Вільям Смієвец із Чикаго шостий рік живе в Ужгороді

59-річний Вільям Смієвец із Чикаго шостий рік живе в Ужгороді. Сюди переїхав до другої дружини Ольги Шевченко.
Зустрічаємося в ужгородському центрі “Вікно в Америку”. Вільям приходить на 5 хв. раніше домовленого часу. Одягнений у джинси і теплий светр.

Вітається англійською. Переходить на українську, говорить з акцентом.

— Мама народилася в сім’ї українців Лазаренків у селі, що на той час належало Польщі. Батько — з Володимира-Волинського. Під час Другої світової батьки потрапили на примусові роботи до Німеччини. Там познайомилися.

Після війни оселилися біля Мюнхена. Там народився мій старший брат Ніколай. Одного дня батько прибіг додому й каже матері: “Збирай речі, через годину відпливаємо до Америки”. Зі Штатів за євреями приплив військовий корабель, але ті відзначали своє свято і відмовилися їхати. Капітан судна запропонував іншим охочим емігрувати до Америки. За тиждень мої батьки з Ніколаєм прибули до Нью-Йорка. Працювали на бавовняній плантації. Потім переїхали до Чикаго. Там народився я.

Батьки хотіли назвати Вільяма Василем.

— При реєстрації їм відмовили. Сказали, ім’я має бути на американський лад. Запропонували Вільям, тобто Білл. Імена батьків теж переписали. Мама стала Тіною, батько Пітером. Наше прізвище Змієвець записали як Смієвец.
У Чикаго Пітер і Тіна Смієвці познайомилися з батьками Катерини Чумаченко-Ющенко.

— Наші батьки познайомилися в церкві. Коли народилася Катерина, Чумаченки запросили мого батька стати хрещеним. Багато років наші сім’ї дружили. Коли приходили одні до одних у гості, мене, як старшого, просили наглядати за 2-річною Катею. Тепер я відновив контакти з Катериною. Коли вперше, 2006-го, приїхав в Україну, зустрівся в Києві з нею та її чоловіком Віктором Ющенком. Ми цілий день гуляли столицею. Катерина на прощання сказала: “Вільям, наші двері завжди відчинені для тебе”.

Після школи Вільям Смієвец отримав освіту інженера-електроніка. Відкрив бізнес — установлював сигналізації на будинки. У 1980-х створив фірму, яка зводила та монтувала електричні системи.

— 1973-го я одружився. Сандра народила мені трьох синів: Білла, Стівена та Девіда. Старший син одружився з українкою. Ми попереджали, що їй потрібні тільки документи на проживання у США. Та він не послухав. Через якийсь час дружина покинула його. Пізніше побрався вдруге, з німкенею. Стівен кілька років живе з дівчиною. Можливо, цього року одружаться. А от Девіду подобається холостяцьке життя. 2004-го Сандра померла. Мати почала шукати мені дружину. Хтось із друзів дав електронну адресу Ольги із Закарпаття.

Через півроку листування Вільям приїхав до України.

— Потрапив на Великдень. Коли з Ольгою пішли до церкви, я був шокований: побачив тисячі людей, які прийшли святити паску. У Чикаго такого не було. Через кілька місяців приїхав до Ужгорода вдруге. Утретє привіз обручку.

Подружжя оселилося в Ужгороді. 2009-го Вільям перевіз до України матір.

— Батько помер 10 років тому. Він був справжнім українцем, бо багато курив і любив випити. Мав рак легенів. 2009-го в мами стався інсульт. Вона має погану пам’ять, але розуміє, що в Україні.

Хоча за паспортом я американець, моєю батьківщиною є Україна. Дратує тільки, що тут погані дороги і люди всюди штовхаються та грубіянять. Не можу звикнути, що в Ужгороді воду подають тричі на добу. Як це — не мати води?

Сніжана РУСИН, gazeta.ua