На чиєму боці Бог?

[Total: 0    Average: 0/5]

0000У той час, коли в Україні через призму Майдану та війни на Сході підіймається рівень національної свідомості та йде відмова від усіляких, у тому числі і релігійних каналів російської пропаганди, в Ужгороді громада української православної церкви Київського патріархату зазнає нападів від своїх московських колег, котрі намагаються відібрати від людей і землю, і храм, і навіть насильно хочуть очолити ту ж громаду.

Через хвору дитину – до церковної землі…

Про це нашому кореспондентові розповів отець Сергій Уманців, священик ужгородської громади УПЦ КП Святих Рівноапостольних кн. Володимира та кн. Ольги.
– Ще у 2003 році за сприяння Георгія Кірпи ми отримали земельну ділянку біля залізничної лікарні під побудову каплиці за адресою: вул. Минайська, 71, – каже священик. – Було ухвалено відповідне рішення сесії міськради. Того ж року ми організували церковну громаду, почали здійснюватися богослужіння. Наша спільнота не була великою, але постійно зростала. В нас дотепер є люди, які ходять до нашої каплички ще з 2003 року… Можливо, нині б не було ніяких конфліктів, якби мене не обдурили колеги з Московського патріархату…

З розмови дізнаємося, що невдовзі після встановлення каплички у отця Сергія народилася дитинка з вродженими вадами здоров’я. Лікарі давали шанс на корекцію вади через дороговартісні операції. Тоді до священика підійшли люди з московського патріархату і наобіцяли всіляку допомогу за умови, що о. Сергій перейде до їхньої спільноти. Священик і не здогадувався, що через хвору дитину тоді Московський патріархат вхопився за ідею-фікс – певним чином отримати доступ до землі релігійної громади. Наївний батько у ситуації безвиході погодився на пропозицію. Йому наобіцяли гори-доли, мовляв, «допоможемо дитину поставити на ноги» і так далі. На обіцянках усе і зупинилося.

– 2007 року ми залили фундамент під будівництво каплиці й намагалися підготувати документацію на переведення земельної ділянки з-під оренди в постійне користування, – веде далі отець Сергій. – Але цей процес тодішньою міською владою блокувався. Такий цікавий факт: були голова громади, я, отець Миколай, і мер Ужгорода Віктор Погорєлов сказав – будуйтеся! Ми запитали, а як це без документів будуватися? Так минали роки, ми молилися у невеличкому вагончику, тимчасово прилаштованому під капличку.

2013 року я перейшов знову до Київського патріархату. Навіть не стільки під впливом Євромайдану, а скільки з огляду на внутрішній голос сумління, з поваги до пам’яті покійного Георгія Кірпи. Минулоріч відбувалися вирішальні події для нашої держави, я неодноразово їздив на Євромайдан, під впливом енергетики, яка там була, ми вирішили повернутися до Київського патріархату. Це відбулося в другій половині грудня.

Самозванство як засіб…

Власне конфлікт навколо релігійної громади, за словами Сергія Уманціва, виник одразу після переходу громади до Київського патріархату. Московські «колеги» не хотіли просто так відпускати цілу громаду, котра, звісно, приносить єпархії певний дохід. Відтак вирішили йти напролом. Для початку без будь-яких дозвільних документів біля каплички, де служить отець Сергій, встановили свій вагончик для молитов.

– Це незаконне будівництво розпочалося у часи Майдану. Кожен вечір роботи оберігав наряд міліції зі службовою машиною для охорони, бо, мовляв, «отець Сергій зараз кине запалену пляшку Молотова і то всьо попалить», – пригадує отець Сергій. І розповідає про аргументи, на які посилалися, будуючи капличку представники Московського патріархату.
– Вони користувалися дивним документом від управління містобудування та архітектури Ужгорода, який не має жодної юридичної сили, – пригадує отець Сергій. – Цитую: «Комісією з розгляду заяв про надання вихідних даних на розміщення тимчасових споруд від 25 грудня 2013 року релігійній громаді православної церкви Московського патріархату св. Великомучениці Варвари рекомендовано надати погодження на розміщення тимчасової споруди за адресою: вул. Минайська, 71. Паспорт прив’язки на розміщення вищезгаданої тимчасової споруди управлінням не надавався». Але відсутність паспорта й інших документів – це дрібниці. Головне – на землю вони жодних прав не мають, бо ця земельна ділянка ще рішенням сесії Ужгородської міськради 2003 року була надана нашій громаді УПЦ Київського патріархату! Офіційне рішення про це можна переглянути на офіційному сайті ужгородської міськради.

