Відомий закарпатський футболіст Іван Гецко: Щоб залишитися в еліті клуби підуть на все…

[Total: 0    Average: 0/5]

У розмові із журналістом сайту “Футбол 24” відомий у минулому футболіст Іван Гецко проаналізував ситуацію в турнірній таблиці Прем’єр-ліги.

– Іван Михайлович, “Металіст” може втратити третє місце?

– А чому б і ні? Від “Дніпра” харків’ян відділяє 1 очко, від “Карпат” – 4. Варто лише в одній грі “Металісту” спіткнутися, як дніпропетровці їх обійдуть.

– Але ж в “Металіста” суперники в завершальних трьох іграх не зі складних…

– Справа не в цьому. Ви подивіться на гру в кінці чемпіонаті харків’ян. В них стався збій. “Дніпро” зробить усе для того, щоб скористатися помилками “Металіста”.

– На вашу думку, в чому криється причина збою “Металіста”?

– Лава запасних не настільки серйозна, щоби замінити травмованих чи тих, хто не в оптимальній формі. Це десь позначилося на грі. Крім того в командні помітний спад, зі сторони важко сказати, чому він стався. Можна лише констатувати – наприкінці чемпіонату “Металіст” не такий, яким би хотіли бачити його уболівальники. На початку чемпіонату була впевненість у тому, що харків’яни дуже хороша команда, яка здатна поборотися за 1-2 місця. Але не все в порядку в команді Мирона Маркевич, як виявилося.

– Які результати роботи Хуанде Рамос в “Дніпрі” помітили?

– Безумовно, для того, щоб “Дніпро” показував ту гру, яку хоче бачити Рамос, пройшло не багато часу. Головне, що іспанський фахівець рухається в правильному напрямку, від матчу до матчу покращує якість гри. Помітно, що команда прибавляє, видно малюнок, стиль. Більш технічним став “Дніпро”, добре комбінує. Сподіваюся, що в найближчому майбутньому при хорошій селекції, а вона однозначно буде, дніпряни створять “Динамо” та “Шахтарю” конкуренцію.

– Доволі цікава ситуація внизу турнірної таблиці. Найменше шансів залишитися в еліті в запорізького “Металурга”, який набрав 18 очок. В “Іллічівця” 23 пункти, “Севастополя” – 24, “Кривбасу” – 26, а в “Зорі” – 27. Хто має найбільше шансів виграти битву за виживання в еліті?

– Зрозуміло, що “Металург” на 99,9 % втратить прописку в Прем’єр лізі. Хоча остаточно списувати запоріжців із рахунків не варто. Це ж футбол, усе може статися. Не виключаю, що “Металург” може в трьох турах набрати 9 очок. Інтрига протримається до останнього матчу. В цьому я впевнений. Той же “Іллічівець” не варто ховати раніше часу, в “Кривбасі” не настільки стабільна ситуація, щоб говорити, що вони вирішили питання зі збереження прописки. Останні тури усе покажуть. Боротьби буде достатньо, клуби робитимуть усе для того, щоб залишитися. Усі ж розуміють, скільки потрібно прикласти зусиль для того, щоб повернутися в еліту. Тому використовуватимуться усі методи, правильні і не правильні ходи. Є команди, яким все рівно яке місце посісти – 11, 12 чи 10. Вони можуть внести свою лепту в цю інтригу аутсайдерів.

– Тобто, хтось може стимулювати такі команди у матчах зі своїми конкурентами?

– Так, саме це мав на увазі. Деякі ігри для певних команд нічого не вирішуватимуть. Там можлива стимуляція. Нічого в цьому поганого не має, адже не йдеться про змову. Просто скромні команди отримають стимул для боротьби. Таке практикується не лише в Україні, а й в усьому світі. Не говорю про здачу гри, купівлю чи продаж. Говорю про мотивацію певних команд на конкретну гру.

– Впродовж футбольної кар’єри вашу команду мотивували на конкретний матч?

– Справа в тому, що в Україні я грав за команди, які нижче 3-4 місця не опускалися. В той час у нас була інша мотивація – якщо 1-2 місця не розігрувалися, то за бронзу ми боролися до останнього. Так було в усіх моїх українських командах.

– А коли грали із одним грандом, інший гранд ніколи не намагався стимулювати вашу команду?

– В той час, мені здається, на це особливої уваги ніхто не звертав. Хоча, якісь моменти могли бути. Але, якщо чесно, не можу нічого такого пригадати. Не пам’ятаю, щоб ми комусь робили послугу, не давали вилетіти чи ще щось в такому плані. Ніхто нас не стимулював на конкретну гру, ми виконували своє завдання, яке на той час нам було під силу. Не пригадую таких ігор, хоча вони і могли бути…

– А в російській “Аланії” такі ігри були?

– В “Аланії”, однозначно, були такі варіанти. Хоча стимулювати особливу цю команду не треба було. Вона стала чемпіоном Росії. Знаєте, як тоді говорили: “Спустилися з гір і стали першими в чемпіонаті”. Там, вочевидь, були свої підводні течії, але я з цим не зіштовхувався, бо мені не вдалося дограти в “Аланії” навіть до кінця сезону.

– Про стимуляцію домовляються на рівні керівників клубів?

