Хто «привахтизував» спілку журналістів Закарпаття?
На вівторок, 20 березня, в Ужгороді скликається чергова конференція Закарпатської обласної організації журналістів. Як передбачається, пройде вона в обстановці якщо не цілковитого «одобрямсу», то принаймні – прийняття рішень «переважною більшістю голосів».
Підстави для такого передбачення є вагомі – достатньо поглянути на список делегатів, ретельно підібраних нинішнім керівництвом цієї громадської організації.
Втім, а чи є воно – керівництво Закарпатської обласної організації журналістів? І взагалі, що ж воно таке – ця організація, створена 20 років тому?
Будь-яка громадська організація у поточній діяльності керується своїм Статутом та чинним законодавством. Принаймні – зобов’язана. Але Закарпатській обласній організації журналістів далі – ЗООЖ), схоже, власний Статут – не документ, а чинне законодавство – що голобля. Факти? Будь-ласка.
Статут ЗООЖ прийнятий, як уже згадувалося, 20 років тому – установчою конференцією, що відбулася 26 листопада 1992 р. Пункти 2 і 3 цього документа варто зацитувати:
«2. Обласна організація журналістів ґрунтується на індивідуальному членстві. Вона є відділенням Спілки журналістів України (СЖУ).
3. У своїй діяльності обласна організація журналістів керується Конституцією України, іншим чинним законодавством, Статутом СЖУ та цим Статутом».
Між тим, в пункті 28 «цього Статуту» записано: «Члени СЖУ, які обрані до керівних або контрольних органів, можуть обиратися не більше, ніж на два строки підряд». На яких же тоді підставах, Дмитро Воробець керує організацією третій строк підряд і, судячи з усього, збирається залишитися на четвертий?
Запитання «на засипку»: чи хтось із закарпатських журналістів бачив Статут організації, членом якої він рахується? Мабуть, що ні. Якщо б делегати попередньої конференції ЗООЖ бачили, то навряд чи би голосували за третій строк Д.Воробця на посаді голови організації. Делегатам нинішньої конференції підказуємо: пункт 28 міститься на стор. 9 згаданого Статуту.
Далі. На момент створення ЗООЖ, у 1992 р., вона дійсно була відділенням Спілки журналістів України, а всі, хто до неї входив, – членами СЖУ. Але час на місці не стоїть, держава розвивається, відповідно – міняється і чинне законодавство. Так, на момент створення ЗООЖ діяв Закон України «Про об’єднання громадян» (№ 2460-ХІІ від 16 червня 1992 р.). Але ж через п’ять років було прийнято ще один Закон – «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» (№ 554/97-ВР від 7 жовтня 1997 р.). Більше того, згідно з постановою КМУ від 01.06.1998 р. № 762 Спілці журналістів України було присвоєно статус Національної. Як результат – Спілка журналістів України стала історією, а 22 січня 1999 р. Міністерство юстиції України видало свідоцтво № 3 – про реєстрацію Національної спілки журналістів України. Причому, не тільки назва змінилася – після внесення відповідних змін до свого Статуту, НСЖУ з громадської організації перетворилася на творчу спілку…
Гадається, що відповідні зміни до своїх статутних документів внесли всі відділення колишньої СЖУ. Як мінімум – більшість. Але Закарпатська обласна організація журналістів до цієї більшості не увійшла, вона і по нинішній день залишається громадською організацією – відділенням СЖУ. Хоча всі, хто до неї входить, – давно члени НСЖУ, з журналістськими квитками нового взірця, на яких стоїть підпис «І.Лубченко», а не «Є.Вербіло»…
Ну, не хоче керівництво ЗООЖ визнавати журналістів Закарпаття творчими працівниками, а саму ЗООЖ – творчою спілкою і регіональною структурою НСЖУ – то його особиста справа. Але ж тут виникають інші питання, які аж ніяк не вписуються у правове поле. Ось приміром, рішення сьомої сесії Закарпатської обласної ради VI скликання «Про Програму підтримки засобів масової інформації та розвитку інформаційної галузі на 2012-2014 роки». У кошторисі знаходимо: «Обласній організації Національної спілки журналістів України – … тисяч». Здається, що це далеко не перше рішення, яким виділяються певні, і чималі кошти «обласній організації Національної спілки журналістів України». Але ж самої «обласної організації НСЖУ» немає в природі, як уже згадувалося вище – маємо тільки громадську організацію під назвою «Закарпатська обласна організація журналістів» – відділення неіснуючої СЖУ. Хто ж тоді використовує кошти, призначені обласній організації НСЖУ, а головне – за яким правом? Запитання не так до керівництва ЗООЖ, як до КРУ, прокуратури та інших наглядово-контролюючих органів.
Відповідь на це – питання майбутнього. Разом з тим, вже сьогодні зрозуміла відповідь на інше запитання: «Чому всіма правдами (а як бачимо – і неправдами) нинішні керівники ЗООЖ тримаються за свої керівні крісла? Тому, гадається, і тримаються, аби багато чого з таємного не стало явним…
А останнє запитання – «почесним гостям» конференції закарпатських журналістів (запланованій, нагадаємо, на 20 березня). Серед цих гостей, за деякими відомостями, має бути і один з очільників Ревізійної комісії Національної спілки журналістів України. А запитання йому сформулюємо таким чином: «Невже Ревізійна комісія НСЖУ до цього часу не бачить, що «де-юре» – обласної організації НСЖУ немає, а те, що є, – «де-факто» перетворилося на щось аморфне, «приватизоване» вельми зацікавленими в цьому особами?
І насамкінець – цитата з Статуту Національної спілки журналістів України:
«7. Мета діяльності НСЖУ:
• сприяння розвитку журналістики в Україні;
• розробка пропозицій до державних програм, законодавчих актів, спрямованих на розвиток і удосконалення інформаційного простору України, сприяння втіленню їх у життя;
• захист професійних, соціальних та економічних інтересів журналістів – членів НСЖУ».
Якщо хтось з журналістів скаже, що ЗООЖ «сприяє», «розробляє» і «захищає» – може першим кинути в автора каменюкою.
Дмитро Коршунець