Я підготував проект рішення на затвердження рішення про передачу землі в довічне користування. Що робить московський священик Мищак Василь – звертається від імені нашої релігійної громади, самопризначивши себе священиком Київського патріархату, і намагається поділити земельну ділянку! Ось виписка з державного реєстру фізичних та юридичних осіб (показує документ та свої документи на земельну ділянку). За нею Мищак Василь зареєстрований у Розівці. Він не є кліриком релігійної громади Київського патріархату. Тепер він намагається через суд скасувати рішення про створення громади, яка була в Київському, перейшла в Московський і знову повернулася в Київський патріархат, аби цим самим цю громаду перевести до Московського патріархату.

На думку отця Сергія, незаконне будівництво ніхто із контролюючих органів в Ужгороді не помічав і не помічає досі не випадково. Мовляв, московський священик залучився підтримкою міського депутата-регіонала, одного з керівників фракції ПР у міськраді Юрія Белякова та міського голови Віктора Погорєлова, котрий товаришує з тим же священиком Василем Мищаком.

Мене уповноважив владика…

Нашому кореспонденту вдалося поспілкуватися із землевпорядником Федором Гулатканом, котрий готував документи на відведення земельної ділянки для громади Київського патріархату.

– Першу документацію на відведення землі під будівництво релігійна громада отримала ще у 2013 році, – пригадує пан Федір. – Надалі у земельному законодавстві відбулося чимало змін, тому ми зараз знову подали документи на відведення. Однак проект рішення про це ніяк не може потрапити на сесію міської ради. У самій міськраді виправдовуються, мовляв, земельні питання зараз узагалі не розглядають. Хоча для обраних земля виділяється і відводиться й досі…

Після засідання окружного адмінсуду, на якому отець Василь спробував позбавити згадану релігійну громаду права відноситися до Київського патріархату, нам вдалося поспілкуватися і з самим Василем Мищаком.

– Я дію у інтересах моєї релігійної громади, – відповідає на запитання: для чого йому позбавляти громаду права самій визначатися, до кого їй відноситися, священик. – Мені надійшла вказівка владики, і я її виконую. Тут немає нічого особистого. А ви краще на служіння до нас прийдіть, а не ходіть по судах, послухайте, як люди гарно моляться…

У розмові з нашим журналістом о. Василь сказав, що окрім як у капличці біля церкви Київського патріархату, служить ще й у сусідніх з Ужгородом селах Розівці та Холмоку. Також стверджував, що має дозвільну документацію на будівництво і, головне – благословення владики. Однак яку саме, не пригадав і показати її не зміг, зауваживши: «Я не ношу за собою документи». Хоча якраз на тому ж судовому засіданні такі документи, за їх наявності, мали б бути пред’явлені суду як аргумент законності будівництва каплиці Московського патріархату…

Одразу після цих слів звертаємося за коментарем до того ж отця Сергія Уманціва.

– У нас не церква, а тільки держава може надавати земельні ділянки, прибудови, будови, які мають чи мали культове значення, – пояснює священик. – Незважаючи на це, вони керуються церковним указом УПЦ МП про моє зняття та його призначення, хоча є канон східних церков – священика без його особистої згоди навіть архієрей не має права зняти. Тим більше що до нашої громади Московський патріархат не має ніякого відношення.

Свою думку стосовно війни за церкву має і голова релігійної громади УПЦ КП Святих Рівноапостольних кн. Володимира та кн. Ольги Іван Ворон.

– Сьогодні було неприємно слухати неправду отця Василя про те, що наша громада завжди була і є московською, – каже пан Іван. – Хоча він навіть як позивач збрехав, назвавши себе представником громади Київського патріархату. – Ми дійсно були перейшли до іншого патріархату, бо увійшли у положення нашого настоятеля, у якого у родині була біда. Але, побачивши, що нас із ним дурять, ми вирішили повернути все на свої місця. Крім того, на цього святого отця відкрито два кримінальні провадження (показує документи). Перше – за пограбування нашої каплички, а друге – за незаконне визнання і представлення себе головою нашої громади. Обидві внесені у ЄДРР. Ми неодноразово зверталися в обласне управління держбудконтролю про незаконне будівництво на нашій території, однак наші листи там досі ігнорують. Відтак, зараз ми, представники Київського патріархату, мусимо у своїй державі доводити, що ми – це насправді ми…

Тим часом біля московської каплички робота кипить: уже завезено все необхідне для зведення фундаменту великого храму. Паралельно судове засідання у справі священика Московського патріархату проти громади Київського продовжать уже за кілька тижнів. Громада-відповідач дуже боїться зацікавленості судді, тому б’є на сполох у всі можливі «дзвони»…

Павло БІЛЕЦЬКИЙ, газета “НЕДІЛЯ”

Comments are closed.