Жінкам дарує молодість, а чоловікам – додає чоловічої сили…

Тонни бринзи й вурди купили та з’їли на фестивалі в Рахові

Окрім власне продажу сирів, фестиваль «Гуцульська бриндзя» показує та пропагує роботу вівчарів – надто специфічну та складну. 14 років тому фестиваль задумовувався в першу чергу як свято вівчарів, а вже потім усе інше.

«Мені ся видить, шо вівчарство – майважчий труд»

Ілько Вербищук із Чорної Тиси (село на Рахівщині) вівчарює 17 років. П’ять років цим займався і на заробітках у Чехії, поки він – батько чотирьох дітей – остаточно не осів на рідній землі. Тут і працює, доглядаючи за чималою отарою:

– Нині маємо більше 300 овець, – розповідає молодий чоловік. – Моїх із них 30 лиш.

– А скільки місяців у рік проводите на полонині?

– Йдемо на чотири місяці.

– То вас чотири місяці нема вдома?

– Є, бо перепускаємеся, один другого заміняємо, не можемо видержати довго, – усміхається. – Ще є осенівка, – пояснює Ілько. – Після того, як вівці розбирають, ще деякі люди лишають їх на місяць, то ми ще трохи на полонині, а потім дома хто-чим. Мож сказати, вівчар на полонині від снігу до снігу. Сніг скипніє – йдемо на полонину, сніг випаде – дому. Сніг нас віджене, сніг нас прижене.

– Важко? – питаю.

– Важко, канєчно, шо важко. Мені ся видить, шо це майважчий труд, який є. Того шо дождь, нема условія такого, як треба. Ще зосталося до 25 числа (вересня. – пр.авт. Т.Л.) бути там, а потім «розлучення».

Бринза з івано-франківським присмаком

Покупців біля цьогорічних сирних прилавків на фестивалі-ярмарку «Гуцульська бриндзя» не бракувало, ба більше, доводилося вистояти й черги, щоб продегустувати бринзи та вибрати ту, яка смакує найкраще. Кілограм овечого сиру на фестивалі коштував до 60 гривень. Якщо було бажання й можливість торгуватися, зговірливі господарі могли уступити й 10-15 гривень на кілограмі.

Цікаво, що на «Гуцульську бриндзю» приїхало чимало фермерів та виробників домашніх сирів із сусідньої Івано-Франківщини. Одна з них – Марія Самокіщук із села Шепіт Косівського району. «Наш сир дуже добре їсти. Він поживний, смачний, корисний для всього. Всі люди люблять його, – рекламує свою продукцію пані Марія. – Ми маємо 420 овець, правда, тілько 40 наших. Щодня можемо зробити до 80 кілограмів сиру і вурди. На полонині купують туристи чи іноземці, які бувають у нас. А інше возимо на базар. Знаєте, легше той сир зробити, як продати, – резюмує верховинка. – Тяжко продати. Бо сиру скрізь багато, базари слабі, люди грошей не мають. Навесні гірше йшло, зараз краще, бо вже про зиму думають, то запаси роблять».

На виробництві сиру та догляді за вівцями залучені всі члени родини Самокіщуків: пані Марія з чоловіком, зять, дочка, син, невістка, ще один син, онучка. «ми вже 17 років із цього живемо», – пояснює франківчанка.

Закарпатець Віктор Фур приїхав на фестиваль разом із сином із села Біла Церква Рахівського району. На ярмарок привезли понад 100 кілограм відбірної бринзи, яку добре розкуповували. Брали по кілограму-два, не більше. Нам пан Віктор поміж розрахунком із покупцями розповів: «У мене 350 овець. За день можемо зробити 8-9 кілограм бриндзи. Те, що зробили за літо, й продаємо зараз на фестивалі. Продаємо за 50 гривень, можемо й за 40 гривень віддати, якщо оптом будуть брати. Виробництвом сиру почав займатися років три тому, але знаєте, уже жалію, бо дуже важко, особливо з орендою землі на полонинах для випасання. Могла би нам держава помогти з цим».

Молочна кухня

Ані овець, ані сиру на фестивалі-ярмарку «Гуцульська бриндзя» не бракувало. Як і туристів – їх тут було кілька тисяч. Вони й допомогли господарям продати свою продукцію, а відтак і заробити.

У той же день, коли в Рахові гриміла «Гуцульська бриндзя», у селі Луг Рахівського району урочисто відновив роботу сільськогосподарський кооператив «Рахівська бриндзя». Відновив, бо власне цех із переробки молока та сиру відкрили ще 2006 року. Він працював нестабільно, з перервами. І ось зараз, докупивши необхідне обладнання, кооператив має намір скуповувати коров’яче молоко в місцевих фермерів та селян, затим пастеризувати та пакувати його, а потім і продавати.

Михайло Волощук, керівник кооперативу, пояснив: «За добу підприємство може прийняти до трьох тонн молока і тонну сиру. Ми маємо заготівельні пункти в Ясінях, Лазещині, Чорній Тисі, будемо створювати такі ж у селах Луг, Косівська Поляна, Розсішка – там, де люди тримають найбільше корів. Тому ці п’ять-шість заготівельних пунктів, думаю, зможуть нам забезпечити три тисячі літрів молока». Власне від налагодження поставок молока і залежатиме робота цеху, де працюватиме чотири людини.

«Раніше підприємство спеціалізувалося на розфасовці бринзи і вурди. Її і продавали, – веде далі пан Михайло. – Ми брали кілограм бринзи в людей по 45 гривень, а продавали по 65. Молоко в людей зараз будемо брати по 3,50 гривні, хоча по Україні за 2,70 беруть на такі підприємства. Тут на Закарпатті умови гірські, тому складніші. Сіно заготовити, за коровою доглядати селянам тут важче. Вони просять чотири гривні за літр. Думаю, то було би нормально. Та й якщо ми будемо скуповувати молоко, то селянам буде вигідно держати корову».

Забезпечення таких підприємств сировиною, а також її ціна – головні складові роботи. Закупівельна ціна найбільше турбує селян. Пані Юлія, що також прийшла на відкриття цеху в селі Луг, названою ціною (3,50-4 гривні за літр молока) здивована. Жінка, що сама доглядає за коровою і продає молоко, впевнена, що селяни за таку низьку ціну не продаватимуть: «люди не здаватимуть за чотири гривні, бо не вигідно. Я з дому можу продати за 6 гривень, на базарі й за сім. За 5 гривень ще би можна було здавати в кооператив, а за три-чотири хто буде продавати», – розраховує арифметику питання пенсіонерка.

Пастеризоване та розпаковане молоко з кооперативу в першу чергу буде потрапляти в державні заклади. Такі, як школи, дитячі садки, лікарні. Тобто буде забезпечено повний цикл роботи для цеху: від заготівельних пунктів до гарантованої реалізації готової продукції. У планах – відкриття молокопереробних підприємств у кожному районі області. Нині такі вже працюють на Рахівщині, Хустщині, Берегівщині, на черзі відкриття – у Виноградівському й Тячівському районах.

За інформацією директора департаменту агропромислового розвитку області Андрія Готька, нині в Рахівському районі 11 тисяч корів. Щоправда, значно більше тут утримують овець – 46 тисяч голів. Загалом по області маємо 111 тисяч маточного поголів’я корів. Тобто корову на обійсті тримає тільки кожен десятий закарпатець.

Тетяна ЛЕШКО, спеціально для «НЕДІЛІ», фото автора