який робочий настрiй у головного лiкаря? I ще: як Вам – скромнiй, тихесенькiй i нiжнiй жiночцi без гучних учених ” регалiй” вдається вправно керувати таким лiкарським чоловiчим сузiр’ям, як В.Дячук, В.Стець, Ю.Дем’ян, Є.Жупан?..

– Почну з другої частини запитання. Я чверть вiку працюю у цьому лiкувальному закладi. Тут – перше моє робоче мiсце, сподiваюся працювати тут аж до виходу на пенсiйний вiдпочинок. Дай, Боже! Починала звичайним рядовим педiатром, потiм десять рокiв була кардiологом. А останнi сiм рокiв я – головний лiкар. Усi медпрацiвники, якi зi мною трудяться, знають мене зусiбiч. Тому проблем з керуванням не маю. У колег вiдсутнi нездоровi амбiцiї, мовляв, ще недавно була моєї колегинею, а сьогоднi– головлiкар. Медколектив у нас дуже хороший.

А щодо запитання про мiй “робочий настрiй”? – Я завжди приходжу на працю у гарному, оптимiстичному настрої. Вважаю, що це навiть частина обов’язку кожного лiкаря, медсестри, будь-якого працiвника медзакладу –бути в доброзичливому, оптимiстичному настрої. Зважте, як лiкар з похмурим обличчям лiкуватиме чутливий дитячий органiзм? Це несумiсно. Лiкар зобов’язаний на роботi випромiнювати ауру доброго настрою. Це головна передумова до успiху. Я бажаю усiм лiкарям ласкавої посмiшки i сердечностi. Цього дуже хоче i наш вимогливий маленький пацiєнт. Надати йому цю неписану послугу – наш святий обов’язок.

– Найбiльше горе у сiм’ї, це коли хворiє дитина. Вiддаючи її до вашого лiкарняного закладу я, як i всi батьки, хочу бути впевненим, що дитинi обов’язково допоможуть. Чи є для цього умови i надiя.

– Примiщення у нас просторi, охайнi i затишнi. Фiнансування на обласному рiвнi. Ми стовiдсотково забезпеченi необхiдними медикаментами. У палатах виконано євроремонти. Завжди є гаряча i холодна вода. Проблем з перебуванням дiточок у стацiонарi не маємо. Хворим надається квалiфiкована допомога. Понад 60 вiдсоткiв лікарiв мають вищу категорiю. Консультацiї надають 26 обласних позаштатних спецi-алiстiв. Ми є не лише лiкувально-профiлактичним закладом, а й надаємо консультативну допомогу по всiй областi. Наша обласна лiкарня є базовим навчальним закладом для iнтернiв i пiдготовки медсестер. Ми успiшно пройшли атестацiю. I за оснащенiстю, i по забезпеченню лiкарнi квалiфiко-ваними працiвниками значимося на хорошому рахунку в Українi. А коли є всi необхiднi лiкарськi засоби, а дiточок опiкують високо-квалiфiкованi фахiвцi, то кожна сiм’я можу бути впевнена, що в обласнiй дитячiй лiкарнi їх дитина отримає повний курс лiкування, тепло i турботу медпрацiникiв.

НА РIВНI СВIТОВОЇ ПРАКТИКИ

– Людей цiкавлять новинки в лiкувальнiй прак-тицi закладу: новi вiддi-лення, новi методи дiа-гностики… нове обладнання…

– Останнiм часом у нас сталося багато добрих змiн. Ми вiдкрили перше в областi вiддiлення недоношених новонароджених дiток. Це вимагало вiд нас неабиякої мобiлiзацiї колективних зусиль i додаткової фахової пiдготовки медпрацiвникiв. I цей iспит вони з честю витримали. Тепер приймаємо i виходжуємо новонароджених немовлят вагою в… 500 грамiв.

