Роберт Бровді: Для вирішення проблем Ужгородської дитячої залізниці потрібен комплексний підхід
Останнім часом у крайових ЗМІ вкотре актуалізувалась тема Ужгородської дитячої залізниці. Воно і не дивно. Адже у розпал літніх канікул під прицільну увагу потрапляє кожен об’єкт дитячого дозвілля. А ще, черговий приїзд в область високопосадовців з Львівської залізниці дав чергову нагоду згадати про наболіле питання. Однак і цього разу несподіванок не сталося. Все пішло за звичним сценарієм. Львівська залізниця відверто натякнула, що ужгородська дитяча вузькоколійка їй не цікава й не потрібна. Влада міська та обласна на словах знову задекларували свої добрі наміри вирішити проблему. Але по суті – ніякої конкретики. Поговорили, поміркували і так…до наступного літа.
Хоча, приклад успішного відновлення роботи Ужгородської дитячої залізниці все ж таки є. І, що важливо, не за державний кошт і з чиновницької “доброї волі”, а силами волонтерів та громадськості. Отож, для повноти і об’єктивності картини, все ж таки варто почути думку людини, котра у 2009 році була серед натхненників та організаторів волонтерського руху з відновлення вузькоколійки. Отже прокоментувати тодішню й нинішню ситуацію навколо дитячої залізниці, ми попросили депутата обласної ради Роберта Бровді.
За його словами, сьогоднішня позиція усіх зацікавлених сторін (зокрема вдали і залізниці) не дає підстав сподіватись на позитивне вирішення проблеми. Фактично, за красивими і правильними фразами проглядається банальне бажання – позбутись незручного об’єкта і не нести за нього відповідальність.
“Два роки тому, започаткувавши волонтерську ініціативу, заручившись ентузіазмом й підтримкою молоді, активістів Студентської республіки, усіх небайдужих ужгородців, ми з командою однодумців домоглися відродження дитячої залізниці”, – пригадує Роберт Бровді. “А знадобилося на це, – стверджує він, – півтора місяці волонтерської праці, помноженої на чіткий організаційний патронат і спонсорські кошти, які вдалося залучити під цю яскраву і загальнокорисну ідею.
На фоні багаторічного занепаду і посилання на “нездоланні” труднощі, для багатьох це здалося фантастикою. Хтось від заздрощів одразу поспішив назвати це піаром. Хоча насправді “піарилися” не ми, а зовсім не причетні до справи особи. Наприклад, тодішня мерія аврально вирішила взяти повернуту до життя дитячу залізницю на міський баланс. Хоча до цього демонстративно її не помічала і не зробила нічого для її відновлення!”
На переконання Роберта Бровді, “щоб там не казали, але спільно з громадськістю тоді вдалося зробити дійсно корисну справу. Влітку-восени 2009 року ужгородська малеча безкоштовно насолоджувалась дитячою залізницею. За власний кошт ми здійснили усе необхідне для її зимової консервації. І ясна річ, оголосили, що наша ініціатива та вже зроблена робота має бути підтримана і розвинута.
Адже жодна громадська структура не в змозі утримувати подібний об’єкт. Але наш голос не був, на жаль, почутим. Взяття на міський баланс виявилося бутафорним, а заяви колишнього мера про виділення з бюджету 600 тис. грн. – порожніми обіцянками. Як наслідок, втрачено час і можливості. Багато що доведеться починати з початку, хоча всі стартові умови для нормальної роботи і розвитку вузькоколійки були уже тоді”.
Як стверджує депутат, “нинішні спроби передачі з міського на обласний баланс проблему дитячої залізниці не вирішать. Потрібен комплексний підхід. Очевидно, вихід слід шукати у створені спеціалізованого підприємства, яке б на паритетних засадах управлялось та фінансувалось обласною, міською владою та Львівською залізницею. Доцільно залучати також галузеве фінансування за програмами профтехнічної освіти та організації позашкільного дозвілля. І напевно ж не обійтися без залучення приватного бізнесу. Наприклад, шляхом надання прилеглих площ під суміжні розважальні атракціони, частина прибутків від яких спрямовуватиметься на потреби дитячої залізниці.”
