У музеї Перечина раніше жили бомжі
Майже два роки тому в Перечині було відкрито музей історії. Протягом цього часу його відвідало більше тисячі осіб. Про створення та діяльність музею розповів газеті «НЕДІЛЯ» голова правління Благодійного фонду «Центр громадських ініціатив» Андрій Вишняк
– Три роки тому разом із партнерами зі словацького боку ми підготували проект, який одержав підтримку в Програмі транскордонної співпраці Угорщина – Словаччина – Румунія – Україна. Нашим партнером було село Дрєніца Пряшівського краю. Підготували проект, який сприяв би розвитку туризму, збереженню історичної пам’яті у наших громадах. У рамках цього проекту ми звернулися до Перечинської міської ради щодо надання приміщення. Відповідно до прийнятого рішення нам була передана сторічна, занедбана будова по Червоноармійській вулиці, біля СБУ, під створення інформаційно-туристичного центру та музейної виставкової кімнати. Тут у різні часи була розташована міліція, навчалися учні початкових класів, навіть бомжі жили-поживали. Приміщення значилося на балансі міської ради, через нестачу коштів було у жахливому стані. За гроші гранту, а це 180 тисяч гривень, ми відремонтували дах. За спонсорські кошти та власними зусиллями зробили ремонт усередині.
6 травня 2013 року урочисто відкрили центр і музей. Наразі організовано і проведено з десяток виставок місцевих художників, андріївські та різдвяні вечорниці, майстер-клас з писанкарства. Вхід – вільний. Серед відвідувачів – учні, гімназисти, туристи з різних куточків України та закордону.
– Приміщення треба утримувати, обігрівати, а грошей для цього ніхто не дає, – скаржиться Андрій Миколайович. – Торік один місяць погрілися електрокаміном, то заплатили таку суму, що вирішили грітися дровами. Привезли дрова, самі їх розвантажили, склали. Волонтерка Оксана Лабанич приходила і розпалювала вогонь у кахельному шпаргеті, який тут був. На щастя, трапився хороший майстер зі Стужиці, то відремонтував його. Гріє добре, можна на ньому води для чаю скип’ятити.
Пан Вишняк каже, що люди охоче приносили і приносять різні старовинні речі, які стають музейними експонатами. Серед них є і 80- та 100-річні домоткані скатертини. Проводить до кімнати.
– Це не є проста селянська кімната. Це хата-кімната сім’ї, де батько працював на хімзаводі. Незважаючи на те, що чи не всі говорять про забруднення навколишнього середовища лісохімкомбінатом, це історія міста, багатьох сімей. Бо підприємство діє більше ста років, на ньому працювало дуже й дуже багато перечинців. Ось ці шафа і ліжко були в квартирі жінки, яка все життя пропрацювала бухгалтером на лісохімкомбінаті, – розказує і показує Андрій Миколайович. – За національністю була угорка, Нора її звали. Після її смерті родичі продавали квартиру, а коли дізнались про створення музею, передали меблі нам.
Чоловік дістає з полиці експонат.
– Тодішній настоятель римо-католицького костелу Святого Августина у Перечині отець Антон був на відкритті музею. За кілька тижнів зателефонував і сказав, що хоче дещо подарувати. Приніс ось цю старовинну вафельницю з розп’яттям. Сказав, що цю річ йому подарували прихожани десять років тому, коли приїхав до нас зі Словаччини. Зараз править Богослужіння в Нижньому Тагілі, куди його направило духовне керівництво.
– У римо- католицькому костелі причастя дають сухими оплатками. Крім того, на Святвечір печуть оплатки і трапезу розпочинають зі споживання тонесенької вафельки. Цю вафельницю наші предки ставили у грань, добре накаляли, виймали і наливали підготовлене тісто, за секунду відкривали – і вафелька випадала.
Заходимо до наступної кімнати – комори. Тут є діжки, бочки, корита, дерев’яний посуд, веретено, щіть та інші речі, якими користувалися у ґаздівстві наші предки.
– Знаєте, що це таке? – запитує мене пан Вишняк, тримаючи в руках незнайому мені річ з дерева.
– Коли чоловік ішов пасти худобу, то брав із собою цю річ. Як вона називається, не знаю, – зізнається. – Попитаю у старожилів, бо хочемо вести реєстр експонатів. Чоловік гострим кінцем встромляв цей предмет у землю і, опершись, вільно споглядав за худобою. Як ішов заганяти її, то це служило йому палицею. Цю річ також використовували селяни, коли йшли на торговицю. Бачите, які наші предки були мудрими? Два в одному – і стілець, і палиця.