Для всiляких зручностей розширили вiддiлення реа-нiмацiї з чотирьох до двадцяти лiжок. I, уявiть собi, що кожного року свiт поповнюється ще 400-ма новими новонародженими життями. Це стiльки щорiчно лiкується малюкiв у цьому вiддiленнi i полишає його повноцiнним и i здоровими. За п’ять рокiв функцiонування цього життєдайного “iнкубатора” ми дали путiвку у життя двом тисячам недоношених немовлят!

Можу з гордiстю вiдзна-ч ити: ми добре оснащенi в дiагностичному планi. Торiк вiд обласного управлiння охорони здоров’я отримали новi сучаснi рентгеноапарати, УЗI. Маємо навiть комп’ютерний томограф. Придбали найновiтнiше обладнання для гастроентерологічного обстеження малюкiв. За його допомоги можемо обстежувати роботу кишкового тракту (уявiть собi!) новонароджених. Маємо надсучасну лапароскопiчну вiдеостiйку, яка дозволяє робити складнi операцiї у груднiй клiтцi без скальпеля. До нас приїздять за досвiдом виконання таких операцiй лiкарi з Угорщини. Ми спiвпрацюємо з ведучим дитячим хiрургом Угорщини Акошем Кiшом та доцентом Пейчського унi-верситету Атiллою Ващаном. Нашi спецiалiсти, у свою чергу, їздять переймати досвiд колег до них. До речi, з Пейчською унiверситетською клiнiкою ми пiдписали двi грандовi угоди. Маємо такi угоди на спiвпрацю з лiкарнею у Кiшвардi та обллiкарнею у Мiшкольцi. Вони до нас приїздять i кажуть, що нашi окремi вiддiлення кращi, нiж їхнi.

Пiдтримуємо дiловi зв’язки на рiвнi свiтових досягнень з американськими колегами. Нещодавно повернувся зi США наш провiдний спецiалiст Юрiй Юрiйович Дем’ян. Вiн привiз новi методики хiрургiчного втручання на свiтовому лiкарському рiвнi. Я також мала нагоду три роки тому вiдвiдати i переймати досвiд у клiнiцi свiтового рейтингу в американському мiстi Цинциннатi. Цей лiкувальний заклад знаменитий тим, що тут винайшли першу вакцину вiд полiомелiту. Така плiдна спiвпраця примушує бути завжди в пошуку нових технологiй у лiкувальній практицi на рiвнi свiтових досягнень.

ХИБНИЙ ВIРУС НЕДОВIРИ

– Яким бачите лiкаря у майбутньому? Що непокоїть серце i душу?

– Все залежить вiд поваги до лiкаря з боку держави. Такi мiзернi зарплати, як у нас, нiде у свiтi медики не отримують. Це, прямо скажемо, не спонукає, не стимулює до фахового самовдосконалення. Нашим медикам на це бракує часу. Вони змушенi перепрацьовувати. Наведу переконливий приклад. Розрахунково лiкар за три години роботи має прийняти 12 дiтей, а приймає практично в середньому 35 маленьких пацiєнтiв. Доплати за це не має. Працює на ентузiазмi, за покликом совiстi. А зарплата – 1500 гривень на мiсяць. По сусiдству – в угорських колег заробiтна плата у чотири-п’ять разiв бiльша. I працюють вони без перевантаження.

Далi. Кому тiльки не лiньки (радiо, телебачення, преса, сверблячi язики пiблiчних людей тощо) огульно звинувачують лiка-рiв у вимаганнях за наданi (здебiльшого хiрургiчнi) послуги. I така наклепницька iнформацiя швидко поширюється, як iнфекцiя вражає людський розум. I з яким настроєм, з якою довiрою пiсля почутого мама з хворою дитиною буде йти до лiкаря? Скажiть наразi, яка може йти мова про потребу “вiддя-читися” лiкаревi, коли той бiдняк з гiрського села, що привiв до нас занедужану дитину, сам не має копiйчини, аби втiшити дитя хоча б цукеркою. Про це нiяково навiть згадувати. А менi дуже шкода i моїх колег-лiкарiв, на яких безневинно наводять узагальнюючий наклеп. Я всiм гарантую, що нашi лiкарi в мiру своїх можливостей i знань роблять все можливе аби допомогти сiм’ї повернути в дiм дитячу посмiшку радостi. Без подарункiв i вiддячень.

