Закарпатські ДАІшники лякають іноземних туристів
Як відомо, туризм та рекреація вважаються одним із пріоритетних напрямів розвитку Закарпаття. Для цього у нас є усі підстави: гори, ліси, водоспади, озера, замки і фортеці, красиві ландшафти, райони незайманої природи тощо.
Є своєрідність національних та етнічних культур (кухня, побут, фольклор, традиції, архітектура, діалекти): верховинська, гуцульська, низинно-русинська, угорська, румунська, словацька, єврейська тощо. Та поки що не дуже можемо похвалитися розвинутою туристичною інфраструктурою, високим рівнем сервісу. Багато проблем маємо через поведінку самих закарпатців — смітники біля річок, засміченість зон відпочинку і т. ін.
Проблемним є і рівень реклами як по Україні (хоч тут ситуація вже трохи краща), так і за кордоном (Росія, Білорусія, Європа). Особливо мало у нас туристів з боку західних кордонів (хоча чехи уже масово їздять на Міжгірщину у Колочаву, дедалі більше угорців і словаків відвідують Ужгород та Мукачево). Але туристів потребуємо набагато більше. І влада, і власники готелів та туристичних фірм зі свого боку докладають максимум зусиль для розвитку цієї галузі. У краї останнім часом стало традиційним проведення нових і нових фестивалів, які й є ефективною приманкою у край туристів. Але невміння і небажання багатьох мешканців навчитися не смітити, не скидувати сміття в річки і потічки, відсутність у багатьох наших краян елементарної культури прибирання за собою після пікніків зводять старання зацікавлених у розвитку туризму людей нанівець.
Чималу негативну роль відіграє і стан наших автошляхів (ями, відсутність звичної для європейців дорожньої розмітки тощо). А ще наганяють страх розповіді тих туристів-першопроходців, котрі на свій страх і ризик усе ж таки зважилися відкрити для себе наш край і поїхали до нас чи спробувати покататися на лижах узимку, чи заїхати в гори на літній відпочинок. Здавалось би, кожен закарпатець, усвідомлюючи, як потрібні нам туристи з Європи, леліяв би цих першопроходців, щоб їм усе сподобалося, аби вони вирішили навідатися до нас ще раз, а головне, щоб вони привели з собою друзів, а ті розповіли своїм знайомим… Але деякі туристи чомусь вирішують більше ніколи до нас не їхати. І заповідають десятому, що їхати в Закарпаття (як і в Україну загалом) досить небезпечно. Замість подяки вони пишуть листи-скарги у свої консульства. А причиною багатьох таких скарг є… беззаконня на автотрасах деяких наших автоінспекторів. Таких листів назбиралося в угорському та словацькому генеральних консульствах у Закарпатті чимало. Подібні скарги на деяких наших автоінспекторів лунають і від чеських автотуристів.
Для прикладу наведу деякі з них (зрештою, усі випадки чимось подібні). Так, у листі до консульства один громадянин Угорщини, котрий взимку приїхав у Закарпаття покататися на лижах, пожалівся на прикрий випадок на посту біля Мукачева. 7 січня цього року близько одинадцятої години дня на виїзді з м. Мукачева водій повернув наліво і поїхав автотрасою у бік Ужгорода. Десь через два кілометра його наздогнав автомобіль автоінспекції («Шкода Октавія»). Його звинуватили в тому, що на виїзді з міста на трасу він пересік суцільну смугу, тобто не зовсім правильно здійснив поворот. Але угорець їхав за українським авто, повторюючи виїзд за ним, бо йшов густий сніг і розмітки на дорозі не було добре видно. Інші авто інспектори не зупинили. Іноземця повернули до поста ДАІ, наказали платити штраф. Він віддав їм 500 гривень — усе, що залишилося від української валюти.
Інспектори (їх було кілька чоловік) були незадоволені такою малою сумою і сказали, що іноземці мають платити штраф не в гривнях, а в євро, доларах або форинтах. Він мав при собі 40 000 форинтів, вони забрали їх, даючи зрозуміти, що і це мало (а це десь 1500 гривень). Інакше не хотіли віддавати документи (а як без них іноземцеві перетнути кордон). Після повернення додому водій зателефонував друзям із Закарпаття і дізнався, що навіть якщо б він був дійсно винен (в чому він дуже сумнівається), то штраф мав складати щонайбільше 350 гривень, а не 1500. Турист зізнається, що за 20 років водіння автомобілем в Угорщині не заплатив стільки грошей штрафу, ніж одного разу, поїхавши до України. Він тепер і десятому закаже до нас їхати. Ще його здивувало, що йому не надали жодної квитанції про сплату штрафу…
Листи-скарги від водіїв-іноземців є і в Консульстві Словаччини в Ужгороді. В них скаржаться на автоінспекторів, котрі зупиняють іноземців зразу після перетину словацько-українського кордону (перед в’їздом до Ужгорода). Правда, тут із них беруть штраф усього 20—30 євро, та словаки стверджують, що часто це роблять безпідставно, а головне, ніколи не дають жодної підтверджувальної квитанції. Одного словака оштрафували за те, що на його автомобілі була намальована реклама. Є також лист-скарга від громадянина Чехії, з котрим прикра зустріч, що закінчилася штрафом без квитанції, теж трапилася біля поста автоінспекції на в’їзді до Мукачева. От і робімо висновки про перспективи розвитку туризму в рідному краї. Будуть до нас їздити туристи-іноземці — чи ні? А ще виникає запитання: можливо, деякі автоінспектори просто проводять репетицію до Євро-2012?
Андрій Граб