Людина, яка дарує посмішку
Клоун – це людина, яку люблять всі діти. Кумедний, яскравий, інколи навмисне недотепний персонаж асоціюються з чарівником, який створює довкола себе позитивну ауру, сміх та веселощі . Проте за строкатим гримом ховається не просто обличчя, а вразлива душа, з переживаннями, тривогами, глибоким внутрішнім світом…
«Клоунада – це свобода, якої не дає жодна інша професія»
Ярослав Русанюк – за характером великий оптиміст, жартівник та дуже ексцентрична особистість. Клоуном він став абсолютно випадково, та про доленосний вибір абсолютно не жалкує.
– До дев’ятого класу я жив звичайними учнівськими буднями, як і всі школярі, аж поки до мого рідного Нижнього Селища, що на Хустщині, не приїхали зі столиці представники театральної студії «ЧІГА-БІГА» на чолі з двома прекрасними режисерами Наталією Преподобною і Тетяною Бєлоусовою, – розповідає 23-річний актор. – Відтоді життя стало схожим на свято. Зовсім молоді наставниці навчали сільську молодь основ сценічних рухів, займалися постановкою наших голосів, дикції. Ми почали ставити нетипові для того часу вистави філософського спрямування, наповнені глибинним сенсом, використовуючи мінімальну кількість костюмів. І от одного разу до студії звернувся один дбайливий батько з проханням знайти йому клоунів для урочистостей з нагоди Дня народження доньки. На нове амплуа погодились тільки я та мій найкращий друг Славко. Тоді ми, зовсім юні й недосвідчені, більше ніж годину пробігали з дітьми, втомившись так, що грим стікав ледь не до колін.
Професія клоуна захопила хлопця, йому стало цікаво розважати інших, дарувати людям хороший настрій.
– Коли з’являється веселий і кольоровий герой, якого дитина бачила у мультиках, їй цікаво та весело, – запевняє «Дядя Яша», або просто Ярік. – Крім того, клоунада – це свобода, якої не дає жодна інша професія. Мене часто питають, чи не втомлююсь працювати з дітьми. Запевняю, що ні, бо якщо робота до снаги, вона не може втомити. Інакше навіщо тоді цим займатися? Буває, що я на ногах із 9 ранку до 10 вечора. Звичайно, приходжу додому замучений, але зате страшенно задоволений. До речі, за легендою, Дядю Яшу назвали саме так на честь родича-дядька, при чому слово «дядя» вживається тільки як приставка до імені.
Крізь терни – до мрії…
На жаль, шлях до омріяного фаху у Ярослава був довгим і тернистим, не зразу вдалося реалізувати заповітні мрії, адже батьки були проти сценічної професії, бачили сина більш прозаїчним технарем чи інженером.
– Дуже люблю близьких і розумію, що тато-механік та мама-медсестра не могли одразу сприйняти мене, як актора. Їх відлякував мій гротескний вигляд, нешаблонне вбрання, вони переймалися тим, що скажуть інші… Тож довелось вступити до Закарпатського лісотехнічного коледжу. Потім була ще більш прозаїчна смуга – чотиримісячна робота слюсарем на Хустському водоканалі та дворічна – експедитором у дистриб’юторській компанії, – згадує Ярослав Русанюк. – Та якось я зустрівся зі Славком Кошаном, який на той час уже гастролював по всій Україні, отримавши чудовий професійний досвід у театрі «Каламбур». Мене охопила така меланхолія… Захотілось повернутись у сценічне русло, знову виступати, проводити конкурси з малюками і просто сміятися серцем… Тож знову з головою «зануритись» у рідну стихію допоміг той таки Славко. А тепер, разом з ним та двома іншими хлопцями – Василем Молнаром і Миколою Юдіном ми працюємо у ексцентричній клоунській банді «Фігліш–М» та у творчому об’єднанні «ЙО».
Актор також запевняє, що вирішальним у виборі спеціальності стала любов до дітей. Наразі він їздить на різноманітні фестивалі, зокрема, на одеську «Комедіаду», щороку виступає на дитячому театральний фестиваль «ПТАХ», на святі «ГУДЗИК» та навіть на Молодіжному фестивалі «UMCY» (Прага).
Філософ сцени
Для Ярослава Русанюка клоунада – це не лише професія, але й мистецтво самовдосконалення. Поза сценою він – серйозний, задумливий, ліричний. У вільний час пише пісні та вірші, проводить репетиції із власним рок-гуртом «Д.Н.К.» (Дуже Нормальний Колектив), у якому є автором текстів (інколи навіть музики) та солістом.
– Найголовніші вчителі мого життя – самі глядачі, – розмірковує естрадний клоун. – Якщо їх не переконати, нема чого навіть виходити до людей. Фальш бачать всі, особливо тонко його відчувають діти. Найсуворішим суддею є моя сестричка Наталка, до речі, теж артистка, тільки займається фаєр-шоу з командою «Fire Village».
З приємною усмішкою нижньоселищенський «дядя Яша» згадує кумедні історії, які йому довелось пережити разом з дітьми під час різних урочистостей.
– Буває таке, що мене розважають, – стверджує він. – Запам’ятався випадок, коли дівчинка на власному Дні народження не могла задути свічку. У неї аж щічки зарум’янилися, так дула. Мені стало шкода дитину і, щоб заспокоїти її, я сказав: «Не мучся, плюнь на неї»… В ту ж мить із вуст малої полетіла смачна порція слини. Свічка одразу загасла… Гості спочатку були в шоці, а потім довго солодко сміялися.
Як і в будь-якої молодої людини, у Ярослава – багато мрій… і всі неординарні, незвичні…
– Маю бажання поїхати в Пуерто-Ріко, на батьківщину Чупакабри, а також поблукати шляхами батька клоунади, англійського актора Джозефа Гримальді, – заявляє актор. – Але якщо відкинути жарти і замислитись над реаліями буденності, то найбільше мені хочеться, щоб батьки дарували малюкам не айфони а власну увагу та щоб декотрі дорослі вилізли з ділових панцирів і стали хоч би ненадовго, але простими й щирими, як діти.
Марина АЛДОН, газета “НЕДІЛЯ”