Зрештою, чи помирають у нас дiти? Так, рiдко, але бувають такi випадки. На превеликий жаль.

Це, коли виявлена хвороба в дитини не сумiсна з життям. Я б сказала, що це скорiше за все трагiчна помилка природи, яку ми просто на сьогоднi не в силах виправити… А подивiться, як з усiх бокiв у таких випадках оскверняють лiкуючого лiкаря. Смерть у будь-якому вiцi – це велике, тяжке горе. Тим паче, коли мова йде про дитину. Як для батькiв, так, повiрте, i для лiкарiв це непоправна бiда: стреси i душевнi переживання. Але це неминуче. Та є батьки (i це не їх вина), якi не можуть сприйняти втрату дитини. I тодi з їх боку йдуть безапеляцiйнi звинувачення i агресiя на лiкаря. Як мати, я їм щиро спiвчуваю. Але я спiвчуваю i лiкарям за їх незаслуженi образи i приниження. Шкодую, що для таких випидкiв у нас ще не налагоджена вiдповiдна психологiчна служба, яка б могла допомагати батькам у подоланнi непоправного горя.

– З якими ще стикаєтеся проблемами?

– Не маємо змоги своєчасно оновлювати апаратуру. Нею ми нiбито й забезпеченi, але кожен другий рiк треба її мiняти. Тому, що вона або зношується, або морально застарiває. Маємо казуси з проведенням тендерних процедур. Закон каже, що протягом 60 днiв з часу прийняття акцепту не дозволено мiняти цiну на товар. А на практицi виходить… Двiчi ми оголошували тендер на придбання пального, а прийняти його не можемо, бо цiни змiнюються чи не щодня. Звичайно ж – у бiк їх зростання.

Та ж саме проблема – з медикаментами. Iз поданих 45 найменувань пройшло лише вiсiм. Це гальмує процес тендерування. А хворi ж цекати не взмозi…

– Ви – депутат облради. Це якось допомагає Вам в роботi?

– Скажу коротко: – Так! Коли йде розподiл коштiв, ти маєш якусь можливiсть лобiювати їх видiлення лiкарнi.

– Жiнкам-депутатам, напевно, важко вiдмовити?

– О,ще й як вiдмовляють! Фiнансову ковдру кожен прагне тягнути на себе. А нашого брата – медикiв в депутатському складi досить багато… Мої колеги з Мукачiвської i Хустської ЦРЛ… От кожен i намагається щось вивоювати для свого “газдiвства”. Але я не можу сказати, що депутати обходять нас. Кошти розподiляються бiльш-менш справедливо.

А МИ Б ПРОСИЛИ…

– А як ставиться до лiкарнi мiсцева влада Мукачева?

– З мерiєю ми живемо мирно. Правда, ми би хотiли мати вiд них бiльш вiдчутну допомогу. I ось чому. Мукачево отримує з облбюджету кошти i на дiточок. Але ми їх не бачимо, хоча маленькi пацiєнти з мiста лiкуються i проходять всi обстеження у нашiй обласнiй дитичiй лiкарнi. Ми ж зарплату лiкарям, якi обслуговують Мукачево виплачуємо з обласного бюджету. Далi. У нас-– 800 чоловiк працюючих сплачують податки у мiську скарбницю. Мукачiвських дiточок ми вакцiонуємо , забезпечуємо лiками i надаємо стацiонарнi послуги своїм коштом…

А завiтайте в нашу полiклiнiку. Тут – довжелезнi черги. Чому? Не зареєстровано посади лiкарiв, якi обслуговують мiсто. А нашi штати розрахованi на полiклiнiчне вiддiлення тiльки як консультативне, а ми виконуємо тут про-фiлактичнi огляди мукачiв-ських дiточок перед оформленням їх у дитсадок, у школу. Робимо такi огляди щокквартально, щорiчно i один раз у три роки. А зарплатних ставок у мiстi для цього не маємо. Хоча посади лiкарiв нам з мiського бюджету проплатили. Для обстеження наших же мукачiвських маленьких пацiєнтiв. Сподiваюся, що у мiськiй владi зважать врештi-решт на мою просьбу. Хоча не може не сказати – вони нам багато допомагають з ремонтом мiських лiкарняних фiлiалiв прийому дiльничних лiкарiв.

