Близько 100 тисяч закарпатців, в основному угорців під час війни вивезли до концтабору у Старий Самбір
У Старому Самборі відбулись поминальні богослужіння за осіб різних національностей, що стали жертвами радянського режиму.
Напевно, лише Всевишньому відомо скільки безіменних та невстановлених могил ховає у собі українська земля, скільки злочинно укорочених життів передчасно закінчили земну мандрівку, скільки, зрештою, ще злочинів тоталітарного режиму чекають свого дослідження, висвітлення та оприлюднення.
Організовуючи заходи пам’яті за українцями, що впали жертвою більшовицького режиму на Старосамбірщині, мусимо також віддати честь і шану численним жертвам тоталітаризму людей інших національностей, які знайшли свій вічний спочинок тут, на прикарпатській землі.
Прикро, що лише після 70-ти років трагічних подій 1944 – 1949 років ми дізнаємося про жахливу правду, що коїлася тут на околицях Старого Самбора та Созані. Радянська пропаганда дуже активно зомбувала нас про злочини гітлерівського режиму, про їх табори смерті. Не заперечую. Злочини проти людяності мають бути оприлюднені, а винні мали би бути покарані, щоб більше не повторювалось лихо. Але, говорячи про концтабори фашистського режиму, ми зобов’язані знати, що не менш жорстокий із трагічними наслідками для сотень невинних жертв був табір біля колишнього військового містечка у Старому Самборі.
Відомий дослідник трагедій угорців Закарпаття історик Дьордь Дубка, виступаючи біля пам’ятного хреста, встановленого 10 років тому на честь масових поховань, відзначив, що для угорців Старосамбріщина означає «як для поляків Катинь, євреїв – Аушвіц, українців – голодомор».
Пан Дьордь повідав, що, створюючи у серпні 1944 року так званий 4-й Український фронт, радянська влада, насамперед ,перед ним ставила задачу встановлення комуністичної диктатури, зокрема і на закарпатських землях. Близько 100 тисяч людей чоловічої статі від 18 до 55 років в основному угорської, а також німецької та інших національностей, аби унеможливити загрозу радянській владі, було насильно вивезено спочатку до Сваляви, а потім етапом до Старого Самбора.
Прикро, бо в основному це було мирне населення, яке не брало участі у військових діях. Проголошенй радянською владою принцип колективної провини спрацював у найгіршому своєму висліді. Щоб убезпечити себе від можливих протистоянь, радянська влада до 26 листопада 1944 року (дата запланованого проголошення у Мукачево об’єднання Закарпаття з Україною) здійснила цю каральну акцію.
Табір був перенасичений. Відсутність медичного обслуговування та харчування спричинило до масової загибелі полонених. У зимовий період загиблих не хоронили, а просто скидали у відведені місця і лише навесні виривали ями, куди тіла і скидали. Під час другого етапу сюди було завезено багато римо-католицьких, греко-католицьких та священиків реформаторської церкви. Вчений спирався також на свідчення місцевих мешканців старожилів, зокрема Петра Лесика, Івана Бардича та інших.
Пан Дубка також відзначив, що по сьогоднішній день матеріали про цю трагедію засекречені, немає ніякої інформації і в Інтернеті. Він висловив надію, що, прямуючи разом з Україною до Європи, спільними зусиллями маємо зробити все, щоб достойно зберігати пам’ять про полеглих. За його даними тут захоронено близько 3000 жертв злочинного режиму.
26 липня, у присутності порівняно невеликої кількості громади Старого Самбора та гостей із Закарпаття і Львова спільну панахиду за загиблими відслужили отці Іван Білик та Михайло Николин. У своєму слові до скорботного віче отець Михайло наголосив, щоб у цій кровопролитній війні, яка триває на сході, ми не опинилися одинокими …, щоби брати угорці, поляки, німці зрозуміли, що доки ми не візьмемося за руки, не об’єднаємося, то це жахливе перекотиполе пронесеться і по наших землях та залишить тут знову цвинтарі».
Провідний консул Генерального Консульства Угорщини в Ужгороді Ласло Відо у своєму виступі зазначив, що через діяння тоталітарного режиму на Закарпатті репресій зазнала практично кожна сім’я, він наголосив, що внаслідок винищення чоловічого населення із рідних домівок приреченими на виживання залишилися жінки і діти. Ласло Відо запевнив, що всі угорці зараз щиро вболівають за долю України.
Товариство культури львівських угорців, яке очолює Габор Сарваш разом із його заступником Андрієм Штримплом, які власне організували цю акцію, тепер планують на місці масових поховань угорців створити меморіальний комплекс. На завершення дійства відбувся високопрофесійний поминальний концерт-реквієм за участі Маріанни Лаби, заслуженої артистки України, відомих митців Олександра Щура, Золтана Алмаші та Олексія Малярчука.
Ігор МАКАР