– Так, думаю, рішення приймається на найвищому рівні, а вже потім доноситься футболістам та тренерському складу.

– В регламенті не має заборони стимулювання третьою командою когось із учасників конкретної гри. Але лише, якщо не помиляюся, президент “Динамо” Ігор Суркіс кілька років тому зізнався в подібному. Чому ніхто про це вголос не говорить?

– Усі уболівальники, які розбираються у футболі, усе прекрасно розуміють. Не раз бували випадки, коли команді нічого не потрібно, а вона виходить на поле і показує стовідсоткову самовіддачу. Футболісти розуміють, що звичайні преміальні за перемогу – це одне, а вдвічі більша винагорода – інше. Звідси і настрій на гру. А стосовно розголошення… Ніхто не хоче розповідати хто, кого і як стимулює, комерційна таємниця.

Розмовляв Андрій Захарчук

football24.ua

Довідка zakarpatpost.net

Вихованець ДСШ (дитячої спортивної школи) у місті Іршава Закарпатської області. Перший тренер — Андрій Уйгелі. Потім вчився у львівському спортінтернаті (теперішнє ЛУФК — Львівське училище фізичної культури), де його тренером був Ярослав Луцишин.

Народився у Дніпропетровську та ще у ранньому віці сім’я переїхала до Закарпаття. Батько Івана Гецка був футболістом, виступав у другій лізі. Він славився своїм хорошим ударом і син ще з також дитинства намагався виробити сильний і точний удар — згодом майбутній нападник відзначався своїм умінням виконувати штрафні удари. Першим дорослим колективом для Гецка стало ужгородське «Закарпаття» — команда другої ліги СРСР, куди футболіста запросили у 1986 році. У 1988 році проходив військову службу у армійських командах «Зірка» (Бердичів) та СКА «Карпати» (Львів).

Після повернення до Закарпаття гравцем почали цікавитися сильні колективи — гравця запрошував «Шахтар» (Донецьк) і сторони навіть попередньо все узгодили, але навесні 1989 року до Ужгорода прибув один з тренерів одеситів Володимир Плоскина і врешті-решт нападник віддав перевагу одеському «Чорноморцю». Одеська команда в кін. 80-х — поч. 90-х років зібрала пристойний колектив (Юрій Нікіфоров, Ілля Цимбалар, Дмитро Парфьонов), який під керівництвом Віктора Прокопенка фінішував четвертим у чемпіонаті СРСР 1991 року та виграв Кубок України 1992 року.

У 1990 році отримав запрошення до збірної СРСР. За неї Гецко провів 5 ігор. Також нападник увійшов до історії як автор першого забитого м’яча збірної України. У дебютній грі «синьо-жовтих» проти Угорщини він вийшов на заміну у кінці матчу і забив єдиний гол українців — на 90 хв. ударом зі штрафного (у підсумку угорці перемогли 3:1).

Після проголошення незалежності зіграв у першому чемпіонату України (1992 рік) і поїхав за кордон — до ізраїльського «Маккабі» Хайфа. Там Гецко здобув чемпіонство і виграв Кубок Ізраїлю. За ізраїльський клуб тоді виступало кілька вихідців з колишнього СРСР (наприклад, Віктор Чанов і Сергій Кандауров), а одним з тренерів був Андрій Баль. Проте після двох успішних сезонів у клубі почалися проблеми з грошима і нападника вирішили продати: Іван Гецко їздив на оглядини до «Серветту» (Швейцарія) та англійського «Портсмута». Клуби не змогли дійти згоди щодо ціни трансферу і Гецко, відсудивши у керівництва «Маккабі» заборгованості у зарплаті, вирушив до вищолігового «Локомотива» (Нижній Новгород). Там нападник провів неповні 2 сезони, став гравцем основи і регулярно забивав (усього 18 мячів), потім ненадовго перейшов до «Аланії». У 1997 році повернувся до українського чемпіонату — у «Дніпро».

Вдалими для футболіста стали сезони у львівських «Карпатах» — у 1998 році зелено-білі здобули «бронзу» чемпіонату України. Наступного року команда посіла четверте місце, а Гецко забив 16 голів у першості країни і посів 2-е місце у суперечці бомбардирів — динамівець Андрій Шевченко забив на 2 голи більше. У підсумку нападник провів у барвах «Карпат» 29 голів, ставши другим найкращим голеадором львів’ян у всіх чемпіонатах України.

У 2000-2001 рр. виступав за «Кривбас», восени 2000 року знову став другим найкращим голеадором вищої ліги — 19 голів (динамівець Максим Шацьких забив тільки на 1 гол більше). Закінчив кар’єру у харківському «Металісті» — 23 липня 2001 року гравець потрапив у автомобільну аварію, пережив реанімацію і кілька операцій і вирішив закінчити виступи на найвищому рівні.

Від 2003 до 2007 року тренував любительський клуб «Сигнал» (Одеса) — місцеву міліцейську команду, з якою їздив і на міжнародні турніри. Саме із «Сигналу» прийшов до «Чорноморця» півзахисник Ринар Валєєв (1987 р.н.). З 2007 року Іван Гецко — тренер селекціонер «Чорноморця».

Любить рибальство. Син, Роман Гецко — футболіст першолігового «Дністра» (Овідіополь).

Comments are closed.