Виконавча служба Закарпаття консультує…
Договір між батьками про сплату аліментів на дитину.
В Україні порядок стягнення аліментів регулюється різними нормативно-правовими актами, зокрема: Сімейним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень та іншими.
Проте, права та обов’язки батьків і дітей щодо утримання можуть виникати не лише з закону, а й з договору. Батьки можуть укласти окремий договір:
– про сплату аліментів на дитину
– про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно або включити відповідні положення до шлюбного договору.
У цьому договорі батьки фіксують розмір аліментів на дитину (дітей), причому він може складати або тверду фіксовану суму, або відсоток від доходу одного з батьків. Якщо у договорі фіксується розмір проценту, то слід обов’язково вказати, що саме є доходом, із якого він вираховується, тобто необхідно перерахувати усі види заробітку, від суми яких буде братися даний відсоток.
Окрім розміру аліментів батьки у договорі вказують також строки сплати аліментів. Тут теж немає будь-яких особливих вимог: це можуть бути щомісячні, щоквартальні, щорічні або інші виплати. Сума аліментів може бути сплаченою одноразово, але у цьому випадку доцільно б було розписати, виходячи з якої базової суми (наприклад, щомісячного розміру аліментів) виходили батьки, встановлюючи загальну суму одноразової сплати аліментів. Розрахунок, як правило, робиться за весь період виплати до досягнення дитиною повноліття.
Доречно зафіксувати у договорі не тільки розмір аліментів і строки їх сплати, але й спосіб сплати (готівкою, у безготівковій формі чи в інший спосіб), хоча цю вимогу СК не передбачає. Батьки можуть включити у договір й інші умови, які вони вважатимуть за необхідним. СК у даному контексті висуває лише одну вимогу: умови договору не можуть порушувати права дитини, що встановлюються СК.
Щодо форми договору про аліменти, то він укладається виключно у письмовій формі і обов’язково посвідчується нотаріусом. І це є правильним, оскільки нотаріус як спеціаліст права допоможе скласти текст договору, виходячи із конкретної життєвої ситуації батьків, а якщо проект договору був підготовлений батьками, нотаріус зможе перевірити його на предмет відповідності нормам СК.
До того ж, не слід забувати, що завжди існує ризик невиконання стороною умов договору. Договір про аліменти не є виключенням. У разі порушення одним із батьків умов договору його примусове виконання буде набагато легшим, якщо текст договору буде максимально чітким, ясним і недвозначним. Нотаріальне посвідчення договору про аліменти має ще одну позитивну сторону: у разі невиконання одним із батьків свого обов’язку аліменти з нього можуть стягуватися відповідно до цього договору на підставі виконавчого напису нотаріуса без звернення до суду (що зазвичай віднімає багато часу, нервів і сил).
Договір про аліменти є договором майнового характеру, тому державне мито при нотаріальному посвідченні сплачується, як із будь-якого іншого майнового договору (1% від суми).
У договорі про аліменти батьки можуть вказати призначення та цільове використання коштів. Як правило, у цьому зацікавлений той із батьків, хто сплачує аліменти, оскільки відповідно до ст. 179 СК аліменти, одержані на дитину, є власністю того із батьків, на чиє ім’я вони виплачуються.
Слід зазначити, що аліменти є не єдиними коштами, які сплачує один із батьків на утримання дитини. Згідно із ст. 185 СК той із батьків, хто сплачує аліменти, зобов’язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, які викликаються особливими обставинами (розвитком здібностей, її хворобою, каліцтвом тощо).
Положення про те, що сплата аліментів за договором не звільняє одного з батьків від несення інших витрат на дитину у випадках, передбачених СК, можна зафіксувати у договорі про аліменти. Зауважу, що зробити це саме «можна», а не «потрібно», оскільки навіть за відсутності цього положення у договорі норма ст. 185 СК буде діяти. Утім рекомендується внести цей пункт в договір про аліменти із метою конкретизації і посилення визначеності.
Як бачимо, законодавець надає батькам при укладанні такого договору досить велику свободу, не ставлячи при цьому багато вимог, обов’язкових для виконання. Така лаконічність викладення ст. 189 СК має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивним є те, що, враховуючи велику багатогранність сімейних відносин (і аліментних, зокрема), свобода в укладенні договору про сплату аліментів дозволяє батькам зафіксувати саме ті положення, які найбільше відповідають їхній життєвій ситуації. Але ця ж сама свобода і майже повна відсутність обов’язкових вимог до тексту договору можуть призвести до небажаних ускладнень при практичному застосуванні вказаної статті СК.
Важливим моментом є те, що такий договір є набагато більш цивілізованим інструментом вирішення питання сплати коштів на утримання дитини, ніж призначення аліментів відповідно до заяви одного із батьків через суд.
Начальник відділу організації та контролю за виконанням рішень управління ДВС ГУЮ у Закарпатській області Н.С.Фуцур