– А як з харчуванням?

– Чотириразове меню–для дiтей у стацiонарi. Продукти є, а нашi куховарки не погано готують страви. У нас мають змогу харчуватися i мами хворих дiтей. Правда, вони за це самi розраховуються. Хочу вiдзначити: на якiсть харчування нiхто не скаржиться.

– Що хочете побажати собi, дiточкам, лiкарям закладу, батькам?

– Дiткам – щоб завжди були веселi, радiснi i здоровi. Батькам – щоб бiльше народжували бажаних дiтей. Лiкарям – удачi i робочої винахiдливостi. Собi – також хочу наврочити мiцного здоров’я . Бо коли є здоров’я, все iнше людина собi напрацює.

– Орденiв, медалей, грамот?

– Я до цього ставлюся без особливого ентузiазму. Якщо вони є, то не погано, а немає, то й обiйдемося. Не в цьому, як кажуть, справжнє щастя.

– А втім, один орден маю. Правда, не український. Хочете, покажу.

ДОРОГОЮ – ДО НАЙПОТАЄМНIШОГО

Я дивлюся на вiдзнаку i водночас на освiтлене доброю посмiшкою обличчя Єлизавети Iванiвни.

– Це – орден “За заслуги” Угорської Республiки. Дуже почесна i пошанована у них вiдзнака. Рiдко хто з вiтчизняних медичних свiтил у них має такий орден. А тут – менi… За що? Напевне за ту мiжнародну плiдну спiвпрацю, яку я провожу по оздоровленню дiтей. Уже 12 рокiв поспiль я i мiй чоловiк пiклуємося, щоб українськi дiти щорiчно по 20-25 чоловiк вiдпочивали й оздоровлювалися пiдчас канiкул на озерi Балатонi. Абсолютно для них безкоштовно. У серпнi цього року 20 наших дiтей за проектом Мiжна-родного спiвробiтництва нашої лiкарнi iз закладами охорони здоров’я Угорщини знову вiдвiдають Угорщину i вiдпочинуть на Балатонi. Ще за що? Мабуть i за благодiйницьку роботу . Я є членом благодiйницького Товариства “За допомогу угорським сiм’ям”. Iздимо до багатодiтних родин з гуманiтарною мiсiєю. Допомагаємо лiками, кондвиробами, одягом, вiтамiнними засобами угорським дiточ-кам, лiкарською допомогою на мiсцях. Проводимо стажування лiкарiв. Ми – у них, вони – у нас. Не знаю, чому вони визначили на цю престижну нагороду саме мене… Маю ще дорогi менi вiтчизнянi вiдзнаки – Почесну Грамоту Мiнiстерства охорони здоровя i звання Заслужений лiкар України…

Та найдорожчi для мене нагороди – мої дiти. Старший син Едуард – вже лiкар, дитячий хiрург. Закiнчив унiверситет в Угорщинi. Там йому й запропонували роботу. Молодший, Золтан щойно отримав диплом Дебреценського унiверситету, де навчася. Тепер у пошуках бажаної роботи. I вдома, i за кордоном….

– А я бажаю мудрiй, веснянiй i дуже щиро вiдвертiй у життi Єлизаветi Iванiвнi Бiров удачi у найблагороднiшiй у найгуманнiшiй роботi в iм’я здоров’я майбутнього України – наших золотих дiточок, онучат i пра-правнучат.

Iван КОПЧА,
член Нацiональної спiлки журналiстiв України. м.Мукачево, Закарпатська обласна рада