Чому люстрація не може використовуватися для покарання, відплати або помсти

Закон про люстрацію, який має наблизити Україну до Європи, насправді суперечить низці європейських принципів у цій сфері

«Поганий» закон про люстрацію – це гірше, ніж його відсутність. У своєму нинішньому вигляді український проект закону про люстрацію викликає багато серйозних зауважень. В першу чергу тому, що закон, який повинен наблизити Україну до Європи, насправді порушує основні положення, які містяться в Рекомендаціях Ради Європи стосовно законів про люстрацію. Що зараз дійсно потрібно Україні − це значне зниження рівня корупції, а не «посткомуністичний» підхід до процесу люстрації.

Стандарти Ради Європи

Навіть якщо погодитися, що найважливіше, чого зараз потребує Україна − це закон про люстрацію, − то такий закон повинен відповідати європейським рекомендаціям, які довели свою ефективність. У 1996 році Парламентська асамблея Ради Європи сформулювала основні принципи, яких має дотримуватися будь-який закон про люстрацію в посткомуністичних країнах і країнах Східної Європи.

Крім того, асамблея запропонувала низку конкретних «Рекомендацій щодо забезпечення відповідності вимогам держави, заснованої на верховенстві права, законів про люстрацію і аналогічних адміністративних заходів». (парламентська асамблея, док. №7568, від 03.06.1996; далі «документ 7568»).

Ось найбільш актуальні з цих рекомендацій:

(а) Люстрацію повинна адмініструвати спеціально створена незалежна комісія, яка складається з видатних громадян, номінованих главою держави і схвалених парламентом;

(с) Люстрація не може бути використана для покарання, відплати чи помсти; покарання може бути винесено тільки за доведену злочинну діяльність на основі Кримінального Кодексу та у відповідності з усіма процедурами і гарантіями кримінального переслідування;

(d) Люстрація стосується посад, про які є всі підстави вважати, що особа, яка займає їх, може становити значну небезпеку для прав людини чи демократії. До таких належать призначувані державні посади, відповідальні за розробку або здійснення державної політики та процедур, що стосуються внутрішньої безпеки; або призначувані державні посади, на яких може бути замовлено чи скоєно порушення прав людини − такі як у правоохоронній сфері, службі безпеки та розвідки, в суді та прокуратурі.

(e) Люстрація не застосовується до виборних посадах, якщо тільки кандидат на виборах сам цього не вимагає − виборці мають право обирати, кого захочуть.

(о) Дискваліфікація на основі люстрації не повинна тривати довше п’яти років.

(m) Ні в якому разі людину не можна люструвати без надання їй повноцінного правового захисту, що включає забезпечення їй права на адвоката (призначається, якщо суб’єкт не може дозволити собі оплату), можливості протистояти і оскаржувати докази, використані проти неї, забезпечення доступу до всіх наявних обвинувальних і виправдувальних доказів, забезпечення можливості надати свої докази, мати відкриті слухання за запитом, і права на апеляцію до незалежного судового трибуналу. (Док. 7568)

Чи відображаються ці принципи в українському проекті закону про люстрацію?

Українське прочитання

Український проект закону про люстрацію писався через два десятиліття після того, як подібні закони було прийнято в Чехословаччині, Угорщині та Польщі. Український варіант − набагато ширший, ніж будь-який із законів у сусідніх країнах. Але незважаючи на те, що в преамбулі зазначено, ніби він спрямований на «створення умов для побудови нової системи органів влади згідно з європейськими», документ містить ряд розбіжностей із європейськими стандартами.

Замість того, щоб процес люстрації здійснювався за допомогою спеціально створеної незалежної комісії, що складається з громадян, обраних суспільством за видатні заслуги, відповідно до вказівок Ради Європи, в п’ятій статті українського законопроекту передбачається, що люстрація буде проводитися керівником кожного органу державної влади. Це викликає «глибоке занепокоєння» з приводу можливого свавілля, вибіркового застосування права, «блату» і т.д.

Рада Європи вказує, що люстрація не поширюється на виборні посади. Законопроект, прийнятий Верховною Радою в першому читанні, передбачає, що виборні посади також підлягають люстрації, а перевірки кандидатів будуть проводитися в Центральній виборчій комісії.

