ФК “Закарпаття” з новим коучем: “Успіху Вам, пане Севідов!”
В останні тижні події навколо ужгородського «Закарпаття» розвиваються з такою швидкістю і бурхливістю, що не встигаєш охопити всіх процесів, що відбуваються навколо команди.
Зміна тренерського штабу, чергова незрозуміла і ганебна поразка на виїзді, відсутність конструктивну в діях команди, і, врешті-решт, кадрові пертурбації – все це відбулося з головною командою краю за короткий період часу. Не важко здогадатися, що зміни прийшли не просто так – домашня поразка від «Львова» переповнила чашу терпіння як керівництва клубу, так і вболівальників. Задекларована ціль підсилення в класі вже цього сезону віддалялася з кожним туром. Кіровоградський матч примусив замислитися над об’єктивно риторичним запитанням – що команда робила взимку? При всій повазі до «Зірки» та її нібито феноменальної форми в останніх турах, програти з рахунком 0:4 означає, що можливості клубу далеко не тотожні з можливостями команди. При цьому, за словами нового наставника нашого клубу, чотири пропущені м’ячі, враховуючи перебіг подій на полі, була не межею. Могли пропустити і шість-сім….
То ж матч із «Сталлю» повинен був відповісти на деякі насущні питання – що буде далі й куди ми йдемо? На мою суб’єктивну думку, гра не до кінця спростувала, чи, навпаки, підтвердила тенденції останніх тижнів. Утім, лише для вболівальників і журналістів. Результат був здобутий, причому перемога вийшла вольовою. То ж повноцінний дебют Олександра Севідова на тренерському містку нашої команди можна вважати вдалим (незважаючи на присутність нового коуча на «електричному стільчику» нашого клубу вже в Кіровограді. Вважати той матч дебютом язик не повертається. Адже після призначення і гостьовою грою пройшло всього 48 годин). Навряд чи тренерський штаб може бути задоволений грою команди, але чомусь віриться, що все це – справа часу. Натомість після 26-го туру від першої «Олександрії» ми відстаємо на 5 очок, що дає можливість зробити простий висновок – для нас далеко ще не все втрачено.
Не хочеться писати про негативи та повертатися до минулого, аналізуючи те, як же ззовні благополучна і за іменами потужна команда дожила до того, щоб поступатися вдома спочатку вісімнадцятирічним хлопцям, а потім без варіантів бути роз-громленою від минулорічного друголігового колективу. Скажу лише, що Ігор Гамула, мабуть, свою роботу робив добросовісно і віддано. Інакше він не вміє. Людина відверта, щира і відкрита для спілкування. Склалося враження, що він не зумів донести свої ідеї до дещо розбалуваних футболістів «Закарпаття». Однак, і шкодувати про його відхід, як це робить деяка частина вболівальників, певно, не варто. Гамула і «Закарпаття» – це вже історія, потрібно сказати, історія весела і захоплююча. Чого варті нічия з «Шахтарем» та історична перемога над «Динамо». Утім, і негативу було вдосталь. Один Бурштин чого вартий…
Краще говорити про сьогодення, тим більше, коли воно виглядає обнадійливим. Не знаю, як на інших колег, але особисто на мене Олександр Володимирович Севідов на першій для нього домашній післяматчевій прес-конференції справив дуже приємне враження. Не виключено, людина говорила те, що ми всі хотіли почути, зокрема про можливе залучення місцевих футболістів та обов’язкове відвідування матчів чемпіонату області, однак сподобалася жорсткість у судженнях та розуміння реальної ситуації. Гра з Алчевськом показала, що слова не розходяться з реальністю – в основі команди ми побачили двох вихованців нашого футболу Микуляка й Вайду, а Матвій Бобаль у підсумку і вирішив результат матчу. Без жодних ілюзій і суб’єктивізму саме цих футболістів із впевненістю можна назвати кращими гравцями матчу в складі «Закарпаття».
Загалом, подих змін у команді цього вечора відчувався в усьому. По-перше, кардинальне оновлення складу в порівнянні з минулим матчем. По-друге, оновлений тренерський штаб команди. Разом із Севідовим в команду прибули двоє вірних його помічників (працювали в усіх попередніх клубах Олександра Володимировича). І, мабуть, це правильно. Олександр Мартюк, колишній одноклубник Севідова по «Металургу» Д., буде безпосереднім помічником головного тренера, а Сергій Золотницький відповідатиме за підготовку воротарів. Крім того, в новий тренерський штаб увійшли Сергій Єсін та Михайло Іваниця. Щодо Олександра Чижевського та Володимира Марчука, то за не підтвердженою інформацією спеціалісти покинули клуб разом із Ігорем Гамулою.
Познайомившись із стартовим складом нашої команди за тридцять хвилин до початку гри, зізнаюся, відчув легкий шок. Здивувала наявність нового прізвища в основі. Як виявилося, Євген Єлісеєв – двадцятиоднорічний, потужний центральний оборонець, який прибув у розпорядження клубу лише напередодні. Попереднім клубом Єлісеєва була чернігівська «Десна». І це ж треба було такому статися, щоб Євген уже на 19-й хвилині відкрив лік голів у футболці ужгородського клубу. Як виявилося пізніше, екстрена поява цього габаритного бека обумовлена відмовою Севідова від Чучмана й Олефіра, яких виставлено на трансфер. Логічне рішення, враховуючи кількість пропущених голів в останніх матчах. Через травми Шендрика, Леня й Бойка до матчу з «Сталлю» в нас були серйозні проблеми з обороною.
