Лукман Аруна: «Говерла» здатна нав’язати боротьбу будь-якому супернику
Кар’єра Лукмана Аруни розвивається останні два роки досить дивно. Футболіст з гігантським потенціалом виявляється настільки не потрібен оновленій команді Сергія Реброва, що відправляється в ФК «Говерлу» на правах оренди.
Останній раз велике інтерв’ю українській пресі Аруна давав три роки тому. Потім – тільки окремі висловлювання у нігерійських медіа. В понеділок я зустрівся з Аруною у дворі його будинку на Печерську в Києві. Щедрі вихідні Лукман проводив спочатку в Європі, а залишок – в Києві.
– Ваша оренда в Говерлу виглядала дещо шокуюче. Для вас це теж було чимось на зразок сюрпризу?
(Аруна замислюється на пару секунд так, немов хоче ретельно підібрати слова)
– Що ж… В житті так буває: доводиться зробити крок назад, щоб зробити два вперед. Я не міг більше залишатися в Динамо. Просто не міг – у цій команді я б не з’являвся на полі. Підвернувся варіант з Говерлою – я радий, що опинився в цьому клубі, тому що тут я зможу нарешті грати. Для моєї кар’єри вбивчо сидіти на трибуні чи в другій команді. Це руйнує всі мої плани на життя.
– Місяць тому ви говорили нігерійським ЗМІ, що не хочете повертатися в Динамо. Виходить, мети повернутися в Київ після вдалої оренди в Ужгород, у вас немає?
– У мене контракт з Динамо. Щоб не трапилося, це факт. У клубі не можуть просто так взяти і викинути мене: я все ж сподіваюся, що мені дадуть шанс, на який я обов’язково заслужив. Власне, для цього я і відправився в Говерлу. Дочекаємося літа – побачимо.
– Я впевнений, що взимку ви були налаштовані на оренду в Європу. Жоден клуб не виявив бажання забрати вас до кінця сезону?
– Було багато розмов. Ви праві – звичайно, спочатку хотів перейти в якийсь великий чемпіонат. Мені завадила травма, через яку я займався індивідуально у Франції. Зрозуміло, що травмованого гравця влаштувати кудись досить складно.
Я міг рипнутися кудись, форсувати підготовку, ризикнути моєю ногою, а значить здоров’ям і кар’єрою, але не став цього робити. Вирішив, що буде краще грунтовно відновитися.
– Перше враження про Говерлу?
– Я не вважаю, що мій новий клуб – поганий або слабкий. Великих зірок немає – це так, тут не посперечаєшся. Але команда хороша, може нав’язати боротьбу кому завгодно. Ось що мені реально сподобалося в Говерлі, так це хороші люди, які мене тут оточують. Працівники клубу, товариші по команді. Нехай тут немає всього необхідного, але люди все одно віддаються, все одно люблять футбол. Тут дуже великий командний дух.
– Як вам живеться в Ужгороді? Там точно немає такої кількості місць для розваг, як у Києві чи Монако: мало хто повірить, що вас це не засмучує.
– Послухайте, а чого мене це повинно засмучувати? Мені взагалі все одно, яке місто і скільки там розважальних місць. Повірте, я не з тих сумнівних футболістів, для яких важливо, де б можна загуляти ввечері. У Києві я майже весь вільний час проводив вдома. Так що, я не та людина, з якою можна поговорити про такі речі.
– Чи було вам важко психологічно перебудуватися з боротьби за найвищі місця до вирішення тих локальних завдань, які стоять перед Говерлою?
– Тут я нічого нового вам не скажу. Мені не важко, але і не просто. Я хочу проявити себе, щоб повернутися на той рівень, який був у мене раніше. Ось і вся історія. Зараз я в такому положенні – окей, треба набратися сил, і потім я обов’язково повернуся на топовий рівень.
– Футболісти Говерли отримують свою зарплату з великими затримками. Чи турбує це вас і чи взагалі стосується?
(Аруна раптом починає сміятися)
-Ну ви даєте – серйозно думаєте, що я не в курсі і не знав, куди їду? Я ж не з іншої планети – з людьми теж спілкуюся. Правда, мене це не особливо стосується: за документами я – гравець Динамо, штатний працівник клубу, а, значить, зарплату теж отримую тут.
– Ви б погодилися на цю оренду, плати вам зарплату Говерла?
– Цей варіант якось навіть не обговорювався взагалі.
– А якби?
– Не знаю. Я б задумався.
– Ви провели два матчі в складі “Говерли”. Як оцінюєте власну форму: добре, погано, середньо?
– Я все ще намагаюся увійти в ритм. Я пропустив передсезонку через травми, індивідуально відновлювався у Франції. Звичайно, це вплинуло. Те, що мені потрібно прямо зараз, – виходити на поле і грати кожен раз по 90 хвилин. І я скоро наберу кращу форму – гарантую.
Гліб Корнієнко