Згідно з Радою Європи, «ні в якому разі людину не можна люструвати без надання їй повноцінного правового захисту», а крім цього враховувати всі виправдувальні аргументи. Українські реалії забезпечать не дуже багато таких прав, оскільки проект передбачає процес в адміністративному полі, а не в юридичному.

Рада Європи вказує, що особа може бути відсторонена від посади в результаті люстрації не більше ніж на п’ять років. У нашому законопроекті такий термін становить десять років.

За європейськими стандартами, люстрація здійснюється тільки для того, щоб виключити з органів державної влади осіб, які представляють значну загрозу для демократії і прав людини. Закони про люстрацію в Польщі, Чехословаччині та Угорщині зводилися до спроби виключити членів таємної поліції та їхніх інформаторів, а також деякі закони усували представників комуністичної ієрархії. Український законопроект має на меті виключити величезну кількість категорій осіб.

До них належать усі, хто займав будь-яку кількість посад у період із лютого 2010 року по лютий 2014-го: від колишнього президента до суддів, прокурорів та інших; хто обіймав будь-які посади в період із грудня 2013-го по лютий 2014 року, в тому числі міністрів і посадових осіб у різних спецслужбах; велика категорія осіб, починаючи від представників правоохоронних органів, які допомагали придушувати протести, до держслужбовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування, які «будь-якими діями або бездіяльністю намагалися перешкоджати або перешкоджали реалізації конституційного права громадян України на мирні зібрання…».

Під люстрацію потрапляють також особи, які до 19 серпня 1991 року займали посади високого рівня в Комуністичній партії, були агентами або співробітниками різних секретних правоохоронних органів радянської епохи, або які переслідували членів українського визвольного руху під час Другої світової війни або після неї.

Законопроекту не вистачає практичності відразу в декількох питаннях.

По-перше, пропоноване цим законом адміністрування процесу люстрації є дуже складним, а труднощі примножують можливості для провалу і дискредитації будь-яких зусиль люстрації, що навіть гірше. Керівники окремих відомств будуть відповідати за процес перевірки в рамках своїх організацій. Кожен керівник відомства повинен буде представити свій план атестації для затвердження Національним агентством з питань державної служби та Податковою службою.

Кабінет міністрів буде «координувати» діяльність органів у здійсненні процедур перевірки. Національне агентство з питань державної служби буде контролювати і координувати плани перевірок кандидатів, що виконуються окремими органами відповідно до процедур, встановлених Кабінетом міністрів. Щоб у свою чергу перевірити перевіряючі відомства, Національне агентство з питань державної служби створить центральну комісію з перевірки поряд із місцевими комісіями перевірки благонадійності (законопроект, глава II, стаття 5).

По-друге, проект закону передбачає, що протягом трьох місяців з моменту прийняття Кабінет міністрів повинен розробити і запропонувати на розгляд парламенту проекти законів «Про судову реформу», «Про прокуратуру», «Про службу безпеки України», «Про міліцію», «Про Національне бюро розслідувань», «Про Кабінет міністрів», «Про державну службу» і т.д.

Закон про реформу прокуратури, добре продуманий і уважно вивірений, перебуває на парламентському розгляді. Якщо решта законопроектів не перебувають як мінімум на такій самій стадії готовності − то ця вимога не лише є непрактичною, але й може завдати шкоди. Просто неможливо підготувати хорошу комплексну законодавчу базу за такий короткий період часу.

Якщо основним напрямком реформаторської діяльності є зниження корупції, то потрібно корумпованих чиновників притягнути до кримінальної відповідальності, а не люструвати. Для цього слід змінити закон про працю.

Наразі необхідними є ефективні механізми боротьби з корупцією, як превентивні, так і каральні; нове розуміння професійної етики державних службовців; система фінансових декларацій із кримінальною відповідальністю за подання неправдивих декларацій. Передбачено, що президент протягом найближчих тижнів зареєструє в парламенті якісний законопроект про запобігання корупції, який було підготовлено Мін’юстом. Можливо, парламенту варто було б зосередитися саме в цьому напрямку.

http://forbes.ua/