Здивував і тактичний малюнок нашого клубу. Пам’ятається, не раз критикував Гамулу ще в Прем’єр-Лізі за гру в одного форварда. Так от, Севідов на домашню гру, яка фактично вирішувала долю команди в цьому сезоні, випустив лише одного форварда. Як пояснив тренер після гри, на це були об’єктивні причини – Давидов зазнав мікротравми, а Бобаль пропустив кілька тренувань. Що й казати, цікавий футболіст Матвій – мабуть, таким і тренуватися не потрібно, все одно заб’є… Враховуючи його талант і потенційні можливості, з таким підходом до справи не дивно, що Бобаль таки не став гравцем рівня лідерів українського футболу.
Здивував і склад півзахисту. Фактично команда грала в три опорних хавбеки. Звичайно, назвати Владислава Микуляка чистим опорним важко, але й біля чужих воріт його доводилося бачити не так часто. Разом із Райчевічем у центрі розмістився Антон Муховиков, для якого це була перша поява в основі нашого клубу. Фланги були віддані на відкуп Вайді й Штурку, і саме останній найчастіше опинявся біля єдиного форварда Юрія Целих. Відверто, на відміну від флангових хавбеків, гра нашої трійки в центрі поля абсолютно не вразила. Ка-пітан алчевців Віталій Гавриш не раз демонстрував прогалини нашої команди саме в центрі поля. Розвиваючи дану тему, мабуть, варто відмітити те, що практично всі гравці нашої команди з якихось причин банально «здали». Іншими словами, на даний період часу знаходяться не в оптимальній фізичній формі. І це в період найвідповідальніших матчів… Так от, як на мене, Мірко Райчевіча це стосується чи не в першу чергу. Ні, Мірко й надалі авторитет і лідер «Закарпаття» в центрі поля, безумовний гравець основного складу, однак це далеко не той Райчевіч, якого ми звикли бачити в матчах Прем’єр-Ліги. Що це? Відсутність мотивації, внутрішня заспокоєність, прорахунки минулого тренерського штабу? Цікаві слова сказав Севідов після гри. Цитую дослівно (спасибі колезі Роману Сенишину): «У мене склалося враження, що окремі гравці тут усім задоволені – хороше чисте невелике місто, гарні люди, красиві дівчата, добре харчування, помірні ціни, близькість кордону. Чого ж не грати б…». І стосується це далеко не одного Райчевіча. Усіх без винятку. До Райчевіча вимоги повинні бути вищі, і я впевнений, Мірко це розуміє. Як-не-як, легіонер і екс-гравець своєї національної збірної. Сподіваємося, що Олександр Севідов швидко «виб’є» з футболістів цю самозаспокоєність.
З інших кадрових ротацій відмітимо відсутність навіть у заявці на гру хавбека Сергія Нудного. За словами тренера, він поки в обоймі команди, але Севідов не бачить його в основі. А тепер запитання: як вам наша зимова селекція? Із п’ятьох зимових новобранців (Чучман, Олефір, Нудний, Муховиков і Мелікян. Трішовича й Давидов важко назвати новими, адже вони виступали в футболках «Закарпаття» зовсім нещодавно), троє не влаштовують нового тренера. Як на мене, не зовсім нормальна ситуація. Натомість з’явився в заявці й у другому таймі вийшов на заміну захисник Микола Гибалюк, який на певному етапі кар’єри розчарував попередній тренерський штаб. Загалом, можна згадати й хороший матч Богдана Хауші, який після забитого гола пішов кланятися головному тренеру (така манера святкування голів у румуна), і впевнений дебют уже згаданого Єлісеєва, і зрілу гру Вайди, і візуально лінивого Невуче. При всі техніці Чарльза в стоячий футбол не грають уже давно.
Роботи в Севидова непочатий край. І як же хочеться, щоб Олександр Володимирович зумів із нею впоратися. Незважаючи на перемогу над «Сталю», футбол, продемонстрований обома командами, виглядав посередньо. Нуль швидкостей, значний технічний брак із обох сторін… А тут уже варто привести слова одного з тренерів «Сталі» Вадима Плотнікова: «На мою думку, рівень першої ліги сильно впав, мабуть, тому й нема в більшості команд гравців із високою індивідуальною майстерністю. У мої часи в кожній із команд першої ліги їх було вдосталь… Зате нині командні дії стали якіснішими майже в усіх колективах».
Нам же варто набратися терпіння і зрозуміти, що зараз головне для нас – результат. Дуже багато втрачено в попередніх турах. А як же хочеться в УПЛ уже цього сезону! Повірте, в наступному вирішити це завдання буде вкрай важко, враховуючи виліт «Металурга» Запоріжжя, «Кривбаса» чи «Севастополя» та нових спонсорів «Буковини»…
Успіху вам, пане Севідов!
Олександр Сабадош, “Спорт тайм”
